Рішення

від 16.08.2017 по справі 910/9807/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.08.2017№910/9807/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Міст Експрес

до Товариства з обмеженою відповідальністю МІРТА УКРАЇНА

про стягнення 173 851,88 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: Марадь С.М. за довіреністю № 73/2017 від 04.07.2017;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Міст Експрес (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю МІРТА УКРАЇНА (далі - відповідач) про стягнення 171 912,97 грн., з яких 134 003,99 грн. основного боргу, 15 167,24 грн. пені, 7 691,34 грн. інфляційних втрат, 13 400,40 грн. штрафу, 1 650,00 грн. 3% річних.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено договір, відповідно до умов якого позивачем надані послуги з доставки вантажу, які відповідачем в повному обсязі оплачені не були, внаслідок чого за ним виникла заборгованість. Враховуючи зазначене позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.06.2017 порушено провадження у справі № 910/9807/17, її розгляд призначено на 10.07.2017 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.07.2017 на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 26.07.2017 року.

21.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до змісту якої позивач просить суд стягнути з відповідача 173 851,88 грн., з яких 129 805,49 грн. основного боргу, 17 629,57 грн. пені, 12 980,55 грн. штрафу, 11 496,27 грн. інфляційних втрат, 1 940,00 грн. 3% річних.

Крім того, 21.07.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, відповідно до змісту якої позивач просить суд накласти арешт на кошти, які обліковуються на розрахункових рахунках відповідача.

В судовому засіданні 26.07.2017 року судом прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог, відповідно має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.07.2017 судом відмовлено у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

В судовому засіданні 26.07.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 16.08.2017 року.

08.08.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.

Розглянувши подане позивачем клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні означеного клопотання, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Відповідно до ч. 3 ст. 74-1 Господарського процесуального кодексу України питання про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції вирішується господарським судом за наявності відповідного клопотання або за власною ініціативою не пізніш як за п'ять днів до дня проведення такого судового засідання.

Виходячи з вищевказаний вимог чинного законодавства, необхідність проведення судового засідання у режимі відеоконференції визначається судом, що розглядає господарську справу.

При цьому, випадки, в яких суд може постановити ухвалу про участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції не визначені у законі, однак необхідність здійснення відеоконференції, визначається з врахуванням обставин справи, її складності та потреби у наданні пояснень залучених спеціалістів чи інших учасників процесу, які за станом здоров'я чи з інших незалежних від цих осіб причин не можуть бути присутніми у засіданні суду, а їх участь є обов'язковою.

Призначення судового засідання у режимі відеоконференції повинно здійснюватись у виключних випадках, коли за об'єктивних причин учасник судового процесу не може брати участь у засіданні, а його участь є необхідною для встановлення всіх обставин справи.

Позивачем не надано жодних доказів в підтвердження наявності виключних обставин, за яких позивач не може брати участь у судовому засіданні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заява позивача про проведення судового засідання у справі № 910/9807/17 у режимі відеоконференції є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 13.08.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 16.08.2017 року не з'явився, проте через відділ діловодства господарського суду міста Києва подав клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку розгляду спору, обґрунтоване тим, що наказом начальника ГУ ДФС у місті Києві призначено документальну перевірку відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період діяльності з 08.01.2014 по 30.06.2017, і директор відповідача не може з'явитись в судове засідання у зв'язку з необхідністю підготовки до вказаної перевірки.

Представник позивача в судовому засіданні 16.08.2017 року категорично заперечив проти задоволення вищевказаного клопотання відповідача.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Як на тому наголошено у пункті 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

В даному випадку, відповідачем не надано жодних належних доказів на підтвердження неможливості забезпечити участь у судовому засіданні 16.08.2017 року іншого представника, окрім директора ТОВ МІРТА УКРАЇНА , згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників або осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

До того ж, як вбачається зі змісту наказу начальника ГУ ДФС у м. Києві № 7442 від 04.08.2017, проведення документальної перевірки ТОВ МІРТА УКРАЇНА призначено тривалістю 10 робочих днів з 29.08.2017, тоді як відповідачем належним чином не підтверджено що саме перешкоджало директору ТОВ МІРТА УКРАЇНА з'явитись в судове засідання 16.08.2017 року, або, як зазначалось вище, направити свого повноваженого представника.

