Постанова

від 31.07.2017 по справі 810/3482/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2017 року 810/3482/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., при секретарі судового засідання Сіренко Ю.П., за участю позивача, представника позивача та представника відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області, Фастівського міського відділу Головного управління МВС України в Київській області

про визнання незаконними рішення № 222 від 03 лютого 2015 року та № 79 від 13 лютого 2015 року та поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області про визнання незаконним наказу про звільнення №79 о/с від 13.02.2015 та поновлення на роботі в органах внутрішніх справ України.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.11.2016 залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Фастівський міський відділ Головного управління МВС України в Київській області.

Крім цього, ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду звернувся з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу від 03.02.2015 №222 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1.".

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.03.2017 об'єднано в одне провадження адміністративну справу №810/3482/16 та справу №810/3338/16 з привласненням об'єднаній справі номеру №810/3482/16, матеріали адміністративної справи №810/3338/16 приєднано до матеріалів адміністративної справи №810/3482/16.

Підставою для об'єднання вказаних адміністративних справ стало те, що позовні вимоги позивача у справах №810/3482/16 та №810/3338/16 є похідними одна від одної та стосуються одного і того самого відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що його звільнення з органів внутрішніх справ за п. 63 "є" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ є незаконним, оскільки він не допускав порушення службової дисципліни та був відсутній на службі з поважних причин, а саме з 01.12.2014 перебував у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Зокрема зазначив, що він неодноразово звертався із рапортами на ім'я начальника Головного управління МВС України в Київській області про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, однак рішення про надання такої відпустки всупереч вимогам законодавства відповідачем прийнято не було. У зв'язку з чим вважає, що ним не допущено прогулу. Також позивач зауважив, що оскаржувані накази прийняті з порушенням порядку застосування дисциплінарного стягнення, у зв'язку з неналежним проведенням службового розслідування та порушенням процедури проведення такого розслідування.

Відповідач-1 позов не визнав, надав суду письмові пояснення, в яких зазначив, що позивача було правомірно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за порушення дисципліни, із дотриманням передбаченої законодавством процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності. Також зазначив, що подання рапорту про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не являється підставою для невиходу на роботу, оскільки підставою для такого невиходу є відповідний наказ. Крім цього, відповідач наголошував на тому, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

У судовому засідання позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та в додаткових поясненнях.

Представник відповідача-1 у судовому засіданні проти позову заперечив з мотивів, викладених у письмових поясненнях. Просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Допитана судом у якості свідка ОСОБА_3, яка на момент звільнення позивача займала посаду інспектора сектора кадрового забезпечення Фастівського МВ, повідомила суду, що позивач писав рапорти про надання відпустки по догляду за дитиною, однак відповідного наказу не було. Також повідомила суду, що складала акти про невихід позивача на службу та акт про відмову позивача ознайомлюватись із наказом про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Допитаний судом у якості свідка ОСОБА_4 повідомив суду, що на момент звільнення позивача проходив службу на посаді старшого інспектора сектора кадрового забезпечення Фастівського МВ.

Свідок зазначив, що позивач писав рапорти про надання декретної відпустки та були зібрані відповідні матеріали, які були направлені на погодження. Однак, рапорт позивача не був погоджений та наказу про надання відпустки не було.

Свідок також зазначив, що позивач не ходив на роботу та йому було запропоновано надати пояснення щодо відсутності його на службі, однак він відмовився.

Крім того, свідок повідомив, що він самостійно телефонував позивачу, щоб він прийшов отримати наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Однак, позивач відмовився його отримати мотивуючи це тим, що наказ незаконний та буде оскаржувати його.

Допитаний судом у якості свідка ОСОБА_5, який на момент звільнення позивача займав посаду старшого інспектора сектора кадрового забезпечення Фастівського МВ, повідомив, що позивач звертався з рапортами про надання відпустки, однак йому було запропоновано до видання відповідного наказу з'являтись на роботу. Позивач не з'являвся на роботу, у зв'язку з чим було проведено службове розлідування.

