Рішення

від 08.08.2017 по справі 910/9715/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.08.2017Справа № 910/9715/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівна компанія "Вітал"

про стягнення 499 778,69 грн.,-

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Варакута Г.Г. (адвокат за договором №2 від 30.03.2016р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівна компанія "Вітал" (надалі - відповідач) суми заборгованості за Договором оренди від 01.01.2015р. в розмірі 499 778,69 грн., з яких 341 239,70 грн. сума основного боргу, 65 105,89 грн. заборгованості з оплати вартості комунальних послуг, 17 941,59 грн. заборгованості з оплати вартості послуг з електроенергії, 64 188,12 грн. інфляційних втрат та 11 303,39 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору, позивач передав відповідачу у строкове платне користування майно, проте останній належним чином грошове зобов'язання по внесенню орендної плати, а також сплати інших платежів (комунальних послуг) не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце якого повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 25.07.2017р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2017р. розгляд справи відкладено до 08.08.2017р.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання, не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

В судовому засіданні 08 серпня 2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2015р. між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено Договір оренди (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець надає в оренду орендарю, а орендар орендує у орендодавця нежитлове приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_2, загальною площею 137,80 кв.м.

Відповідно до п. 1.3. Договору факт передачі приміщення підтверджується актом прийому-передачі (Додаток № 2 до Договору), який є невід'ємною частиною даного договору. Приміщення може використовуватися тільки як офіс та/або магазин.

Позивачем на виконання умов договору було передано відповідачу нерухоме майно (об'єкт оренди) в оренду, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі з переліком майна від 01.01.2015р. (Додаток № 2 до Договору), підписаним обома сторонами та скріпленим печаткою відповідача.

Згідно п. 3.1. Договору термін дії договору починається з 01.01.2015р. і закінчується 31.12.2015р.

У відповідності п. 5.6. Договору по закінченню терміну дії договору, договір може бути пролонгований за взаємною згодою сторін.

В Розділі 4 сторони домовились, що усі платежі стосовно даного договору викладено у Додатку № 1 Платежі до договору, який становить невід'ємну частину договору.

Як передбачено в п. 1 Додатку № 1 до Договору (Платежі по договору) місячні орендна плата становить суму у розмірі: - перший рік оренди - еквівалент у гривнях 18 000,00 грн.

Відповідно до п. 1.2. Додатку № 1 до Договору (Платежі по договору) орендна плата сплачується щомісячно передоплатою до 20 числа за наступний місяць оренди.

Факт кожного розрахунку підтверджується відповідним платіжним документом або розпискою (п. 1.3. Додатку № 1 до Договору (Платежі по договору)).

За умовами п. 2.1. Додатку № 1 до Договору (Платежі по договору) перший платіж повинен бути сплачений орендарем в момент підписання договору оренди та складається з оплати першого місяця оренди у розмірі еквіваленту 18 000,00 грн. та гарантійної суми у розмірі місячної орендної плати за останній місяць оренди, а саме еквівалент 18 000,00 грн. Другий платіж, а саме еквівалент 18 000,00 грн. повинен бути сплачений до двадцятого січня 2015р. за лютий 2015р.

Згідно п. 3.1. Договору оплата усіх комунальних платежів та оплата за використану електроенергію, згідно показників лічильника, здійснюється орендарем самостійно згідно відповідних квитанцій та виставлених тарифів.

З огляду на порушення відповідачем умов договору, позивачем на підставі п. 6.3. Договору в односторонньому порядку було розірвано договір з 01.02.2017р., про що повідомлено відповідача (відповідна відмітка про отримання копії Додатку № 3 до договору про припинення його дії від 14.02.2017р. міститься в матеріалах справи).

Враховуючи наявність заборгованості відповідача зі сплати орендної плати за договором та оплати комунальних послуг, позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою від 25.01.2017р. на суму 442 505,89 грн., яка була залишена останнім без відповіді та задоволення.

У зв'язку з тим, що відповідач не провів розрахунків з позивачем зі сплати орендної плати та інших платежів, останній був змушений звернутись до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Оскільки між сторонами укладено договір оренди, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи (акт прийому-передачі з переліком майна від 01.01.2015р.) підтверджується факт передачі нерухомого майна в оренду, користування ним відповідачем в період з 01.01.2015р. по 31.01.2017р. (з огляду на розірвання дії договору з 01.02.2017р. в односторонньому порядку з ініціативи орендодавця на підставі п. 6.3. Договору).

