Постанова

від 16.08.2017 по справі 910/11204/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року Справа № 910/11204/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л., суддів:Губенко Н.М., Картере В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 у справі№ 910/11204/16 господарського суду Дніпропетровської області за позовомПублічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Декомайстер-Дніпро" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4 простягнення грошових коштів в судовому засіданні взяли участь представники:

- ПАТ "УкрСиббанк" Мандик В.А.;

- ТОВ "Декомайстер-Дніпро" повідомлений, але не з'явився;

- ОСОБА_4 повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ :

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2016 справу № 910/11204/16 передано за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку зі зміною місцезнаходження відповідача.

Не погодившись з даною ухвалою, ОСОБА_4 (надалі - ОСОБА_4 / третя особа) звернувся до Київського апеляційного господарського суду з відповідною апеляційною скаргою.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 у справі № 910/11204/16 (головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Яковлєв М.Л., Чорна Л.В. ) ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 22.08.2016 у даній справі; апеляційну скаргу з доданими до неї документами повернуто заявнику.

ОСОБА_4, не погоджуючись із ухвалою апеляційного господарського суду, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати, а справу передати до Київського апеляційного господарського суду для розгляду апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.08.2016 про передачу справи за підсудністю.

14.08.2017, до початку судового засідання, від Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" надійшов відзив на подану касаційну скаргу, за змістом якого позивач просить суд залишити без задоволення вказану скаргу, а ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 - без змін.

Усіх учасників судового процесу було належним чином повідомлено про час та місце розгляду даної справи, проте відповідач та третя особа не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.08.2016, одночасно заявляючи клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись при цьому, як на причину пропуску такого строку, на те, що оскаржувана ухвала від 22.08.2016 на його адресу не надходила, а про її наявність він дізнався через Єдиний державний реєстр судових рішень лише 20.04.2017, у зв'язку з чим він не зміг подати апеляційну скаргу в строки, визначені ст. 93 ГПК України

Відмовляючи у задоволенні клопотання ОСОБА_4 та повертаючи останньому апеляційну скаргу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України, апеляційний господарський суд не визнав наведені скаржником причини пропуску строку поважними та виніс оскаржувану ОСОБА_4 до суду касаційної інстанції ухвалу.

Вищий господарський суд України погоджується із такими висновками суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 93 ГПК України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення (ч. 2 ст. 93 ГПК України).

Судом апеляційної інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду міста Києва від 22.08.2016 - у квітні 2017 року , що підтверджується відбитком штампу господарського суду міста Києва. А отже, апеляційна скарга подана з пропуском строку встановленого для її подання частиною 1 ст. 93 ГПК України.

Пунктом 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 11.05.2011 роз'яснено, що апеляційна скарга, яка подана після закінчення строків, установлених статтею 93 ГПК, повертається, якщо апеляційний господарський суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Відповідну заяву (клопотання) може бути викладено в апеляційній скарзі чи в окремому документі, і в останньому випадку її має бути подано одночасно з апеляційною скаргою. Заява розглядається, якщо вона надійшла до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги

Наявність або відсутність підстав для задоволення заяви про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги визначається за правилами частини першої статті 53 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Як уже зазначалося, ОСОБА_4, як на єдину підставу пропущення ним строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду міста Києва від 22.08.2016 посилався на те, що про наявність оскаржуваної ухвали господарського суду міста Києва про передачу даної справи за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області він дізнався лише 20.04.2017 через Єдиний державний реєстр судових рішень, що в свою чергу унеможливило вчасне подання апеляційної скарги.

Водночас, як вірно було вказано господарським судом апеляційної інстанції, копію ухвали місцевого господарського суду від 22.08.2016 про передачу справи № 910/11204/16 за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області було надіслано учасникам судового процесу, в тому числі, й ОСОБА_4, про що свідчить відповідна відмітка на зворотному боці ухвали, а її електронну копію було внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості в якому є загальнодоступними для ознайомлення, а тому ОСОБА_4 не був позбавлений можливості дізнатися про всі процесуальні документи, прийняті в межах розгляду даної справи, в тому числі й про оскаржувану ухвалу. При цьому, в матеріалах справи відсутні повернення поштового відправлення вказаної ухвали.

Згідно з положеннями п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Господарський процесуальний кодекс України не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку. Отже, у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Касаційна інстанція зазначає, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення ).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22-23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 ).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 року "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження" .

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено .

Отже, виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_4 не наведено достатньо обґрунтованих причин пропуску ним процесуального строку на оскарження ухвали місцевого господарського суду, наведені ним підстави в обґрунтування поважності причин пропуску є недоведеними належними доказами, і неможливо дійти висновку, що вони пов'язані з непереборними причинами, які не залежали від заявника, а тому, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду.

Твердження скаржника в касаційній скарзі стосовно неотримання ним ухвали господарського суду міста Києва від 22.08.2016 про передачу справи № 910/11204/16 за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області та, відповідно, ознайомлення з ухвалою тільки 20.04.2017 з Єдиного державного реєстру судових рішень, що стало причиною пропуску строку на апеляційне оскарження зазначеної ухвали, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки вказане спростовується вищенаведеним, а також з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази повернення до суду поштового відправлення з цією ухвалою.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи усім учасникам судового процесу, в тому числі й ОСОБА_4, надсилалися усі процесуальні документи, прийняті господарським судом міста Києва, господарським судом Дніпропетровської області та Київським апеляційним господарським судом. Водночас, у справі містяться повернення з адреси ОСОБА_4 поштових відправлень із вказаними судовими актами, з відміткою підприємства зв'язку "За закінченням строку зберігання ".

Пунктом 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, оскільки і ухвала господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі від 17.06.2016 та призначення її до розгляду на 20.07.2016, і ухвала цього ж суду про відкладення розгляду справи від 20.07.2016 на 22.08.2016, а також ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2016 про порушення провадження у справі, надсилалися ОСОБА_4 та були повернуті до суду підприємством зв'язку з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що ОСОБА_4 був повідомлений про час і місце розгляду справи, зокрема, і про судове засідання 22.08.2016, коли господарським судом міста Києва було ухвалено справу № 910/11204/16 передати за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області.

Колегія суддів підкреслює, що в силу п. 3.14. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами. Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.

Також, безпідставними є посилання ОСОБА_4 на незаконність ухвали господарського суду міста Києва від 22.08.2016 про передачу справи № 910/11204/16 за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області, оскільки наразі предметом касаційного перегляду є ухвала Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 про повернення третій особі у справі апеляційної скарги у зв'язку з пропущенням строку на її подання.

Решта доводів касаційної скарги фактично повторюють аналогічні доводи, викладені ОСОБА_4 в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

За змістом положень ст. 91 ГПК України сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.

Однак, наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття апеляційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України" зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Судом апеляційної інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом, наслідком чого є правомірна ухвала суду про повернення апеляційної скарги на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Згідно зі ст. 111 13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

В силу статті 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 , 111 13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.05.2017 у справі № 910/11204/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

В.І. Картере