Свідок зазначив, що позивачу телефонували та пропонували ознайомитись із наказом та отримати трудову книжку, однак він відмовився. Крім того повідомив суду, що відповідачем вчинялись всі заходи щодо ознайомлення позивача із наказом про звільнення, зокрема, позивачу направлялись відповідні листи про ознайомлення із наказом про звільнення, але конверти були повернуті.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін та показання свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з огляду на наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 24 липня 2006 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 25 квітня 2013 року займав посаду інструктора з бойової та фізичної підготовки сектора кадрового забезпечення Фастівського міського відділу (з обслуговуванням міста Фастова та Фастівського району) Головного управління МВС України в Київській області.

Відповідно до наказу Головного управління МВС України в Київській області від 03.02.2015 №222 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1." за порушення службової дисципліни, яке виявилось у порушенні ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства, виконання статутів і наказів начальника та правил внутрішнього розпорядку, а саме: відсутності на службі без поважних причин з 01.12.2014 по 31.12.2014, тобто вчинення прогулів, інструктора з бойової та фізичної підготовки сектора кадрового забезпечення Фастівського міського відділу (з обслуговуванням міста Фастова та Фастівського району) прапорщика міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за п. 63 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області від 13.02.2015 №79 о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ за п. 63 "є" (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ.

Підставою для звільнення позивача з органів внутрішніх справ стали матеріали службового розслідування за фактом невиходу на службу інструктора з бойової та фізичної підготовки сектора кадрового забезпечення Фастівського міського відділу (з обслуговуванням міста Фастова та Фастівського району) прапорщика міліції ОСОБА_1

Службовим розслідуванням було встановлено, що 10.09.2014 до сектора кадрового забезпечення Фастівського міського відділу (з обслуговуванням міста Фастова та Фастівського району) надійшов рапорт інструктора з бойової та фізичної підготовки сектора кадрового забезпечення Фастівського міського відділу (з обслуговуванням міста Фастова та Фастівського району) прапорщика міліції ОСОБА_1 про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 22 вересня 2014 року по 19 лютого 2017 року.

Враховуючи напружену ситуацію в країні, працівниками сектора кадрового забезпечення Фастівського міського відділу (з обслуговуванням міста Фастова та Фастівського району) з ОСОБА_1 була проведена роз'яснювальна робота про необхідність посиленої організації навчання особового складу міськвідділу по бойовій і фізичній підготовці та підняття їх бойового духу в умовах сьогодення. Також йому був доведений перелік необхідних документів для подання їх на погодження до ГУ МВС України в Київській області щодо надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

ОСОБА_1 було попереджено про необхідність перебування його на службі до підписання наказу Головного управління про надання йому такої відпустки.

08.10.2014 ОСОБА_1 повторно подав рапорт про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 15 жовтня 2014 року по 19 лютого 2017 року з наданням всього переліку документів для надання зазначеного виду відпустки, які були направленні до Головного управління для погодження.

На вказаному рапорті позивача від 08.10.2014 заступником начальника ГУ МВС України в Київській області полковником міліції Розумом Г.М. була накладена резолюція на Сектор юридичного забезпечення Головного управління для опрацювання даних матеріалів, надання правової оцінки і пропозицій.

22.10.2014 Сектором юридичного забезпечення Головного управління була підготовлена Довідка про можливість надання відпустки ОСОБА_1 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, в якій зазначено, що ОСОБА_1 має право на отримання зазначеного виду відпустки та підстави для відмови у її наданні відсутні.

Після отримання зазначеної довідки всі матеріали були направлені до керівництва Головного управління для погодження, однак вони не були розглянуті у зв'язку зі зміною керівництва Головного управління.

Враховуючи зазначені обставини, 24.11.2014 ОСОБА_1 втретє подав рапорт про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 01 грудня 2014 року по 19 лютого 2017 року.

01.12.2014 матеріали щодо надання ОСОБА_1 відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за вих. №156 були направленні до Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Київській області для вирішення питання для надання такої відпустки.

Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Київській області листом від 22.12.2014 за вих. №3/4948 на №156 від 01.12.2014 повернуло до Фастівського міського відділу матеріали щодо надання соціальної відпустки прапорщику міліції ОСОБА_1 без виконання, оскільки матеріали не відповідають нормам та вимогам наказу Головного управління МВС України в Київській області від 24.11.2014 №2528.

