Рішення

від 25.07.2017 по справі 905/1189/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.07.2017р. Справа №905/1189/17

за позовом: Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь , м.Краматорськ, код ЄДРПОУ 00210602

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Итера , м.Маріуполь, код ЄДРПОУ 40487917

про визнання договору недійсним

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: Цеваліхіна Я.І. - пров. юрисконс.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство Енергомашспецсталь , м.Краматорськ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю Итера , м.Маріуполь про визнання недійсним договору №15/1029 від 28.11.2016р., укладеного між Публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь та Товариством з обмеженою відповідальністю Итера .

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання оспорюваного договору відповідачем без мети реального настання правових наслідків, з огляду на те, що податковий орган поставив під сумнів провадження відповідачем реальної фінансово-господарської діяльності.

Відповідач у судові засідання 15.06.2017р., 25.07.2017р., не з'явився, будь-яких пояснень по суті спору не надав, витребуваних судом документів до матеріалів справи не представив. Одночасно, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю Итера було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи з урахуванням наступних обставин.

За змістом п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За приписами ч.1 ст.64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

В силу норм ст.87 вказаного нормативно-правового акту повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору, третім особам, представникам сторін і третіх осіб, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

За змістом ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із відомостями, наявними у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідач зареєстрований за адресою: 87510, Донецька обл., м.Маріуполь, Площа морського вокзалу, буд.10, офіс 4.

Інформації щодо будь-якої іншої адреси відповідача матеріали справи не містять.

За змістом п.32 інформаційного листа №01-08/530 від 29.09.2009р. Вищого господарського суду України Про деякі питання, порушені у доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України , якщо відмітка про відправку, зроблена у встановленому порядку на першому примірникові процесуального документа, оформлена відповідним чином, вона, як правило, є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначається про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Ухвала від 29.05.2017р. про порушення провадження по справі була повернута відділенням поштового зв'язку з позначкою За закінченням терміну зберігання . Ухвала суду від 15.06.2017р. або докази її вручення відповідачу до господарського суду не повернулись.

У п.3.9.1 постанови №18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Товариства з обмеженою відповідальністю Итера , яка наявна у матеріалах справи, в тому числі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач, зокрема, у судове засідання, 25.07.2017р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а відсутність вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, суд вважає позовні вимоги неправомірними та такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

В силу норм ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно із ст.712 вказаного нормативно-правового акту за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 28.11.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Итера (постачальник) та Публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь (покупець) був укладений договір поставки №10/1029.

За змістом п.1.1 вказаного договору в порядку та на умовах, визначених цим правочином, постачальник передає у власність покупцю, а покупець приймає та оплачує товар (продукцію), загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна, виробник якого визначені сторонами в специфікаціях, що є невідємною частиною договору.

За приписами п.п.2.1, 2.2 договору №10/1029 від 28.11.2016р. ціна продукції зазначається у специфікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Загальна сума договору є величиною змінною та складається з суми всіх специфікацій, оформлених до цього договору, але не може перевищувати 6000000 грн з ПДВ.

У специфікації №1 від 28.11.2016р. (з урахуванням додаткової угоди №1 від 28.11.2016р.) сторони дійшли згоди щодо поставки вугілля кам'яного на загальну суму 4385704,17 грн з ПДВ.

Згідно з умовами п.п.13.1, 13.2 спірного правочину договір вважається укладеним та набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії договору до 31.12.2017р.

З боку Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь договір №10/1029 від 28.11.2016р. підписаний генеральним директором Гнездицьким В.М., а від імені Товариства з обмеженою відповідальністю Итера - директором Погудіним О.В., підписи сторін скріплені печатками підприємств.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За висновками суду, у розділі 1 договору сторонами було узгоджено предмет договору, у розділі 2 - ціну на товар, у розділі 13 - строк дії договору. При цьому, найменування продукції, її кількість, одиниці виміру, вартість, строки поставки та оплати сторонами врегульовано у підписаній до договору специфікації №1.

Тобто, сторонами в договорі поставки №10/1029 від 28.11.2016р. було узгоджено такі істотні умови господарського договору як предмет, ціна та строк дії договору.

Таким чином, сторони досягли згоди за всіма істотними умовами договору.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільного права є визнання правочину недійсним.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом постанови №9 від 06.11.2009р. пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним позивачем повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою суду від 29.05.2017р. сторони було зобов'язано надати докази фактичного виконання договору №15/1029 від 28.11.2016р.

