Рішення

від 15.08.2017 по справі 908/1220/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 9/49/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017 Справа № 908/1220/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер» (03142, АДРЕСА_1)

до відповідача: Приватного підприємства «Електроніка майбутнього» (69063, АДРЕСА_2)

про стягнення суми 589551,02 грн.

Суддя Боєва О.С.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився (у судовому засіданні 13.07.2017р. був присутній представник ОСОБА_1, довіреність № 203/01 від 23.05.2017р.);

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техномер» звернулось в господарський суд Запорізької області з позовом про стягнення з Приватного підприємства «Електроніка майбутнього» грошових коштів в розмірі 589551,02 грн., з яких: 529715,00 грн. - заборгованість по договору № ТМ-0000077 від 19.01.2015р., 33350,27 грн. - 3% річних та 26485,75 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.06.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1220/17, справі присвоєно номер провадження № 9/49/17, судове засідання призначено на 13.07.2017р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 13.07.2017р. на підставі ст. 69 ГПК України строк розгляду спору у справі продовжено на один день, цією ж ухвалою на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 15.08.2017р., у зв'язку з неявкою відповідача та неподанням витребуваних доказів.

Справу розглянуто 15.08.2017р., прийнято рішення.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

У судовому засіданні 13.07.2017р. представник позивача був присутній та в повному обсязі підтримував позовні вимоги. За його письмовим клопотанням фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на приписи ст. ст. 526, 530, 617, 625, 662, 694, 712 Цивільного кодексу України, ст. 265 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору. Вказує, що позивачем зобов'язання за Договором щодо поставки відповідачу передбаченої договором продукції виконано в повному обсязі, 19.01.2015 року було передано відповідачу чотирнадцять лічильників теплової енергії MULTICAL на суму 756735,72 грн. В свою чергу, відповідачем договірні зобов'язання виконано частково, сплачено суму в розмірі 227020,72 грн., залишок заборгованості складає 529715,00 грн. За доводами позивача, враховуючи отримання товару повноважним представником відповідача 19.01.2015р. та умови п. 4.4 Договору, строк оплати товару настав 20.04.2015 року. Також позивач звертає увагу, що згідно з п. 4.8 Договору остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється після реєстрації податкової накладної постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних у відповідності до вимог податкового законодавства України і відповідна реєстрація була здійснена у січні 2015 року, що підтверджується копією податкової декларації на додану вартість за січень 2015 року та копією Реєстру виданих та отриманих податкових накладних. Стосовно посилання у п. 4.4 Договору на виконання остаточних розрахунків за наявності надходження коштів за ОСОБА_2 від кінцевого замовника ПАТ Київенерго , позивач вважає, що незалежно від того, чи відбулась така оплата на користь відповідача від ПАТ Київенерго або не відбулась, ПП Електроніка майбутнього зобов'язане належним чином виконати умови вказаного договору в частині повної оплати поставленого товару. За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судові засідання за викликом двічі не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався.

Згідно п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Приватне підприємство «Електроніка майбутнього» зареєстроване за адресою: 69063, АДРЕСА_2, і саме на зазначену адресу направлялися ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи на 15.08.2017р.

Поштовим повідомленням про вручення підтверджується, що ухвалу суду від 15.06.2017р. отримано повноважним представником відповідача 23.06.2017р.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні 13.07.2017 р., суд

ВСТАНОВИВ:

19.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Техномер» (Постачальником, позивачем у справі) та Приватним підприємством «Електроніка майбутнього» (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки №ТМ0000077 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується на умовах даного договору, в рамках виконання робіт для Замовника - ПАТ Київенерго , поставити у власність Покупця теплолічильники MULTICAL (надалі - товар) в асортименті, кількості, у терміни, за ціною і якісними характеристиками, погодженими сторонами в даному договорі і Специфікації № 1 до нього, яка є його невід'ємною частиною, а останній зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього у порядку і на умовах, визначених у даному договорі.

