Ухвала

від 16.08.2017 по справі 805/2170/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Волгіна Н.П.

Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року справа №805/2170/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сухарька М.Г.

при секретарі судового засідання Борисова А.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: не з'явився

відповідач1: Лапшенков Я.В. (за довіреністю)

відповідач2: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги ОСОБА_4 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2017 року по справі №805/2170/16-а (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Донецького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про зобов'язання виплатити грошову допомогу у розмірі окладу за спеціальне звання в сумі 1344,00 грн.; зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 17 882,59 грн.; зобов'язання виплатити компенсацію за 35 днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 3 731,00 грн.; зобов'язання виплатити середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі в сумі 8314,80 грн.; зобов'язання виплатити середній заробіток за весь час затримки належних звільненому працівникові сум з 06.11.2015 року по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 серпня 2016 року залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Донецьке міське управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто за час затримки виконання рішення суду про поновлення останнього на посаді 9 485,64 грн.; стягнуто одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 12 374, 78 грн.; стягнуто компенсацію за невикористані дні відпустки за 2015 рік 4 587,51 грн.; стягнуто грошову допомогу у розмірі окладу за спеціальне звання в сумі 816,00 грн.

В апеляційній скарзі та під час судового засідання відповідач1 просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не прийнято до уваги ті обставини, що позивач самостійно не скористався своїм правом на відпустку в 2015 році, а тому враховуючи приписи п.56 Положення №114 позивач втратив можливість щодо отримання такої компенсації ще в 2015 році. Судом першої інстанції не прийнято до уваги ті обставини, що позивачем не надавались до відповідача підтверджуючи відомості відповідно до абз.5 п.11 Постанови №393. Відповідач також вважає, що судом першої інстанції при визначенні середньої заробітної плати безпідставно було враховано робочі дні замість календарних днів, що спричинило завищення середньої заробітної плати.

В апеляційній скарзі та під час судового засідання позивач просить змінити постанову суду першої інстанції та зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області виплатити середній заробіток за весь час затримки належних звільненому працівникові сум з 06.11.2015 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Позивач вважає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в стягненні з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки належних звільненому працівникові сум, а саме з 06.11.2015 року по день фактичного розрахунку. Судом першої інстанції не прийнято до уваги ті обставини, що на час звернення з заявою про здійснення повного розрахунку - штати Донецькому МУ ГУМВС України в Донецькій області вже були повністю скорочені, в штаті не перебувало жодної особи та відсутня адміністративна будівля, яка залишилася в м.Донецьку. В зв'язку з чим, не можливо було звернутись з даною заявою (вимогою), адресованою Донецькому МУ ГУМВС України в Донецькій області про здійснення остаточного розрахунку. Крім цього, при зверненні до суду з позовною заявою було зазначено, що 15.03.2016 року він прибув для повного розрахунку до відповідача, де отримав лише дублікат трудової книжки й витяг з наказу про звільнення. Позивач також зазначив, що знаходячись у відділі кадрів відповідача тобто в ГУМВС України в Донецькій області, написав заяву про часткову зміну наказу про звільнення з урахуванням на день звільнення вислуги років, а саме з 15.08.2004 року по 18.02.2016 року, тобто 11 років та в зв'язку з цим виплатити грошової допомоги та інших обов'язкових виплат. Наказ про зміну вислуги років було відповідачем виконано, однак вимогу про здійснення остаточного розрахунку проігноровано.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача1, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 15 серпня 2004 року по 31 липня 2014 року.

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області № 301 По особовому складу о/с від 31 липня 2014 року позивача звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 є (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС з 31 липня 2014 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року (справа № 808/7014/14) визнано протиправними та скасовано накази ГУМВС України в Донецькій області № 1396 від 28 липня 2014 року та № 301 о/с від 31 липня 2014 року в частині накладення на позивача дисциплінарного стягнення - звільнення з органів внутрішніх справ; вирішено поновити позивача на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області з 1 серпня 2014 року та стягнути з Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 55 188,06 грн. з відрахуванням сум податків та обов'язкових платежів.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2016 року (К/800/301/16) постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року в частині стягнення з Донецького міського управління ГУ МВС України в Донецькій області середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справа в цій частині направлена на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції; в решті постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року залишено без змін.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року (справа № 808/6144/14) прийнято рішення про стягнення з Донецького МУ ГУМВС України в Донецькій області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 57 517,85 грн.

