Рішення

від 01.08.2017 по справі 911/1324/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" серпня 2017 р. Справа № 911/1324/17

За позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклінворм»

про стягнення 71 598,70 грн

Суддя В.М. Антонова

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №431-4076 від 27.09.2016);

від відповідача: не з'явились

Обставини справи:

У провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа №911/1324/17 за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклінворм» (далі - відповідач) про стягнення 71 598,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач не повернув майно позивача, передане йому на підставі договору № 372 від 24.11.2015, внаслідок чого позивач звернувся про стягнення вартості майна.Ухвалою господарського суду Київської області від 03.05.2017 порушено провадження у справі №911/1324/17 та призначено її до розгляду на 15.06.2017.

02.06.2017 через канцелярію господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 02.06.2017 (вх. №11390/17) про перенесення судового засідання.

08.06.2017 до господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення №431-48 від 07.06.2017 (вх. №11794/17).

У судове засідання 15.06.2017 представники відповідача, належним чином повідомленого про час, дату та місце судового засідання, не з'явились, вимоги ухвали суду від 03.05.2017 не виконали.

У судовому засіданні 15.06.2017 представник позивача подав клопотання (вх. №12289/17) про продовження строку розгляду спору на 15 днів. Дане клопотання судом було задоволено.

Ухвалою суду від 15.06.2017 розгляд справи відкладено, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України до 13.07.2017.

10.07.2017 до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, яку суд прийняв до розгляду.

За приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Одночасно, відповідно до п.3.11 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції Господарським процесуальним кодексом України не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи - збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

У п.3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 Господарського процесуального кодексу України.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 Господарського процесуального кодексу України, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Оскільки в прохальній частині позивачем позовні вимоги було викладено альтернативно, суд дійшов висновку, що подана представником позивача заява про уточнення за своєю правовою природою є заявою про зміну предмету позову та відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України, а отже, прийнята судом.

Ухвалою суду від 13.07.2017 розгляд справи відкладено, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України до 01.08.2017.

14.07.2017 до господарського суду Київської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення №431-65 від 14.07.2017, які були долучені судом до матеріалів справи.

У судове засідання 01.08.2017 позивач з'явився та підтримав, заявлені позовні вимоги. Відповідач у судове засідання 01.08.2017 не з'явився, вимоги суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81 1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії" (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

24 листопада 2015 року між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоклінворм» (далі - постачальник) укладено договір поставки № 371 відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити (передати) покупцю товар за кодом ДКПП 16.29.1 Вироби з деревини, інші зазначений у специфікації, що додається до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар.

Позивач сплатив постачальнику 102633,00 грн., в тому числі ПДВ 17 105,50 грн., що передбачено п. 6.1 договору, а відтак виконав свій обов'язок перед відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням №8 від 10.12.2015 (копія платіжного доручення наявна у матеріалах справи).

Водночас, 24.11.2015 року між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (далі - поклажодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоклінворм» (далі - зберігач) укладено договір на відповідальне зберігання № 372/1з відповідно до п. 1.1. якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоклінворм» зобов'язується зберігати Паливні гранули з деревини - пелети (надалі - Майно), яке встановлено поклажодавцем у кількості та комплектації згідно з Додатком № 1, який є невідємною частиною цього договору.

Пунктом 2.4. погоджено, що повернення майна із зберігання оформлюється підписанням обома сторонами відповідного акта прийняття-передачі (зняття із зберігання).

Відповідно пункту 2.5. договору, зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцю протягом 10 (десяти) банківських днів після отримання письмового повідомлення від поклажолавця з вимогою про повернення майна.

Відповідно п. 3.1.4. договору, зберігач повинен повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останього.

Пунктом 3.2.3. договору встановлено, що поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Пунктом 4.5. встановлено, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передано на зберігання, або його частини, з вини зберігача, зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати поклажодавцеві завдану шкоду.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці власливості.

Згідно з пунктом 7.1. строк дії договору обчислюється з моменту передачі поклажодавцем майна на зберігання зберігачу, оформленого актом приймання-передачі за зберігання, до моменту повернення зберігачем майна поклажодавцю, оформленого актом зняття із зберігання.

Актом прийому-передачі майна на зберігання, оформленим додатком №1 до договору №372 від 24.11.2015 року, поклажодавцем було передано на зберігання паливні гранули з деревини-пелети у кількості 42 т. загальною вартістю 102633,00 грн у складське приміщення зберігача, яке знаходиться за адресою: буд. 4 вул. Промислова, м. Вишгород, Вишгородський р-н, Київської області, даний акт скріплений підписами та печатками підприємств (копія акту наявна у матеріалах справи).

29 березня 2016 року позивач звернувся до відповідача з листом № 431-1282 в якому зазначив, що йому поставлено лише 1,5 тони та просив вжити заходів щодо поставки 6,5 тон паливних гранул з деревини-пелети 30.03.2016 року до 16:00 год.

Також, позивач у листі № 431-1282 від 29.03.2016 року звернувся із заявкою на поставку 22 тон паливних гранул з деревини-пелет до 20.04.2016 року, зазначені листи та заявки отримані відповідачем 31.05.2017 (копія листа та заявки наявні у матеріалах справи).