На вимогу суду, позивачем було представлено:

- приходний ордер №1363 від 13.12.2016р. на суму 521485,54 грн, до якого надано: видаткову накладну №00000001 від 13.12.2016р. на суму 625782,65 грн, рахунок на оплату №00000001 від 13.12.2016р. на суму 625782,65 грн, накладну №52836889 від 02.12.2016р., накладну №52836897 від 02.12.2016р., відомість вагонів №52836897 від 02.12.2016р.;

- приходний ордер №214 від 29.12.2016р. на суму 497375,25 грн, до якого надано: видаткову накладну №00000002 від 29.12.2016р. на суму 596850,30 грн, рахунок на оплату №00000002 від 29.12.2016р. на суму 596850,30 грн, накладну №52836822 від 02.12.2016р., відомість вагонів №52836822 від 02.12.2016р.;

- приходний ордер №215 від 29.12.2016р. на суму 952762,15 грн, до якого надано: видаткову накладну №00000003 від 29.12.2016р. на суму 1143314,58 грн, рахунок на оплату №00000003 від 29.12.2016р. на суму 1143314,58 грн, накладну №52836855 від 02.12.2016р., відомість вагонів №52836855 від 02.12.2016р.;

- приходний ордер №1364 від 31.12.2016р. на суму 345198,70 грн, до якого надано: видаткову накладну №00000004 від 31.12.2016р. на суму 414238,44 грн, рахунок на оплату №00000004 від 31.12.2016р. на суму 414238,44 грн, накладну №53302451 від 23.12.2016р., відомість вагонів №53302451 від 23.12.2016р.;

- приходний ордер №1365 від 31.12.2016р. на суму 691823,23 грн, до якого надано: видаткову накладну №00000005 від 31.12.2016р. на суму 830187,88 грн, рахунок на оплату №00000005 від 31.12.2016р. на суму 830187,88 грн, накладну №53302261 від 23.12.2016р., відомість вагонів №53302261 від 23.12.2016р.;

- приходний ордер №216 від 31.12.2016р. на суму 237942,24 грн, до якого надано: видаткову накладну №00000006 від 31.12.2016р. на суму 285530,69 грн, рахунок на оплату №00000006 від 31.12.2016р. на суму 285530,69 грн, накладну №53258190 від 22.12.2016р.,

- приходний ордер №26 від 02.01.2017р. на суму 170829,35 грн, до якого надано: видаткову накладну №00000001 від 02.01.2017р. на суму 204995,22 грн, рахунок на оплату №00000001 від 02.01.2017 р . на суму 204995,22 грн, накладну №53376356 від 30.12.2016р.;

- акти про фактичну вагу отриманої продукції від 31.12.2016р. та від 10.01.2017р.;

- акт приймання продукції за якістю №10 від 11.01.2017р.;

- посвідчення про якість рядового вугілля (продуктів збагачення) №1 від 02.12.2016р., №2 від 02.12.2016р., №9 від 23.12.2016р.

Крім того, Публічне акціонерне товариство Енергомашспецсталь здійснило оплату за товар, отриманий за договором №15/1029 від 28.11.2016р., згідно з наступними платіжними дорученнями: №6013 від 27.02.2017р. на суму 630000 грн, №4472 від 28.02.2017р. на суму 700000 грн.

Таким чином, поставка відповідачем вугілля кам'яного та оплата позивачем його вартості, викликали зміни у структурі активів та зобов'язань, а також мали наслідком реальні зміни майнового стану, в тому числі, підприємства позивача.

Враховуючи наведені норми закону та викладені обставини, вбачається вільне врегулювання відносин між відповідачем та позивачем щодо господарських операцій, які між ними відбувались.

Одночасно, суд встановив, що договір №15/1029 від 28.11.2016р., який за своєю правовою природою є договором постачання, схвалений, зокрема, юридичною особою - Публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь . Це підтверджується наявними в матеріалах справи приходними ордерами; видатковими накладними; рахунками на оплату; накладними; відомостями вагонів, актами про фактичну вагу отриманої продукції, актом приймання продукції за якістю, посвідченнями про якість рядового вугілля (продуктів збагачення), платіжними дорученнями тощо.

За приписами ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу норм ч.5 ст.203 вказаного кодексу правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначалось, на виконання спірного договору відповідачем здійснювалось постачання товару, що підтверджується наданими до матеріалів справи видатковими накладними. В свою чергу, позивачем проводилися оплати вартості такого товару. Викладене підтверджує наявність у сторін під час підписання оспорюваного правочину наміру створити реальні правові наслідки.

На підставі викладеного, враховуючи надані до матеріалів справи первинні документи, за висновками суду, сторонами було вчинено дії, спрямовані на настання відповідних правових наслідків, внаслідок чого відсутні будь-які правові підстави вважати спірний договір недійсним.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь до Товариства з обмеженою відповідальністю Итера про визнання недійсним договору поставки №15/1029 від 28.11.2016р., підлягають залишенню без задоволення.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає віднесенню на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Енергомашспецсталь , м.Краматорськ до Товариства з обмеженою відповідальністю Итера , м.Маріуполь про визнання недійсним договору №15/1029 від 28.11.2016р., укладеного між Публічним акціонерним товариством Енергомашспецсталь та Товариством з обмеженою відповідальністю Итера .

У судовому засіданні 25.07.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 31.07.2017р.

Суддя Ю.О.Паляниця