Згідно ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження продовження терміну дії договору в порядку п. 5.6. Договору, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договору, оскільки відповідач продовжував користуватися об'єктом оренди після його закінчення, на підставі ст. 764 Цивільного кодексу України продовжувався на строк, який встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 1.2. Додатку № 1 до Договору (Платежі по договору) обов'язок відповідача з внесення орендної плати мав виконуватися щомісячно передоплатою до 20 числа за наступний місяць оренди.

Судом встановлено, що відповідач не належним чином виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами Договором та допустив виникнення заборгованості перед позивачем на суму 341 239,70 грн.

Вказаний розмір заборгованості підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростований відповідачем належними засобами доказування, зокрема, останнім не надано суду відповідних платіжних документів про оплату орендних платежів, як це передбачено в п. 1.3. Додатку № 1 до Договору (Платежі по договору).

Крім того, як було вказано вище, за умовами укладеного між сторонами договору, на відповідача було покладено обов'язок зі сплати комунальних платежів та оплати за використану електроенергію.

Матеріалами справи підтверджується заборгованість відповідача з оплати вартості комунальних послуг на суму 65 105,89 грн. (вимога ТОВ Управ-Дом вих. № 20 від 17.01.2017р.) та заборгованість з оплати електроенергії на суму 17 941,59 грн., яка була оплачена позивачем.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Факт наявності боргу зі сплати вартості комунальних послуг на суму 65 105,89 грн. та електроенергії на суму 17 941,59 грн. документально підтверджений та у встановлений законом спосіб відповідачем не спростований.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доказів на підтвердження сплати відповідачем орендної плати та інших, передбачених умовами договору платежів, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 341 239,70 грн., заборгованості зі сплати комунальних послуг на суму 65 105,89 грн. та електроенергії на суму 17 941,59 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 64 188,12 грн. інфляційних втрат та 11 303,39 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Аналогічні положення сторони погодили і в п. 8.3. Договору.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що він частково не відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Договору, оскільки позивачем при розрахунку таких нарахувань не враховано періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

З урахуванням викладеного та зважаючи на встановлені індекси дефляції в межах заявленого позивачем періоду, інфляційні втрати мають бути зменшені на 1 060,66 грн. (липень 2015р.), 976,44 грн. (серпень 2015р.), 2 002,46 грн. (жовтень 2015р.), 858,14 грн. (лютий 2016р.), 429,07 грн. (червень 2016р.), 282,52 грн. (липень 2016р.), 901,58 грн. (серпень 2016р.). В іншій частині, розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним.

З огляду на викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат за заявлений ним період підлягають частковому задоволенню на суму 57 677,25 грн.

Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок 3 % річних та встановлено, що він відповідає нормам цивільного законодавства та умовам Договору та є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимоги позивача щодо стягнення 11 303,39 грн. 3 % річних за заявлений ним період підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано до матеріалів справи доказів, що підтверджують та обґрунтовують відсутність у нього підстав для невиконання зобов'язань, передбачених умовами Договору, укладеного з позивачем.

Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/9715/17 позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 341 239,70 грн. суми основного боргу, 65 105,89 грн. заборгованості з оплати вартості комунальних послуг, 17 941,59 грн. заборгованості з оплати вартості послуг з електроенергії, 57 677,25 грн. інфляційних втрат та 11 303,39 грн. 3 % річних.

Судовий збір позивача у розмірі 7 399,02 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-будівна компанія "Вітал" (ідентифікаційний код 39653658, адреса: 04201, м. Київ, вул. Майорова, буд. 7, офіс 1037) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, адреса: 01033, АДРЕСА_1) 341 239,70 грн. (триста сорок одну тисячу двісті тридцять дев'ять гривень 70 коп.) суми основного боргу, 65 105,89 грн. (шістдесят п'ять тисяч сто п'ять гривень 89 коп.) заборгованості з оплати вартості комунальних послуг, 17 941,59 грн. (сімнадцять тисяч дев'ятсот сорок одну гривню 59 коп.) заборгованості з оплати вартості послуг з електроенергії, 57 677,25 грн. (п'ятдесят сім тисяч шістсот сімдесят сім гривень 25 коп.) інфляційних втрат, 11 303,39 грн. (одинадцять тисяч триста три гривні 39 коп.) 3 % річних та 7 399,02 грн. (сім тисяч триста дев'яносто дев'ять гривень 02 коп.) судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.08.2017р.

Суддя С.М. Морозов