11 квітня 2016 року актами приймання передачі майна № 4, № 5 за договором № 371 від 24.11.2015 року підтверджено факт поставки відповідачем товару на 12,7 тон паливних гранул з деревини-пелет.

Докази які б свідчили про поставку 29,3 тон товару в матеріалах справи відсутні.

23 травня 2016 року позивач звернувся з претензією № 431-2050 до відповідача, стосовно порушення умов договору на відповідальне зберігання № 372/1з від 24.11.2015 року, якою просив зберігача поставити до 10.06.2016 року недопоставлені 29,3 тон паливних гранул з деревини-пелет на загальну суму 71 598,70 грн, (копія претензії наявна у матеріалах справи).

24 червня 2016 позивачу від відповідача наді гарантійний лист у якому Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоклінворм» зобов'язувалось поновити поставки паливних гранул з деревини-пелети до 15.07.2016 року проте відповідачем свої зобов'язання за договором виконано не було (копія листа наявна у матеріалах справи).

14 квітня 2017 року позивач звернувся з вимогою № 431-29 до відповідача про повернення майна, переданого на зберігання згідно договору на відповідальне зберігання № 372/1з від 24.11.2015 року або повернути кошти. (копія вимоги та докази направлення наявні у матеріалах справи)

Позивач вважає, що відповідачем порушені його права відповідно до договору на відповідальне зберігання № 372/1з від 24.11.2015 року, товар переданий на зберігання у розмірі 29,3 тон паливних гранул з деревини-пелети на загальну суму 71 598,70 грн не повертається відповідачем.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було повернуто передане на зберігання майно, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про відшкодування його вартості у розмірі 71 598,70 грн.

Договором передбаченоп. 7.1., що строк дії договору обчислюється з моменту передачі поклажодавцем майна на зберігання зберігачу, оформленого актом приймання-передачі за зберігання, до моменту повернення зберігачем майна поклажодавцю, оформленого актом зняття із зберігання.

На підставі пункту 2.4. договору погоджено, що повернення майна із зберігання оформлюється підписанням обома сторонами відповідного акта прийняття-передачі (зняття із зберігання).

Положеннями ч. 1ст. 949 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Відповідно до статті 953 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Стаття 614 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором огляду на наведені норми для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, завданих порушенням договірного зобов'язання потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з елементів складу правопорушення виключає відповідальність боржника за невиконання або неналежне виконання зобов'язань у вигляді відшкодування збитків.

Положеннями ч. 1 ст. 225 Цивільного кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У розумінні чинного господарського законодавства збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони за договором, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником.

У пункті 4.5. договору зазначено, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передано на зберігання, або його частини, з вини зберігача, зберігач повинен за свій рахунок відшкодувати поклажодавцеві завдану шкоду.

Зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані властивостями речі, переданої на зберігання, якщо зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати про ці властивості.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до вимог закону та договору, а в разі відсутності таких вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що 24.11.2015 року між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екоклінворм» укладено договір на відповідальне зберігання № 372/1з.

У відносинах, що виникли з даного договору зберігання,поклажодавець зазнає збитків внаслідок невиконання зберігачем свого обов'язку з повернення позивачу паливних гранул з деревини-пелет розмірі 29,3 тон.

Суд вважає, що позивач, незалежно від того чи це майно наявне у зберігача чи було ним втрачено чи є знищеним і відповідно до норм ст.ст. 653, 950, 951, 953 Цивільного кодексу України не позбавлений права на стягнення його вартості.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 10.11.2016 р. у справі № 922/1314/16.

Тобто, у спірних зобов'язальних правовідносинах сторін визначальним для понесення позивачем збитків є не сам по собі факт втрати чи знищення переданого на зберігання майна, а зменшення майнової сфери підприємця внаслідок невиконання підприємством свого обов'язку з повернення товару власникові.

За змістом ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача - 71 598,70 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Ціна за 1 тону паливних гранул з деревини-пелет становить згідно договору № 371 від 24.11.2015 року - 2443,64 грн.

Суд здійснивши власний розрахунок встановив, що загальна заборгованість відповідача за не поставлені паливні гранули з деревини-пелети складає: 71 598,65 грн (29,3*2443,64 грн).

Враховуючи вищевикладене, Господарський суд Київської області дійшов висновку, що позовні вимоги, підлягають задоволенню частково.

За приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 1600,00 грн. відповідно до положень ч. 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоклінворм» (07300, Київська обл., Вишгородський район, місто Вишгород, ВУЛИЦЯ ПРОМИСЛОВА, будинок 4, ідентифікаційний код 39863497) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» (03039, м.Київ, ПРОСПЕКТ ГОЛОСІЇВСЬКИЙ, будинок 17-Б, ідентифікаційний код 32375554) 71 598 (сімдесят одна тисяча п'ятсот дев'яносто вісім) грн. 65 коп. заборгованості та 1600 (одна тисяча шістсот) грн.00 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено: 17.08.2017

Суддя В.М. Антонова