Рішення

від 21.08.2017 по справі 914/1209/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2017р. Справа № 914/1209/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

За позовом : Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів;

до Відповідача: Приватного підприємства Тайтон , с. Чернилява, Яворівський район, Львівська область;

про: стягнення неустойки,

ціна позову: 500 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 11.07.2017р. №18-11-04385);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору.

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області до Приватного підприємства Тайтон про стягнення неустойки. Ціна позову 500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 19.06.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 04.07.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі від 04.07.2017р. у справі, зокрема у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.06.2017р. у даній справі відстрочено Позивачу сплату судового збору за подання позовної заяви до суду до 04.07.2017р. Ухвалою від 04.07.2017р. продовжено строк, на який Позивачу відстрочено сплату судового збору, до 15.08.2017р.

Представнику Позивача оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, а також бланки оголошення ухвали про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст. 20, 22, 28, 29, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, подав пояснення (вх. №28099/17), у якому зазначає, що станом на дату судового засідання заборгованість, стягнення якої є предметом спору у справі, не погашена, позовні вимоги підтримав, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні викладеним у позовній заяві та письмових поясненнях.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторони зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 -3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судових засіданнях впродовж розгляду справи суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

Спір розглядається з урахуванням поданої Позивачем 04.07.2017р. заяви (вх. №2911/17) про зменшення розміру позовних вимог.

При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

27.04.2012р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (надалі - Позивач, Орендодавець) та Приватним підприємством Тайтон (надалі - Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №73 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове, платне користування нерухоме державне майно - вбудоване нежитлове приміщення №29 площею 9,0 кв.м. на другому поверсі будівлі, реєстровий номер 02361400.1.АААДЕЖ060, за адресою: Львівська область, Яворівський район, м.Яворів, вул.Котляревського, 3 (надалі - ОСОБА_2) та перебуває на балансі Головного управління статистики у Львівській області. Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно з звітом про оцінку майна, станом на 31.10.2011р. і становить за незалежною оцінкою 20280,00 грн. без урахування податку на додану вартість.

Згідно п. 1.2. ОСОБА_2 передається в оренду з метою розміщення офісу.

Орендар вступає у строкове, платне користування Майном у термін, вказаний у ОСОБА_2, але не раніше підписання Сторонами цього ОСОБА_2 та акту приймання-передавання ОСОБА_2 (п. 2.1. ОСОБА_2).

Положеннями п.3.1. ОСОБА_2 встановлено, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995р. №786, становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку за січень 2012р. 305,72 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - квітень 2012р. визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місць оренди січень 2012р. на індекс інфляції за лютий, березень та квітень 2012р.

Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України (п 3.2. ОСОБА_2).

Згідно пункту 3.3. ОСОБА_2 орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6. ОСОБА_2 Сторонами погоджено, що орендна плата перераховується до Державного Бюджету та Балансоутримувачу щомісяця, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, у наступному співвідношенні: 50% до Державного Бюджету на рахунок визначений ДКСУ, а саме: Одержувач коштів - Держбюджет м. Львова, код ЄДРПОУ одержувача 38008294, банк одержувача - ГУДКСУ у Львівській області, МФО 825014, № рахунку -31114092702002 (код 22080200); - 50% на рахунок Балансоутримувача.

Пунктом 3.7. ОСОБА_2 передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або в неповному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та Балансоутримувачу у визначеному п. 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно пункту 3.11. ОСОБА_2 у разі припинення (розірвання) ОСОБА_2 Орендар сплачує орендну плату до дня повернення ОСОБА_2 за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку діє ОСОБА_2 е звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до Державного Бюджету та Балансоутримувачу.

За умовами п. 5.3. ОСОБА_2 Орендар зобов'язувався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

З пункту 10.1 ОСОБА_2 вбачається, що Договір укладено строком на 2 роки, що діє з 27.04.2012р. по 26.04.2014р. включно.

