Постанова

від 03.08.2017 по справі 804/3966/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

03 серпня 2017 року справа № 804/3966/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чумака С. Ю.,

суддів: Гімона М.М. Юрко І.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року справі № 804/3966/16 за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 43-к від 30.05.2016 року Про звільнення ОСОБА_1. ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу захисту прав споживачів та ринкового нагляду у Криворізькому регіоні Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 30.05.2016 року;

- стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31.05.2016 року по дату поновлення на роботі;

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року адміністративний позов задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано наказ відповідача Про звільнення ОСОБА_1. № 43-к від 30.05.2016 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, задовольнивши позовні вимоги.

В частині задоволення позову постанова суду не оскаржена.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Колегія суддів розглянула справу відповідно до вимог ст. 197 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила такі обставини.

30.05.2016 року головою комісії з реорганізації Держспоживінспекції у Дніпропетровській області Сіровською В.М. винесено наказ за № 43-к Про звільнення ОСОБА_1. , яким наказано звільнити позивача з посади начальника відділу захисту прав споживачів та ринкового нагляду у Криворізькому регіоні Держспоживінспекції у Дніпропетровській області з 30 травня 2016 року у зв'язку з реорганізацією Держспоживінспекції у Дніпропетровській області на підставі п. 1 ст. 40, ст. 44, ст. 83 Кодексу законів про працю України, ст. 24 Закону України "Про відпустки" та листа Головного управління Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів в Дніпропетровській області № 01/143 від 24.05.2016 року щодо відсутності вакансій у Головному управлінні Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області. (а.с. 8)

Підставою для винесення вказаного наказу зазначено постанову Кабінету Міністрів України Про утворення територіальних органів Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 1092 від 16.12.2015р. та Попередження про наступне вивільнення від 17 лютого 2016 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до суду.

При вирішенні справи колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу" ( в редакції на час виникнення спірних правовідносин) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Положеннями ч. 3 ст. 87 Закону України "Про державну службу" визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Згідно з п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України)- трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У статті 36 КЗпП України передбачені виключні підстави припинення трудового договору.

Зокрема п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України передбачено, що підставами припинення трудового договору є: розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового, чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Статтею 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни підпорядкованості підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України - трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України - про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" за № 9 від 06.11.1992 року (зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення штату, чи додержано власником норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу.

При цьому, мається на увазі, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії, які може виконувати працівник, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, а всі вакансії, які є в юридичній особі.

Вчинення зазначених дій вимагає від роботодавця й положення ст. 49-2 КЗпП України, оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, і роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Так, згідно спірного наказу відповідача (Держспоживінспекція у Дніпропетровській області) 17 лютого 2016 року позивач був попереджений про наступне вивільнення у зв'язку з реорганізацією Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області.

Положеннями статті 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: сімейним - при наявності двох і більше утриманців; особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

При цьому, з огляду на зміст оскаржуваного наказу, при вирішенні питання про звільнення позивача відповідач керувався лише листом Головного управління Держпродспоживслужби в Дніпропетровській області № 01/143 від 24.05.2016 року про відсутність вакансій.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_1 при попередженні про звільнення пропонувалась інша вакантна посада на тому самому підприємстві, в установі, організації відповідно до його кваліфікації.

Водночас, нормами трудового законодавства покладено на роботодавця обов'язок запропонувати працівнику роботу яка відповідає його кваліфікації.

При цьому встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. Це зобовязання відповідачем не виконано, трудові гарантії позивача як працівника порушені, а отже рішення відповідача про звільнення позивача є незаконним.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 17.10.2011 у справі № 21-237а11.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, що позбавило можливості позивача використати своє право на іншу роботу в реорганізованій установі, а відтак наказ відповідача № 43-к від 30.05.2016 року про звільнення ОСОБА_1 підлягає скасуванню.

Водночас, судова колегія зазначає, що суд першої інстанції, постановляючи рішення, дійшов помилкового висновку про неможливість поновити позивача на попередньому місці роботи, оскільки відповідач перебуває у стані припинення, а відтак позивачем не доведено той факт, що штатний розпис Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області не зазнав змін з моменту його затвердження та містить у своєму складі посаду, яку займав ОСОБА_1 на момент звільнення, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній посаді, яку він займав до незаконного звільнення, незалежно від наступних змін в організації підприємства, установи, які можуть бути самостійною підставою для звільнення працівників (пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України)

Таким чином, вказаними положеннями встановлено, що поновлення незаконно звільненого працівника необхідно здійснювати саме на попередній, на тій посаді, з якої його було незаконно звільнено, а не на іншій роботі.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Інспекція з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області перебуває в стані припинення, та на момент розгляду вказаної справи судом першої та апеляційної інстанції не є припиненою. (а.с. 14-15 )

Отже, колегія суддів зауважує на тому, що відсутність на даний час в штатному розписі відповідача відповідної посади не є перешкодою для такого поновлення, оскільки відповідач повинен працевлаштувати позивача і лише після цього здійснити свою повну ліквідацію.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку про поновлення позивача на посаді, з якої його звільнено, а саме, начальника відділу захисту прав споживачів та ринкового нагляду у Криворізькому регіоні Держспоживінспекції у Дніпропетровській області.

Крім того, за змістом частини 3 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2017 року зобов'язано відповідача надати до суду апеляційної інстанції в строк до 03.08.2017 року дані про заробітну плату позивача за останні два повні місяці роботи та про середньоденну заробітну плату.

Проте, вказані відомості до суду не надійшли, що позбавляє суд апеляційної інстанції можливості здійснити обчислення та стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Враховуючи наведені норми, судова колегія вважає, що належним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 за таких обставин буде зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 31 травня 2016 року по 3 серпня 2017 року (дата винесення рішення судом апеляційної інстанції).

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, його висновки суперечать обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з винесенням нової про часткове задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 197, 198, 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2016 року справі № 804/3966/16 скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області Про звільнення ОСОБА_1. № 43-к від 30.05.2016 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу захисту прав споживачів та ринкового нагляду у Криворізькому регіоні Інспекції з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області з 31 травня 2016 року.

Зобов'язати Інспекцію з питань захисту прав споживачів у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 травня 2016 року по 3 серпня 2017 року

Постанова суду апеляційної інстанції, прийнята в порядку письмового провадження, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Головуючий: С.Ю. Чумак

Суддя: М.М.Гімон

Суддя: І.В. Юрко