Зважаючи на те, що неявка повноважного представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходить підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання та повторного відкладення розгляду справи.

Разом з тим, суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 16.08.2017 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.02.2017 року між позивачем (Експедитор/Виконавець) та відповідачем (Замовник) було укладено Договір № КЕ-1000749 про надання послуг (далі - Договір), пунктом 3 якого передбачено, що предметом даного договору є надання відповідачу послуг з доставки відправлень.

Згідно з п. 4.1. Договору Експедитор/Виконавець зобов'язується організовувати приймання відправлення для доставки за адресою відправника або через мережу пунктів обслуговування клієнтів Експедитора/Виконавця; організовувати для Замовника доставку відправлення одержувачу відповідно до належним чином оформлених Замовником супровідних документів на відправлення, а саме вантажної декларації (на вантаж) або ф.117 (на поштові відправлення). Супровідні документи вважаються належним чином оформлені Замовником якщо заповнені всі обов'язкові для заповнення відправником графи, обов'язково зазначено достовірна інформація про відправлення, оголошено цінність відправлення; організувати доставку та вручення відправлення одержувачу через мережу пунктів обслуговування клієнтів Експедитора/Виконавця або на умовах Адресної доставки відповідно до встановлених Експедитором/Виконавцем строків.

За умовами п. 4.2. Договору Замовник зобов'язується, зокрема, забезпечувати оплату за надані Експедитором/Виконавцем послуги в строки та згідно умов Договору.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що оплата проводиться Замовником шляхом переказу коштів на поточний рахунок Експедитора/Виконавця відповідно до виставленого рахунку та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) за допомогою факсимільного або електронного зв'язку протягом 3-х банківських днів з дня отримання їх Замовником вищезазначеним способом. Сторони визначають, що дата зазначена у рахунку та акті здачі-приймання робіт (надання послуг) вважається датою отримання Замовником даних документів факсимільним або електронним зв'язком. Якщо в триденний строк з дня отримання Замовником рахунку та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) за допомогою засобів факсимільного або електронного зв'язку не будуть надані письмові зауваження, то акт здачі-приймання робіт (надання послуг) буде вважаться узгодженим, а послуги Експедитора такими, що надані в повному обсязі, претензії Замовника до їх виконання відсутні, а Замовник зобов'язаний оплатити протягом вказаного строку за надані послуги в сумі, згідно рахунку та акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

На виконання умов Договору позивач надав відповідачу послуги з доставки вантажу на загальну суму 164 003, 69 грн., що підтверджується Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 00000087244 від 30.11.2016 на суму 70 139,22 грн., № 00000092194 від 16.12.2016 на суму 81 931,10 грн., № 00000098189 від 31.12.2016 на суму 7 179,85 грн., № 00000001907 від 16.01.2017 на суму 4 198,20 грн., № 00000009486 від 16.02.2017 на суму 555,32 грн., підписаними сторонами без зауважень та заперечень і скріпленими печатками обох підприємств.

Матеріали справи не містять жодних доказів в підтвердження заперечень відповідача щодо обсягу та вартості наданих позивачем послуг, висловлених в порядку, встановленому п п. 5.2. Договору.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що факт надання позивачем послуг на суму 164 003,69 грн. та прийняття їх відповідачем підтверджений належними доказами.

Проте, в порушення умов Договору надані відповідачем послуги були оплачені частково в сумі 34 198,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 129 805,49 грн.

Враховуючи зазначене, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Статтею 929 Цивільного кодексу України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (стаття 931 Цивільного кодексу України).