Відповідно до пункту 10.9 ОСОБА_2 у разі припинення або розірвання ОСОБА_2 протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Балансоутримувачу.

Згідно пункту 10.10 ОСОБА_2 вважається поверненим Балансоутримувачу з моменту підписання Орендарем та Балансоутримувачем акта приймання-передачі, один примірник якого протягом трьох днів Орендарем скеровується Орендодавцю. Обов'язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення ОСОБА_2 покладається на Орендаря.

Актом приймання-передавання нерухомого державного майна від 27.04.2012р. Позивач передав, а Відповідач прийняв ОСОБА_2 за ОСОБА_2. ОСОБА_3 підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін ОСОБА_2.

В подальшому, ОСОБА_2 від 27.05.2014р. б/н про внесення змін до ОСОБА_2 Сторони, серед іншого, дійшли згоди про те, що Договір укладено на два роки, що діє з 27.04.2014р. по 26.04.2016р. включно. ОСОБА_3 Договір про внесення змін до ОСОБА_2 підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток Сторін.

Актом приймання-передачі від 31.05.2016р. Відповідач передав, а Головне управління статистики у Львівській області прийняло ОСОБА_2 за ОСОБА_2 з оренди.

З підстав наведеного Позивач (з урахуванням заяви від 04.07.2017р. вх. №2911/17 про зменшення розміру позовних вимог) просить суд стягнути з Відповідача 500,00 грн. неустойки за користування річчю за час прострочення.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ч.1 ст.286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу.

Відповідно до ч.1 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч.2 вказаної статті, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

У відповідності до ч.2 ст.795 Цивільного кодексу України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна та п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.05.2012р. N01-06/735/2012 Про деякі питання практики застосування статей 785 та 786 Цивільного кодексу України , що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня). Таким чином, застосування до відповідних позовів спеціальної позовної давності, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, є неправильним.

Згідно абзацу 1 п.8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014 №01-06/1666/14 для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, суду необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

В Постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 19.08.2014р. вказано, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов'язку не виконав.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція міститься в Постанові Вищого господарського суду України від 02.09.2014 у справі №927/1215/13 та абз.3 п. 8 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.10.2014р. №01-06/1666/14, що для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 ЦК України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) у особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 ЦК України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 500,00 грн. неустойки в порядку ст.785 ЦК України є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до вимог ст. 4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.08.2017р. у відповідності до вимог ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 21.08.2017р.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України Про судовий збір .

Згідно ч.1; п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2017 рік установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України (із змінами та доповненнями), що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна; відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Пунктом 3.4. вказаної Постанови визначено, що у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з Відповідача у доход Державного бюджету України.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду (з урахуванням заяви від 04.07.2017р. вх. №2911/17) заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідача в доход Державного Бюджету України 500,00 грн. неустойки. Відтак, сума судового збору за подання вказаної позовної заяви до суду становить 1600,00 грн.

Із врахуванням вищенаведеного та, у відповідності до статті 49 ГПК України, судові витрати слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог та стягнути з Відповідача в доход Державного Бюджету України 1600,00 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 4 -3 , 4 -5 , 4 -7 , 22, 33, 34, 38, 43, 49, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193, 286, 291 Господарського кодексу України, ст.ст. 3, 11, 16, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 629, 759, 762, 785, 795 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства Тайтон (81030, Львівська область, Яворівський район, с.Чернилява, вул.Перемоги, буд.3; ідентифікаційний код 34810105) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд.3; ідентифікаційний код 20823070) 500,00 грн. неустойки.

3. Стягнути з Приватного підприємства Тайтон (81030, Львівська область, Яворівський район, с.Чернилява, вул.Перемоги, буд.3; ідентифікаційний код 34810105) в доход Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача (код ЄДРПОУ): 38007620, банк отримувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, код банку отримувача (МФО): 825014, рахунок отримувача: 31215206783006, код класифікації доходів бюджету: 22030001, код ЄДРПОУ суду: 03499974) 1600,00 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.