Ухвала

від 17.08.2017 по справі 902/775/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

17 серпня 2017 р.

Справа № 902/775/17

за позовом :Керівника Жмеринської місцевої прокуратури (вул.Національна, 6-а, м.Жмеринка, 23100) в інтересах держави в особі Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області (вул.Тиверська, буд.40, смт.Тиврів, Тиврівський р-н, Вінницька обл., 23300)

до :Приватної промислово - комерційної фірми "Мікос" (вул.Шевченка, буд.5, смт.Тиврів, Тиврівський р-н, Вінницька обл., 23300)

про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення землі

ВСТАНОВИВ :

Керівник Жмеринської місцевої прокуратури звернувся в Господарський суд Вінницької області в інтересах держави в особі Тиврівської селищної ради Тиврівського району Вінницької області з позовом до Приватної промислово - комерційної фірми "Мікос" про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення землі.

Розглянувши позовну заяву суд дійшов висновку, що вона підлягає поверненню виходячи з наступного.

Основні вимоги, що пред'являються до форми та змісту позовної заяви, а також вимоги щодо надання разом з нею певних доказів визначені ст.ст.54, 56, 57 ГПК України. Невиконання більшості з вимог зазначених норм тягне за собою в якості негативного наслідку повернення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до ст.57 ГПК України встановлено перелік документів, що додаються до позовної заяви, серед яких документи, які підтверджують зокрема сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі тощо.

Відтак, на стадії прийняття позовної заяви до розгляду та порушення провадження у справі суд має бути впевненим у тому, що зазначені засади не були порушені заявником позову.

У пункті 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" наголошено на тому, що недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.

Законодавством, яке регулює порядок та розмір сплати судового збору за подання позовних заяв до господарського суду є Закон України "Про судовий збір".

За змістом статті 54 Господарського процесуального кодексу України, у позові має міститися, зокрема, зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; ціна позову визначається, зокрема, у позовах про витребування майна - вартістю майна, що витребується (пункт 2 частини першої статті 55 Господарського процесуального кодексу України).

Розмір судового збору, який справляється з позовної заяви, визначений Законом в залежності від виду спору.

Виходячи з підпунктів 2.1, 2.2 ч.2 ст.4 Закону за подання до господарського суду позовних заяв майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб , а за подання позовних заяв немайнового характеру - 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2017 року становить 1 600,00 грн.

Так, із поданої позовної заяви № 76-5116 вих. 17 від 11.08.2017 р. вбачається, позивачем при зверненні до суду заявлено вимоги:

- розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 4,7 га по вул. Забужжя. 11 в смт. Тиврів укладений 15.03.2004 між Тиврівською селищною радою та ППКФ Мікос (ідентифікаційний код 13325749), зареєстрований 25.03.2004 Вінницькою регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру за № 1.

- зобов'язати ППКФ Мікос (ідентифікаційний код 13325749) повернути Тиврівській селищній раді Тиврівського району Вінницької області (ідентифікаційний код 04326201) земельну ділянку, площею 4.7 га по вул. Забужжя, 11, яка знаходиться в межах Тиврівської селищної ради шляхом підписання акту прийому-передачі.

Відповідно до абз. 1 п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 ст. 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна. Відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір".

Положеннями п. 2.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. № 7 передбачено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Отже, у поданій позовній заяві об'єднано дві вимоги: немайнового характеру - розірвати договір оренди земельної ділянки, площею 4,7 га по вул. Забужжя. 11 в смт. Тиврів укладений 15.03.2004 між Тиврівською селищною радою та ППКФ Мікос (ідентифікаційний код 13325749), зареєстрований 25.03.2004 Вінницькою регіональною філією ДП Центр державного земельного кадастру за № 1 та майнового характеру - зобов'язати ППКФ Мікос (ідентифікаційний код 13325749) повернути Тиврівській селищній раді Тиврівського району Вінницької області (ідентифікаційний код 04326201) земельну ділянку, площею 4.7 га по вул. Забужжя, 11, яка знаходиться в межах Тиврівської селищної ради шляхом підписання акту прийому-передачі.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7 - 10 років (частини перша та друга статті18 Закону України «Про оцінку земель» ).

Відтак, нормативно грошова оцінка земельної ділянки яка відображена п. 5 договору оренди землі від 15.03.2014 року в розмірі 7849,00 грн., не може бути судом прийнята до уваги, оскільки є неправомірна відповідно до умов чинного законодавства.

З урахуванням наведеного суд приходить до переконливого висновку, що позовна вимога про повернення земельної ділянки має майновий характер, у зв'язку з чим судовий збір повинен визначатись з урахуванням вартості витребовуваного майна станом подання позову до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 07.02.2017 р. у справі № 927/997/16.

Тому, суд приходить до переконливого висновку, що у поданій позовній заяві об'єднано вимоги немайнового та майнового характеру, а відтак позивач повинен був сплати судовий збір виходячи з заявлених позовних вимог.

Натомість прокурором згідно платіжного доручення № 2682 від 26.06.2017 року сплачено судовий збір у сумі 3200,00 грн., тобто суд робить висновки за вимоги немайнового характеру.

За таких обставин, суд доходить висновку, що прокурором не подано доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі, а тому позовна заява підлягає поверненню без розгляду на підставі п.4 ч.1 ст.63 Господарського процесуального кодексу України.

Дійшовши висновку про повернення позовної заяви суд приймає до уваги те, що відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом щодо будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань.

Стаття 6 Конвенції встановлює процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі при розгляді цивільного позову в національному суді, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 р. у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 р. у справі "ОСОБА_1 проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 р. у справі "ОСОБА_1 проти України").

Таким чином, обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву заявнику.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Креуз проти Польщі, no. 28249/95, від 19.06.2001 р. зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду .

При цьому слід зауважити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення процесуальних недоліків, що зумовили її повернення (надання належних доказів сплати судового збору у встановленому розмірі) .

При цьому суд зауважує, що відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" в разі повернення заяви або скарги сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи , яка його сплатила за ухвалою суду.

На підставі викладеного та керуючись п.4 ч.1 ст.63, ст.ст.86, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Позовну заяву № 76-5116 вих. 17 від 11.08.2017 року на 6-ти аркушах разом з матеріалами на 18-и аркушах повернути прокурору.

2. Копію позовної заяви 76-5116 вих. 17 від 11.08.2017 року, платіжного доручення № 2682 від 26.06.2017 року, договору оренди землі № б/н від 15.03.2017 року долучити до примірника ухвали, яка залишається в справі.

3. Копію ухвали надіслати прокурору (прокурору з матеріалами), позивачу та відповідачу рекомендованим листом.

Суддя Білоус В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2,3 - прокурору, позивачу (вул.Національна, 6-а, м.Жмеринка, 23100) (вул.Тиверська, буд.40, смт.Тиврів, Тиврівський р-н, Вінницька обл., 23300)

3 - відповідачу (вул.Шевченка, буд.5, смт.Тиврів, Тиврівський р-н, Вінницька обл., 23300) ( 21000, Вінницьке обл., м. Вінниця, вул. Вишневського, буд.30)