Так, в ході службового розслідування було встановлено, що в період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці, мотивуючи це тим, що його дружина вийшла на роботу і не має фізичної можливості доглядати дитину, а відпустка відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку розпочинається з дати, зазначеної в рапорті про її надання, а закінчується в день виповнення дитині трьох років (якщо відпустки не буде припинено достроково).

Однак, матеріалів, які були б підставою для відсутності ОСОБА_1 на своєму робочому місці та не виконання у зв'язку з цим своїх службових обов'язків, останнім надано не було. Надати письмові пояснення щодо своєї відсутності на робочому місці ОСОБА_1 також відмовився, про що був складений відповідний Акт.

Таким чином, в ході службового розслідування було встановлено, що інструктор з бойової та фізичної підготовки сектора кадрового забезпечення Фастівського міського відділу (з обслуговуванням міста Фастова та Фастівського району) прапорщик міліції ОСОБА_1 у період з 01.12.2014 по 31.12.2014 на службу не виходив без поважних причин, тобто вчинення прогулів, чим порушив вимоги ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства, виконання статутів і наказів начальника та правил внутрішнього розпорядку.

За наслідками службового розслідування було складено відповідний висновок, який затверджений начальником Фастівського МВ ГУ МВС України у Київській області 31.12.2014.

З вищенаведеними обставинами Головне управління МВС України у Київській області дійшло висновку, що ОСОБА_1 своїми діями скоїв вчинок несумісний з подальшим проходженням служби в органах внутрішніх справ України, внаслідок чого за порушення службової дисципліни, вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України останнього було звільнено зі служби з органів внутрішніх справ згідно пункту "Є" статті 63 (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

Не погоджуючись із наказами про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення зі служби з органів внутрішніх справ, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

В ході розгляду справи представником відповідача було подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи клопотання представника відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно частини третьої цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Вказані положення ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондують із ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України відповідно до якої, працівник у справах про звільнення може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Із вищенаведеного слідує, що законодавець чітко передбачив можливість особи в місячний строк оскаржити дії та рішення суб'єкта владних повноважень щодо свого звільнення, якщо вона вважає, що таке було здійснено незаконно, водночас зазначений строк обраховується з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Слід зазначити, що суд, оцінюючи обставини, що перешкоджали особі здійсненню права на своєчасне оскарження відповідних дій, бездіяльності та рішень органів владних повноважень (або його посадових, службових осіб) у публічно-правових відносинах, повинен виходити з оцінки та аналізу всіх наведених та наявних доводів.

Як було встановлено судом, наказом Головного управління МВС України в Київській області від 03.02.2015 №222 було притягнуто позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та наказом Головного управління МВС України в Київській області від 13.02.2015 №79 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ.

При цьому, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що оскаржувані накази та матеріали службового розслідування були отримані позивачем в жовтні 2016 року згідно супровідного листа від 28.09.2016, копія якого наявна в матеріалах справи.

Як вбачається з конверту, в якому надійшов позов (справа №810/3482/16), позивач звернувся до суду 28.10.2016.

Адміністративний позов в межах справи №810/3338/16 надійшов до суду 19.10.2016.

Отже, з наведеного слідує, що позивач не пропустив строк звернення до суду, оскільки позов був поданий у місячний строк з моменту, коли позивач міг дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У той же час, надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Зазначеним положенням визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 11 Положення встановлено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ приймають Присягу відповідно до законодавства.

Прямі начальники зобов'язані дбати про безпечні умови служби підлеглих, надавати їм реальні можливості для службового, культурного й морального зростання, створювати належні умови для побуту і відпочинку. При цьому має враховуватися думка колективу органу внутрішніх справ, забезпечуватися гласність і соціальна справедливість.

Відповідно до пункту 23 Положення, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

Сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут ОВС).

