Постанова

від 15.08.2017 по справі 904/4327/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017 року Справа № 904/4327/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кузнецова В.О.,

суддів: Науменка І.М., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Пінчук Є.С.

за участю сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №001/2017 від 22.02.2017 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове підприємство "Агроленд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2017 р. у справі

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Лугфарма", м.Луганськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове підприємство "Агроленд", м.Перещепине, Новомосковський район, Дніпропетровська область

про стягнення 71 467,67 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2017 р., з урахуванням ухвали від 02.06.2017 р., у даній справі (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено частково; стягнуто товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове підприємство "АГРОЛЕНД" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Лугфарма" суму основного боргу в розмірі 61 508,00 грн., 3% річних в розмірі -1932,05 грн., інфляційних втрат в розмірі 8018,38 грн. та судовий збір у сумі 1599,79 грн.; в решті позову відмовлено.

Згадане рішення обґрунтовано посиланням на те, що відповідач в порушення умов договору не розрахувався за отриманий товар з позивачем, що є підставою для стягнення заборгованості, а також 3% річних та інфляційних втрат.

Не погодившись з даним рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислове підприємство "Агроленд" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Скаржник вважає, що винесення судом рішення у першому засіданні за відсутністю представника відповідача, який повідомив про неможливість прибути у судове засідання, є прямим і грубим порушенням норм процесуального права.

Скаржник зазначає, що посилання позивача на укладення договору у спрощений спосіб не може бути аргументом на його користь, оскільки нормами Цивільного кодексу України прямо зазначена форма правочину, яка має вчинятися між юридичними особами - письмова.

Позивач не надсилав на адресу відповідача претензію з вимогою сплатити заборгованість, у зв'язку з чим, з урахуванням ч.2 ст.530 ЦК України, строк для виконання зобов'язання відповідачем на момент подання позивачем позову до суду, не настав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Позивач зазначає, що факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Відповідач не забезпечив в судове засідання явку повноважного представника, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи таке.

На підставі усної домовленості між позивачем та відповідачем, згідно видаткової накладної № 6 від 02.03.2016 р. та товарно-транспортної накладної № 6 від 02.03.2016 р., підписаними представниками підприємств обох сторін, позивач поставив, а відповідач на підставі довіреності № 6 від 02.03.2016 р., отримав товар на загальну суму 61 508,00 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Нормами ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частина 2 статті 205 ЦК України передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Загальний порядок укладення господарських договорів врегульовано ст. 181 ГК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Поставка позивачем товару та його отримання відповідачем по довіреності за видатковими та товарно-транспортними накладними, які містять найменування товару, його кількість, ціну і які підписані сторонами, свідчить про укладення між сторонами правочину у спрощений спосіб і виникнення на його підставі правовідносин з договору поставки.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Матеріалами справи підтверджено, а відповідачем не спростовано, факт неналежного виконання останнім зобов'язання з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 61 508,00 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані три відсотки річних за період з 03.03.2016 р. по 21.03.2017 р. у розмірі 1 941,29 грн. та інфляційні втрати за період квітень 2016 р. - лютий 2017 р. у сумі 8018,38 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочи виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

У пунктів 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 р. № 14 роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши розрахунок позивача та місцевого господарського суду, здійснивши власний розрахунок 3 % річних та інфляційних, колегія суддів вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 3% річних за період з 03.03.2016 р. по 21.03.2017 р. у розмірі 1 937,09 грн. та інфляційні втрати за період квітень 2016 р. по лютий 2017 р. у розмірі 8 018,38 грн.

Колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про те, що відповідач зобов'язаний оплатити товар не пізніше 03.03.2016 р., а отже він є таким, що прострочив з 04.03.2016 р.

Так, у п.1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Товар було прийнято відповідачем 02.03.2016 р., отже, відповідальність за невиконання грошового зобов'язання за спірними правовідносинами підлягає застосуванню з 03.03.2016 р.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на те, що місцевим господарським судом порушено вимоги п.1 ч.1 ст.77 ГПК України, з урахуванням наступного.

Господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, зокрема, у випадку нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

У пункті 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011 р. №18 роз'яснено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.ч. 1-5 ст. 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (ст.ст.32, 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в установленому порядку.

З наявного у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвалу господарського суду від 12.04.2017 р. про прийняття позовної заяви у даній справі до провадження із зазначенням часу та дати її розгляду, відповідачем отримано 20.04.2017 р.

Враховуючи, що чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що про дату судового засідання скаржника було попереджено заздалегідь, а отже, у останнього було достатньо часу для того, щоб належним чином підготуватися до судового засідання та визначитись щодо особи, яка представлятиме його інтереси з урахуванням відомостей про те, що певні обставини можуть перешкодити конкретному представнику взяти участь у засіданні суду, а тому колегія суддів вважає, що господарський суд, врахувавши, що неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору, правомірно розглянув справу за його відсутністю.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника про те, що нормами Цивільного кодексу України прямо зазначена форма правочину, яка має вчинятися між юридичними особами - письмова, оскільки укладення спірного правочину у спрощений спосіб, відповідає приписам ч.1 ст.181 ГК України.

Відносно твердження скаржника щодо ненастання строку виконання відповідачем договірних зобов'язань через відсутність відповідної вимоги з боку позивача, з урахуванням ч.2 ст.530 ЦК України, суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними, оскільки ч.1 ст. 692 ЦК України передбачено, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. В даному випадку інший строк оплати не встановлений, відтак, обов'язок відповідача оплатити товар виник з моменту його прийняття відповідачем за видатковими накладними.

З урахуванням наведеного, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Водночас, рішення господарського суду прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального права, що є підставою для його зміни.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове підприємство "Агроленд" відмовити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.05.2017 р. у справі №904/4327/17 змінити, виклавши в наступній редакції: Позов задовольнити частково Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислове підприємство "Агроленд" (51220, Дніпропетровська область, Новомосковський район, м. Перещепине, вул. Українська, б. 60, код 32998111) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство Лугфарма" (91031, м.Луганськ, вул.Курчатова, буд. 6, офіс 9, код 39021693) суму основного боргу в розмірі 61 508,00 грн., 3% річних в розмірі -1937,09 грн., інфляційних втрат в розмірі 8018,38 грн. та судовий збір у сумі 1599,84 грн. В решті позову відмовити. Наказ видати після набрання рішенням законної сили."

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Постанова складена у повному обсязі 17.08.2017 р.

Головуючий суддя В.О.Кузнецов

Судді І.М.Науменко

ОСОБА_2