Позивач 11 грудня 2015 року звернувся до відповідача із рапортом про поновлення його на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області, до якого також додав і копію постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року .

Наказом Головного управління МВС України в Донецькій області від 18 лютого 2016 року № 13 о/с лк позивача поновлено на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Ворошиловського районного відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області з 1 серпня 2014 року.

Пунктом 2 цього наказу позивача згідно із п.п. 10 та 11 розділу ХІ Закону Україну Про національну поліцію та відповідно до п. 64 г (скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил з 6 листопада 2014 року .

За поясненням позивача, які містяться у позовній заяві, 14 березня 2016 року він отримав поштою лист ГУМВС України в Донецькій області (вих. 330/02/12-2016), в якому зазначалось про необхідність прибути до ГУНП в Донецькій області у м. Маріуполь для повного розрахунку .

Позивач 15 березня 2016 року прибув до ГУМВС України в Донецькій області, отримав дублікат трудової книжки й витяг з наказу про звільнення та через відділ кадрів подав до ГУМВС області заяву про внесення змін до наказу про його звільнення, а саме - про внесення до нього змін шляхом зазначення вислуги років з 15 серпня 2004 року по 18 лютого 2016 року (по день видачі наказу про звільнення), що склало 11 років 2 місяця 21 день, та, як зазначено у позові, у зв'язку із зміною вислуги років просив ГУМВС області виплатити йому грошову допомогу та інші обов'язкові виплати.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 31 березня 2016 року № 21 о/с лк внесено зміни до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 18 лютого 2016 року № 13 о/с лк в частині визначення позивачу вислуги років у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги - 11 років 2 місяця 21 день .

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року позивачу було нараховано та виплачено (з врахуванням обов'язкових податків) грошове забезпечення за один місяць в розмірі 3 392,02 грн; нарахована грошова допомога при звільненні в розмірі 5 981,25 грн, яка розраховувалась виходячи з: розміру посадового окладу слідчого - 750,00 грн, окладу за спеціальне звання капітан міліції 120,00 грн, надбавка за вислугу років (25%) - 217,50 грн * 11 календарних років * 50%; виплата позивачу грошової допомоги при звільненні (за відрахуванням обов'язкових платежів) відбулась після надходження відповідного бюджетного фінансування 31 травня 2016 року шляхом перерахування на картковий рахунок.

Компенсація за невикористану у 2015 році відпустку, яка згідно довідки УКЗ ГУМВС в Донецькій області від 21 квітня 2017 року № 69/лк складає 29 діб , позивачу не нараховувалась та не сплачувалась.

Згідно до пояснень представника відповідача, передбачена п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 щомісячна грошова допомога, позивачеві не виплачувалась у зв'язку із тим, що останній не надав інформації - чи реєструвався він в установленому порядку в державній службі зайнятості, чи не був прийнятий знов на службу, чи не набув права на пенсію (зокрема, соціальну).

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Частиною 1 ст. 19 Закону України Про міліцію № 565-ХІІ (чинний у спірний період) передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", а також наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстр. в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за №205/14896 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ" та Інструкцією Про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ .

Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають до застосування при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Але при цьому, колегія суддів вважає, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно застосовано до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України.

Статтею 236 КЗпП встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року в частині поновлення позивача на посаді слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, слідчого відділу Донецького міського управління ГУМВС України в Донецькій області, яка була допущена до негайного виконання, виконана відповідачем 18 лютого 2016 року.

За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення про поновлення його на посаді за період з 3 грудня 2015 року (наступний день після прийняття судом рішення, допущеного до негайного виконання, про поновлення позивача на посаді) по 18 лютого 2016 року (включно), тобто, по день прийняття наказу про поновлення (77 днів, а тому правомірно задоволено позов в цій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб , в редакції чинній на момент звільнення позивача, передбачено що особам, які звільнені зі служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення зі служби виплачується щомісячна грошова допомога в розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням.

Умови призначення та порядок виплати щомісячної грошової допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (далі Порядок №393), особам, звільненим із служби за віком, станом здоров'я чи у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів без права на пенсію, протягом одного року після звільнення із служби виплачується щомісячна грошова допомога у розмірі окладу за військовим (спеціальним) званням. Щомісячна грошова допомога виплачується тим особам, що під час служби мали право на отримання окладу за військовим (спеціальним) званням.

Річний строк для виплати щомісячної грошової допомоги особам, зазначеним у абзаці першому цього пункту, обчислюється з дня звільнення їх із служби. Допомога виплачується з дня, що настає за датою, по яку особі нараховано грошове забезпечення при звільненні.