Згідно з статтею 1 Дисциплінарного статуту ОВС службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту ОВС визначено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Тобто, підставами для дисциплінарної відповідальності є виключно фактичні дані, що свідчать про реальну наявність у діях особи рядового або начальницького складу органів внутрішніх справ ознак дисциплінарного проступку, зокрема протиправної поведінки, шкідливих наслідків та причинного зв'язку між ним і дією (бездіяльністю) порушника дисципліни.

Відповідно до статті 7 Дисциплінарного статуту ОВС службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників; захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави; поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу; дотримуватися норм професійної та службової етики; берегти державну таємницю; у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб; стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою; постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень; сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку; виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють; берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

Статтею 13 Дисциплінарного статуту ОВС встановлені права начальників щодо накладання дисциплінарних стягнень.

Так, Міністрові внутрішніх справ України належить право накладати дисциплінарні стягнення, передбачені цим Статутом, на всіх осіб рядового і начальницького складу.

Інші начальники накладають дисциплінарні стягнення в межах прав, наданих їм міністром внутрішніх справ України.

Правом накладання дисциплінарних стягнень користуються тільки прямі начальники.

Порядок накладання дисциплінарних стягнень передбачений статтею 14 Дисциплінарного статуту ОВС, відповідно до якої, з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Забороняється проводити службове розслідування особам, які є підлеглими порушника, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Отже, у разі порушення особою рядового або начальницького складу органів внутрішніх справ наказів, нормативно-правових актів, до них може бути застосоване дисциплінарні стягнення, перелік яких затверджено статтею 12 Дисциплінарного статуту.

При цьому, вид і характер дисциплінарного стягнення визначається за наслідками проведення службового розслідування.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту ОВС, порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Так, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013 №230 затверджено Інструкцію про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України (далі - Інструкція №230).

Згідно пункту 2.1 Інструкції №230 підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового і начальницького складу (далі - РНС) службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмуванням (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Пунктом 2.2 Інструкції №230 передбачено, що підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

Порядок призначення службового розслідування встановлено розділом III Інструкції №230.

Відповідно до пункту 3.1 Міністр внутрішніх справ України має право призначати службові розслідування за всіма підставами та відносно всіх осіб РНС. Інші начальники мають право призначати службове розслідування відносно осіб РНС, якщо Міністром внутрішніх справ України їм надано повноваження накладати на цих осіб РНС дисциплінарні стягнення.

Начальники ГУМВС, УМВС мають право призначати службові розслідування стосовно осіб РНС тих органів чи підрозділів внутрішніх справ, діяльність яких вони координують або контролюють.

Згідно пункту 3.2 Інструкція №230 службове розслідування проводиться посадовою особою, якій воно доручено, чи декількома особами у складі комісії, одна з яких за необхідності призначається головою цієї комісії.

Пункт 3.4 Інструкції №230 встановлює заборону проводити службове розслідування особам, які є підлеглими особи РНС, стосовно якої призначено службове розслідування, а також особам - співучасникам проступку або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника порушника.

Відповідно до пункту 5.1 Інструкції №230, службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником.

У разі необхідності за мотивованим рапортом (доповідною запискою) виконавця або голови комісії визначений строк може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

У силу положень пункту 5.4 Інструкції №230, якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ. Оголошувати дисциплінарне стягнення особі начальницького складу в присутності його підлеглих заборонено.

Зміст наказу доводиться до відома особи РНС, яку притягнуто до дисциплінарної відповідальності, під підпис.

Особа РНС, стосовно якої проводилось службове розслідування, має право оскаржити рішення щодо накладення на нього дисциплінарного стягнення у порядку, визначеному законодавством України.

Оцінюючи висновки службового розслідування та прийняті на їх основі накази, якими ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення та звільнено з органів внутрішніх справ, суд приходить до висновку про їх обґрунтованість з наступних підстав.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту ОВС, при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Згідно статті 12 Дисциплінарного статуту ОВС на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Як було зазначено судом і вбачається з висновку службового розслідування від 31.12.2014 за фактом порушення службової дисципліни прапорщиком міліції ОСОБА_1, останнього притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за вчинення проступку, яке полягає у відсутності на службі з 01.12.2014 по 31.12.2014 без поважних причин.

