Рішення

від 14.08.2017 по справі 910/12371/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.08.2017 Справа №910/12371/17 За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТАНОРА

про стягнення 24 740,53 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

За участю представників:

від позивача: не з явилися

від відповідача: не з явилися

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі, позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Танора (далі, відповідач) про стягнення 24 740,53 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі Договору-заявки від 17.01.2017 надав відповідачу послуги на суму 23 294,39 грн., а саме, здійснив перевезення вантажу автомобільним транспортом за маршрутом смт. Вигода (Івано - Франківська обл.. Україна) -м. Tolna (Веннгрія) автомобілем Вольво НОМЕР_2, причіп НОМЕР_3. Однак, відповідач не сплатив надані позивачем послуги із перевезення вантажу, у зв'язку з чим у Товариства з обмеженою відповідальністю Танора виникла перед позивачем заборгованість за надані послуги в розмірі 23 294,39 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.07.2017 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №910/12371/17, розгляд справи призначено на 14.08.2017.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 14.08.2017 не з'явився. 14.08.2017р. через відділ діловодство Господарського суду міста Києва від позивача до суду надійшли витребувані документи. Крім того, позивач позовні вимоги підтримує повністю та просить розглядати справу без участі його представника.

Відповідач у судове засідання 14.08.2017р. представника не направив, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, проте, була належним чином повідомлений про час та місце розгляду спору з урахуванням такого.

За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони про час і місце наступного судового засідання.

Наразі, з огляду на неявку у судове засідання представників сторін господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010р., Смірнова проти України від 08.11.2005р., Матіка проти Румунії від 02.11.2006р., Літоселітіс Проти Греції від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, а також, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами.

У судовому засіданні 14.08.2017, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

17.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю Танора (замовником) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (надалі експедитор) було укладено договір №219-М про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом.

Відповідач надав позивачу заяву на одноразове перевезення вантажу по маршруту смт. Вигода (Івано - Франківська обл.. Україна) -м. Tolna (Веннгрія) автомобілем Вольво НОМЕР_2, причіп НОМЕР_3.

Як зазначає позивач, відповідно до умов Договору-Заявки позивач зобов язався забезпечити здійснення доставки вантажу за маршрутом смт. Вигода (Івано - Франківська обл.. Україна) -м. Tolna (Веннгрія) автомобілем Вольво НОМЕР_2, причіп НОМЕР_3, водій ОСОБА_2, а відповідач зобов язався оплатити послуги надані позивачем.

За твердженнями позивача, на підставі та на умовах вказаного Договору-Заявки, позивач свої зобов язання виконав в повному обсязі, про що свідчить відмітка вантажоодержувача без жодних застережень в міжнародній товаро- транспортній накладній СМR серія А №912739.

Однак, позивач зазначає, що відповідач не оплатив надані позивачем послуги із перевезення вантажу, а тому загальна сума заборгованості ТОВ Танора перед позивачем за надані транспорті послуги становить 23 294,39грн., стягнення якої і є предметом позову в даній справі.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору (як дво- або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненою 19.05.1956 в м. Женеві (Швейцарія), ратифікованою Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів Україною від 01.08.2006.

Статтею 307 Господарського кодексу України, зокрема, встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу).

Згідно пункту 10.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363 (зі змінами та доповненнями) перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками (додаток 1) або за разовими договорами (додаток 2).

Так, судом встановлено, що на підставі укладеного сторонами Договору-Заявки від 17.01.2017 позивач (перевізник) зобов'язався доставити автомобільним транспортом ввірений йому вантажовідправником вантаж до місця призначення і видати його відповідачу (замовнику), а відповідач прийняв на себе зобов'язання сплатити за перевезення встановлену плату протягом 2 (двох) банківських днів з моменту отримання належним чином оформленої товаро - транспортної (СМR,ТТН) накладної, податкової накладної, акту виконаних робіт та рахунку на оплату, якщо інше не вказано в заявці.

Як вбачається зі змісту Договору-Заявки остання містить всі істотні умови, необхідні для договору перевезення.

Таким чином, Договір-Заявка є юридичним фактом, з яким пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України пов'язує виникнення між сторонами цивільних прав та обов'язків з перевезення.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956 встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожнього перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

Згідно статей 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, і є підтвердженням прийняття вантажу перевізником.

Судом встановлено, що позивачем виконано належним чином свої зобов'язання за Договором-Заявкою та здійснено передбачене міжнародне перевезення згідно з міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №912739 з відмітками митного контролю; вантаж було отримано замовником, що підтверджується печаткою вантажоодержувачау вказаній CMR.

Доказів наявності у відповідача претензій щодо об'єму, якості та строків надання послуг матеріали справи не містять.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем перевезення вантажу та видачу його вантажоодержувачу у місці призначення.

Відповідно до статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Статтею 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як уже зазначалося, згідно Договору ставка за перевезення вантажу - 800 євро по курсу НБУ, безготівковий розрахунок; строк оплати - протягом 2 банківських дня з моменту отримання від позивача документів.

Враховуючи умови Договору, загальна вартість перевезення на день вивантаження автомобіля по курсу НБУ (27.07.2017, 1 Євро = 29.1179 грн.) становить 23 294,39 грн.

Позивач направляв на адресу документи, передбачені умовами договору, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Дане відправлення отримане відповідачем 16.02.2017р.

Позивач зазначає, листом від 24.03.2017р. за №24/03 він звертався до відповідача з претензією до відповідача про сплату основного боргу. На дану претензію відповідач надав гарантійний лист від 04.05.2017р. за №113.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем було порушено умови Договору-Заявки та положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України щодо своєчасного та повного виконання своїх зобов'язань.

Відтак, оскільки матеріалами справи підтверджується факт здійснення позивачем перевезення вантажу та видачу його вантажоодержувачу у місці призначення, враховуючи, що строк оплати настав, а доказів повної оплати за Договором-Заявкою відповідачем не надано, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю Танора перед позивачем за надані послуги із перевезення становить 23 294,39 грн.

У відповідності до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, факт наявності основної заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 23 294,39 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку з чим Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача визначеної грошової суми є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 260,00 грн. та 1186,14 грн. інфляційних втрат.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений заявкою строк свого обов'язку по перерахуванню коштів за надані послуги не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України). Відповідно, є підстави для застосування по відношенню до відповідача встановленої законом відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові №48/23 від 18.10.2011 та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

При цьому, за розрахунком суду, сума 3% річних за період, який самостійно визначений позивачем у розрахунку до позовної заяви та з яким суд погоджується, складає 260,00 грн., а сума інфляційних втрат - 1186,14 грн.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю..

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Танора" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, будинок 1, ідентифікаційний код 39932832) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 АДРЕСА_1 код НОМЕР_1) 23 294 грн. 39 коп. основного боргу, 260 грн. 00 коп. - 3 % річних, 1186 грн. 14 коп. - інфляційні та 1600 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 16.08 .2017р.

Суддя Трофименко Т.Ю.