Таким чином, укладення між сторонами договору надання послуг було спрямоване на отримання останнім таких послуг та одночасного обов'язку із здійснення їх оплати.

Як зазначалось судом вище, за умовами п. 5.2. Договору передбачено, що оплата проводиться замовником шляхом переказу коштів на поточний рахунок експедитора/виконавця відповідно до виставленого рахунку та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) за допомогою факсимільного або електронного зв'язку протягом 3-х банківських днів з дня отримання їх замовником вищезазначеним способом. Сторони визначають, що дата зазначена у рахунку та акті здачі-приймання робіт (надання послуг) вважається датою отримання замовником даних документів факсимільним або електронним зв'язком. Якщо в триденний строк з дня отримання замовником рахунку та акту здачі-приймання робіт (надання послуг) за допомогою засобів факсимільного або електронного зв'язку не будуть надані письмові зауваження, то акт здачі-приймання робіт (надання послуг) буде вважаться узгодженим, а послуги експедитора такими, що надані в повному обсязі, претензії замовника до їх виконання відсутні, а замовник зобов'язаний оплатити протягом вказаного строку за надані послуги в сумі, згідно рахунку та акту здачі-приймання робіт (надання послуг).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження здійснення відповідачем оплати отриманих послуг за спірними Актами.

Таким чином, оскільки відповідач прийняв надані позивачем послуги, однак в обумовлені строки не сплатив повністю їх вартість, відповідний борг в сумі 129 805,49 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з нього в судовому порядку.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 1 940, 00 грн. та інфляційних втрат в сумі 11 496, 27 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. п. 3.1., 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 09.11.2016 у справі № 9/5014/969/2012(5/65/2011) за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У постанові від 26.04.2017 у справі № 918/329/16 Верховний суд України також зазначив, що формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК і ст. 230 ГК. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У пункті 3.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань вказано, що зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, відповідно до п. 3.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату від 27.07.2007р. № 265 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

В силу приписів п. 1.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат в сумі 11 496,27 грн. та 3% річних в сумі 1 940,00 грн., суд вважає їх арифметично вірними та такими, що відповідають приписам чинного законодавства.

Що стосується заявлених позивачем вимог в частині стягнення пені в сумі 17 629,57 грн. та штрафу в сумі 12 980,55 грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).

Поняттям штраф та пеня дано визначення частинах 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України.

Відповідно до зазначеної норми, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Приписи даної статті також кореспондуються з положеннями ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань .

За умовами пункту 6.2. Договору у випадку прострочення платежу за надані послуги, Замовник сплачує Експедитору/Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а при простроченні понад 7 календарних днів Замовник додатково сплачує на користь Експедитора/Виконавця штрафну санкцію у розмірі 10% від суми заборгованості.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як на тому наголошено у п. 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Водночас, перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу в сумі 12 980, 55 грн. та пені в сумі 17 629, 57 грн., суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 № 3-24гс12, від 09.04.2012 № 3-88гс11.

Водночас, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства Апекс-Банк про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу Українидо спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II Права, свободи та обов'язки людини і громадянина , а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно зі ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що позовні вимоги є обґрунтованими, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позову судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю МІРТА УКРАЇНА (03049, місто Київ, вулиця Тополева, будинок 6; код ЄДРПОУ 39045583) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Міст Експрес (79035, місто Львів, вулиця Зелена, будинок 147; код ЄДРПОУ 36152228) 129 805 (сто двадцять дев'ять тисяч вісімсот п'ять) грн. 49 коп. основного боргу, 17 629 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять дев'ять) грн. 57 коп. пені, 12 980 (дванадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят грн. 55 коп. штрафу, 11 496 (одинадцять тисяч чотириста дев'яносто шість) грн. 27 коп. інфляційних втрат, 1 940 (одну тисячу дев'ятсот сорок) грн. 00 коп. 3% річних та 2 607 (дві тисячі шістсот сім) грн. 78 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 21.08.2017.

Суддя М.Є. Літвінова