Згідно із п. 2.1 Договору датою постачання товару вважається дата підписання уповноваженим представником Покупця відповідної видаткової накладної.

Право власності на товар, а також ризик його випадкової втрати, переходить до Покупця в момент підписання уповноваженим представником Покупця відповідної видаткової накладної (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 4.1 Договору ціни на товар, що поставляється Постачальником, встановлюються сторонами у Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною договору.

За визначенням п. 4.3 Договору датою оплати за поставлений товар вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

У відповідності з п. 4.4 Договору розрахунки за товар, що поставляється за цим договором, здійснюються Покупцем після поставки товару у наступний спосіб:

- оплата 30 % від вартості поставленого товару не пізніше 20 лютого 2014 року;

- оплата 70 % від вартості поставленого товару протягом 90 календарних днів з дати постачання товару, але в будь якому разі не раніше дати надходження коштів за товар від кінцевого Замовника (ПАТ Київенерго ).

Пунктом 4.8 Договору передбачено, що остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється після реєстрації податкової накладної Постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідно до п. 201,10 ст. 201 і п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України та надання їх Покупцю.

Відповідно до п. 9.1 Договору даний договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором.

Згідно з додатком № 1 до Договору сторонами погоджена та підписана Специфікація №1, якою визначено перелік товару, його найменування, кількість, ціну та загальну вартість - 756735,72 грн. з ПДВ.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору, у січні 2015 року позивачем було поставлено відповідачу ОСОБА_2 на суму 756735,72 грн., що підтверджується видатковою накладною № ТМ-0000056 від 19.01.2015 р. (арк. справи 15).

ОСОБА_2 отримано представником відповідача за Довіреністю № 1, строк дії якої встановлено до 05.02.2015р. (виданої на ім'я ОСОБА_3О.)

На оплату поставлено ОСОБА_2, позивачем відповідачу було виставлено Рахунок-фактуру № ТМ-0000111 від 19.01.2015р. на суму 756735,72 грн.

За отриманий ОСОБА_2 відповідач в повному обсязі не розрахувався, сплативши 27.01.2015р. 30% вартості поставленого товару в сумі 227020,72 грн., що підтверджується банківською випискою по рахунку від 27.01.2015 р. (арк. справи 18).

Як вказує позивач, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором, станом на момент розгляду справи становить 529715,00 грн.

Позовні вимоги про стягнення з Приватного підприємства «Електроніка майбутнього» грошових коштів в розмірі 589551,02 грн., з яких: 529715,00 грн. - заборгованість по договору № ТМ-0000077 від 19.01.2015р., 33350,27 грн. - 3% річних та 26485,75 грн. - інфляційні втрати, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню на наступних підставах.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджено матеріалами справи, правовідносини між позивачем та відповідачем у спірний період врегульовані укладеним між ними Договором поставки № ТМ0000077 від 19.01.2015 р., умовами якого позивач зобов'язався поставити у власність відповідача обумовлений договором товар, а відповідач - прийняти та сплатити його вартість.

Факт поставки, кількість та вартість переданого за Договором ОСОБА_2 на суму 756736,72 грн. підтверджується долученою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № ТМ-0000056 від 19.01.2015 р. ОСОБА_2 отримано уповноваженою особою відповідача.

Згідно з приписами п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 4.4 Договору, остаточний розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 90 календарних днів з дати постачання товару. Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати повної вартості отриманого товару, всупереч умов Договору та вимог закону, належним чином не виконав.

Як встановлено судом, заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період станом на момент розгляду справи складає 529715,00 грн.

При цьому, суд приймає до уваги застереження в пунктах 4.4 та 4.8 Договору щодо пов'язаності остаточних розрахунків з отриманням коштів від кінцевого замовника ПАТ Київенерго та реєстрацією податкової декларації.

Податкова накладна зареєстрована позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних у відповідності до вимог податкового законодавства України у січні 2015 року, що підтверджується копією податкової декларації на додану вартість за січень 2015 року та копією Реєстру виданих та отриманих податкових накладних.