За приписами абз.5наведеної норми особам, які в період отримання щомісячної грошової допомоги були зареєстровані в установленому порядку в державній службі зайнятості, виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за місяцем реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач під час служби мав право на отримання окладу за військовим (спеціальним) званням - капітан міліції; оклад позивача за спеціальне звання складав 120,00 грн.

Згідно листа Донецького обласного центру зайнятості від 13.04.2017р. позивач з 5 травня 2016 року по 15 січня 2017 року перебував на обліку як безробітний в Михайлівському районному центрі зайнятості Запорізької області.

Виходячи з приписів наведеної норми, виплата позивачеві щомісячної грошової допомоги мала здійснюватись по 31 травня 2016 року і підлягала припиненню з 1 червня 2016 року (з початку місяця, що настав за місяцем реєстрації позивача у центрі зайнятості).

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що позивачу мала бути нарахована та сплачена щомісячна грошова допомога за період з 7 листопада 2015 року по 31 травня 2016 року в розмірі 816,00 грн.

Ненадання позивачем до відповідача підтверджуючих відомостей відповідно до абз.5 п.11 Порядку №393, не позбавляє права на отримання щомісячної грошової допомоги, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийняті до уваги.

Відповідно до абз. 3 п. 10 Порядку №393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно наказу Головного управління МВС України в Донецькій області від 31 березня 2016 року № 21 о/с лк, яким внесені зміни до наказу № 13 о/с лк від 18 лютого 2016 року, позивачеві оголошено вислугу років у календарному обчисленні та для виплати грошової допомоги у кількості 11 років 2 місяця 21 день.

Відповідно до п.п. є та л п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується, зокрема, у випадках виплати вихідної допомоги; у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Як вже зазначалось судом, згідно абз. 3 п. 2 цього Порядку у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивач звільнений із займаної посади 6 листопада 2015 року; протягом періоду з липня 2014 року і по день наступного звільнення (6 листопада 2015 року) позивач фактично не працював. Таким чином, останні два (повних) місяця роботи (служби), які передували звільненню позивача - це травень та червень 2014 року.

Згідно довідки від 09.09.2016 року №316 середньомісячне грошове забезпечення позивача за ці місяці склало 3 337,45 грн. Таким чином, розмір одноразової грошової допомоги, що мала бути нарахована та сплачена позивачу під час його звільнення за скороченням штатів відповідно до абз. 3 п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, складає: 3 337,45 грн * 50% * 11 років = 1 668,73 грн * 11 років = 18 356,03 грн.

У відповідності до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. №1294 Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За таких обставин, здійснення розрахунку одноразової грошової допомоги виходячи із суми місячного грошового забезпечення в розмірі 1 087,50 грн, яка складається з: посадового окладу позивача, встановленого наказом МВС №373 від 18 квітня 2013 року (750,00 грн), окладу за спеціальним званням (120,00 грн) та доплати за вислугу років (217,50 грн), колегія суддів вважає помилковим.

Порядок надання відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ урегульовано розділом VI Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року N 114 (далі - Положення № 114), п.52 якого визначено, що чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

Згідно абз. 2 п. 56 цього Положення особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, компенсація за невикористану відпустку за 2015 рік позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Кількість невикористаних позивачем днів щорічної відпустки за 2015 рік склала 29 діб.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що оскільки позивач не використав відпустку за 2015 рік, то він має право на отримання грошової компенсації, а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позов в цій частині.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвер. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Відповідачем не доведено встановлення чинним законодавством визначення у спірних правовідносинах середньої заробітної плати виходячи із календарних днів, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум саме у строки, зазначені у статті 116 КЗпП.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у день звільнення не працював, з вимогою про розрахунок у відповідності до вимог ст..116 КЗпП України до відповідача не звертався.

За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем, в даному випадку, не було порушено строки розрахунку, встановлені ст..116 КЗпП України, а тому відсутні правові підстави для застосування відповідальності у відповідності до вимог ст..117 цього Кодексу.

Позивачем не надано доказів звернення до відповідача із заявою від 15.03.2016 року з вимогою про розрахунок, а тому посилання на цю заяву, колегією суддів не прийнято до уваги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2017 року по справі №805/2170/16-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05 травня 2017 року по справі №805/2170/16-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвала прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 16 серпня 2017 року.

Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 17 серпня 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: А.А. Блохін

М.Г. Сухарьок