Згідно з ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Як вже зазначалося судом, матеріалами службового розслідування було встановлено, що інструктор з бойової та фізичної підготовки сектора кадрового забезпечення Фастівського міського відділу (з обслуговуванням міста Фастова та Фастівського району) прапорщик міліції ОСОБА_1 у період з 01.12.2014 по 31.12.2014 на службу не виходив та документів, які б підтверджували поважність причин невиходу на службу, до Управління не надав. Крім того, відмовився надати письмові пояснення працівникам Управління під час проведення службового розслідування.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, він не виходив на службу з 01.12.2014, оскільки здійснював догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

При цьому зазначив, що він був відсутній на службі з поважних причин, оскільки ГУ МВС зобов'язано було надати йому з 01.12.2014 відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Однак, судом не приймаються до уваги дані доводи та докази позивача, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 18 Закону України "Про міліцію" визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби.

Пунктом 49 Положення про проходження служби визначено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною) відпустки, які в свою чергу відповідно до п. 61 Положення надаються відповідно до загального законодавства, яке регулює дані правовідносини.

Так, статтею 179 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустка для догляду за дитиною може бути використана повністю або частинами також батьком дитини чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною. Аналогічного змісту норма закріплена і в ст. 18 Закону "Про відпустки".

Відповідно до ч. 3 ст. 20 Закону України "Про відпустки" відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Наказ про надання позивачу відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку відповідачем не видавався, оскільки позивачем було порушено порядок набуття права на таку відпустку, передбачений ст. 20 Закону України "Про відпустки".

Згідно статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.

Відповідно до п. 10 Розділу ІІ Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Судом не заперечується право позивача на визначені законодавством відпустки.

Разом з тим, загально відомо, що відповідне рішення власника або уповноваженого органу про надання відпустки повинно бути оформлено відповідним розпорядчим документом (наказом), який і дає право працівнику вибути у відпустку.

В розумінні пункту 4 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України прогулом є відсутність на роботі працівника (в тому числі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів" (зі змінами і доповненнями) при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв'язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов'язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Сторонами не заперечується та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 не була надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку, оскільки матеріали щодо надання соціальної відпустки прапорщику міліції ОСОБА_1 не відповідали нормам та вимогам наказу Головного управління МВС України в Київській області від 24.11.2014 №2528, та листом Управління кадрового забезпечення ГУ МВС України в Київській області від 22.12.2014 за вих. №3/4948 на №156 від 01.12.2014 були повернуті до Фастівського міського відділу без виконання.

Отже, з наведеного слідує, що позивач вибув у відпустку самовільно.

Таким чином, відсутність позивача на службі в період з 01.12.2014 по 31.12.2014 в розумінні вищевказаних правових норм вважається прогулом.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд вважає, що належним та допустимим доказом правомірності перебування позивача у відпустці має бути лише відповідний наказ, а тому рапорти про надання йому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку від 10.09.2014, від 08.10.2014, від 24.11.2014 та Довідка про можливість надання відпустки ОСОБА_1 для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку від 22.10.2014 як доказ поважності причин невиходу на службу до уваги не приймаються.

Інших доказів, які б спростовували факт порушення службової дисципліни, позивачем до суду не надано.

Таким чином, в ході розгляду справи знайшли своє підтвердження висновки Головного управління МВС України в Київській області про порушення ОСОБА_1 службової дисципліни.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для визнання протиправними та скасування наказу від 03.02.2015 №222 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1." та наказу від 13.02.2015 №79 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, а відтак позовні вимоги позивача про поновлення його на роботі в органах внутрішніх справ України задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав суду докази, що підтверджуються певними засобами доказування та містять інформацію щодо правомірності такого рішення.

В той же час, докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, є необґрунтованими та безпідставними.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач вчинив дисциплінарний проступок, який виразився у відсутності на службі без поважних причин, за що відповідачем правомірно винесено накази від 03.02.2015 №222 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1." та від 13.02.2015 №79 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, а тому суд відмовляє в задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 86, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України.

Суддя Щавінський В.Р.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 серпня 2017 р.