Відносно посилання у п. 4.4 Договору на виконання остаточних розрахунків за наявності надходження коштів за ОСОБА_2 від кінцевого замовника ПАТ Київенерго , слід зазначити наступне.

Відповідно до приписів статті 626 Цивільного кодексу України договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (ч.3). Отже за двостороннім правочином правами та обов'язками наділяються обидві сторони договору.

Частиною 5 цієї статті передбачено, що договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно статті 712 наведеного Кодексу постачальник зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару . Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Факт отримання товару за видатковою накладною № ТМ -0000056 від 19.01.2015р. підтверджений матеріалами справи.

Договір купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність, покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором, двосторонньо зобов'язуючим - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі, а також консенсуальним, оскільки права та обов'язки сторін виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами.

Таким чином, виходячи із правової природи договору купівлі-продажу, з моменту отримання товару у покупця одночасно виникає зустрічне зобов'язання по оплаті переданого товару.

Як встановлено судом п. 4.4 Договору сторони визначили порядок та умови виконання відповідачем зобов'язання з оплати виконаних робіт, яке залежить від надходження коштів від кінцевого Замовника (ПАТ Київенерго ), який не є стороною Договору. Докази отримання відповідачем коштів від ПАТ Київенерго відсутні.

Зважаючи на наведене, оскільки застереження у п. 4.4 Договору суперечить положенням Цивільного кодексу України щодо того, що двостороннім є договір, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору, та визначає, що виконання обов'язку відповідача пов'язане із волевиявленням третьої особи, суд дійшов висновку, що позивачем цілком обґрунтовано визначено строк виконання обов'язку відповідача щодо остаточних розрахунків - по 19.04.2015р. включно.

Згідно з частиною першою статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, а статтями 525 , 526 ЦК і статтею 193 ГК встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 617 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналіз вказаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що навіть у разі неотримання відповідачем коштів від ПАТ Київенерго , вказане не є підставою для звільнення відповідача від виконання зобов'язання щодо оплати отриманого товару. Зазначене також узгоджується з правовою позицією, викладеною у Постанові Верховного суду України від 22.03.2017р. у справі № 905/2358/16.

Слід зазначити, що після отримання ухвали суду про порушення провадження у даній справі у відповідача було достатньо часу для надання письмових пояснень або доказів належного виконання умов Договору, жодних заперечень щодо наявності та розміру заборгованості за Договором відповідачем не надано.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 529715,00 грн. основного боргу за договором обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім вищезазначеної вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 33350,27 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 26485,75 грн.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення зобов'язань» , зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Кредитор вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також роз'яснення, викладені у п. 1.12 Пленуму, відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що за заявлений позивачем період прострочення заборгованості (з 20.04.2015 р. по 26.05.2017р.), визначений позивачем розмір 3% річних є вірним, обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунок інфляційних втрат, які нараховані за період з травня 2015р. по лютий 2016р., суд встановив, що розмір інфляційних втрат за вказаний період визначений позивачем вірно та підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 4-2, 4-3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обов'язок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за договором щодо сплати повної вартості отриманого товару.

Із урахуванням викладених обставин, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, шляхом стягнення суми 8843,27 грн. на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного підприємства «Електроніка майбутнього» (69063, АДРЕСА_3, код ЄДРПОУ 35553673) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техномер» (03142, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 32530538) суму 529715 (п'ятсот двадцять дев'ять тисяч сімсот п'ятнадцять) грн. 00 коп. основного боргу, суму 33350 (тридцять три тисячі триста п'ятдесят) грн. 27 коп. - 3% річних, суму 26485 (двадцять шість тисяч чотириста вісімдесят п'ять) грн. 75 коп. інфляційних втрат та суму 8843 (вісім тисяч вісімсот сорок три) грн. 27 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Боєва

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 18 серпня 2017 р.