Рішення

від 10.08.2017 по справі 914/1044/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2017р. Справа № 914/1044/17

Господарський суд Львівської області в складі судді Гоменюк З.П. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління» , м.Одеса

до відповідача ОСОБА_1 з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» , м.Львів

про стягнення 6746228,69 грн.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_2 - представник (довіреність від 09.06.2017р.);

від відповідача не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору : Позов заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління» до відповідача ОСОБА_1 з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» про стягнення 6746228,69 грн., з яких 5540988,44 грн. - основний борг, 387869,18 грн. - пеня, 146911,47 грн. - 3% річних та 670459,60 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 29.05.2017р. порушено провадження у справі, призначено її до розгляду на 26.06.2017р. Ухвалою суду від 26.06.2017р. продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 10.08.2017р.

Представник позивача подав письмові пояснення (вх.№27417/17 від 10.08.2017р.), в яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління» повідомляє, що ОСОБА_1 з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» перебуває у стані припинення.

До вказаних пояснень долучено також письмові пояснення щодо періоду нарахування інфляційних втрат, де зазначено, що інфляційні втрати нараховуються починаючи з 22.06.2016р.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав, що викладені у позовній заяві.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України при відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд, -

встановив:

14.06.2016р. між ОСОБА_1 з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» (надалі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління» (надалі - постачальник) укладено договір поставки №061401, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати (поставити) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити заготовку (катанку мідну, алюмінієву) (надалі - товар) на умовах та в порядку, визначеному даним договором (надалі - договір).

Загальна орієнтовна вартість товару, що поставляється за цим договором, становить 10000000,00 грн.

Відповідно до п.2.4. договору право власності на товар переходить до покупця в момент передачі постачальником покупцю даного товару, що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Згідно із п.3.2. договору оплата товару здійснюється в порядку 100% передплати ціни, зазначеної в рахунках-фактурах до цього договору, протягом 3 (трьох) банківських днів з дня виставлення рахунку-фактури на оплату, або за погодженням сторін - протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару.

Як стверджує позивач у позовній заяві, він на виконання умов договору поставив відповідачу товар на загальну суму 5540988,44 грн., однак відповідач в порушення умов договору не здійснив оплату за поставлений йому товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 5540988,44 грн.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що якщо сторона не виконує свої зобов'язання в терміни, вказані в договорі, вона повинна сплатити іншій стороні пеню у розмірі 0,5% від ціни непоставленого або неоплаченого товару, за кожен день прострочення, що діє в цей період, але не більше 7% від суми простроченого зобов'язання.

Отже керуючись п.6.1. договору позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 387869,18 грн.

Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 146911,47 грн. та інфляційні втрати в розмірі 670459,60 грн.

Таким чином позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути на його користь з відповідача 6746228,69 грн., з яких 5540988,44 грн. - основний борг, 387869,18 грн. - пеня, 146911,47 грн. - 3% річних та 670459,60 грн. - інфляційні втрати.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представника позивача, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 14.06.2016р. між сторонами укладено договір поставки №061401, відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати (поставити) у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити товар на умовах та в порядку, визначеному даним договором.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором підтверджується наступними видатковими накладними: №СРН-061400002 від 14.06.2016р. на суму 2952145,06 грн., №СРН-063000001 від 30.06.2016р. на суму 1311753,07 грн., №СРН-063000002 від 30.06.2016р. на суму 673060,75 грн., №СРН-081900001 від 19.08.2016р. на суму 510260,00 грн. та №СРН-081900002 від 19.08.2016р. на суму 93769,56 грн.

Отже на виконання умов договору №061401 від 14.06.2016р. позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 5540988,44 грн., що підтверджується вищезазначеними видатковими накладними. Докази сплати вказаної суми в матеріалах справи відсутні, відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 5540988,44 грн. є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписами, встановленими Господарським кодексом України. Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як зазначалось вище, пунктом 6.1. договору передбачено, що якщо сторона не виконує свої зобов'язання в терміни, вказані в договорі, вона повинна сплатити іншій стороні пеню у розмірі 0,5% від ціни непоставленого або неоплаченого товару, за кожен день прострочення, що діє в цей період, але не більше 7% від суми простроченого зобов'язання.

Крім того, слід зазначити, що статтею 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня.

Здійснивши перерахунок розміру пені, враховуючи положення cтатті 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , а також п.6.1. договору, в якому зазначено, що розмір пені не може бути більшим ніж 7% від суми простроченого зобов'язання, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 387869,18 грн. пені є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок розміру 3% річних, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 146911,47 грн. 3% річних є обґрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо нарахування інфляційних втрат в розмірі 670459,60 грн. суд зазначає наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін» ).

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

З врахуванням викладеного, судом було здійснено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат в межах періоду існування заборгованості, що був зазначений позивачем.

Так, із поданого позивачем пояснення, нарахування інфляційних втрат починається з 22.06.2016р. Відповідно до розрахунку позовних вимог, що викладений позивачем у позовній заяві, нарахування інфляційних втрат завершується 24.05.2017р.

Здійснивши перерахунок, враховуючи, що в липні 2016р. та в серпні 2016 мала місце дефляція (тобто індекс інфляції становив менше одиниці) , беручи до уваги період в межах якого позивачем було нараховано інфляційні втрати, а також суму основної заборгованості, яка існувала в межах цього періоду, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково.

Зокрема суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 650711,76 грн. інфляційних втрат.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №1304 від 24.05.2017р. на суму 101193,43 грн.

Як передбачено частиною 6 статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Суд вважає, що відповідно до вимог ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, оскільки позов слід задоволити частково.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з іноземною інвестицією у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «Катех-Електро» (79000, м.Львів, Залізничний район, вул.Садова, буд.2А, ідентифікаційний код 20006134) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Системи управління» (65029, м.Одеса, Приморський район, вул.Садова, буд.5А, ідентифікаційний код31728376) 5540988,44 грн. основного боргу, 387869,18 грн. пені, 146911,47 грн. 3% річних, 650711,76 грн. інфляційних втрат та 100897,21 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

В судовому засіданні 10.08.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 15.08.2017 р.

Суддя Гоменюк З.П.