Рішення

від 15.08.2017 по справі 914/1226/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2017р. Справа № 914/1226/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Товарства з обмеженою відповідальністю Рошен-Гранд , с.Малехів, Жовківський район, Львівська область,

до відповідача: Приватного підприємства фірми Юлія , м. Львів-Винники,

про: стягнення боргу

ціна позову: 22685,02 грн.

Представники:

Позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 01.05.2017 року б/н);

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товарства з обмеженою відповідальністю Рошен-Гранд до Приватного підприємства фірми Юлія про стягнення 19111,75 грн. суми основного боргу, 2301,39 грн. пені, 251,98 грн. трьох відсотків річних та 1019,90 грн. інфляційних втрат. Ціна позову 22685,02 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області у даній справі від 20.06.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 04.07.2017р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалі від 04.07.2017р. у справі, зокрема, у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвали суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Представнику Позивача оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах суду по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про відкладення розгляду справи) зазначено, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Позивач явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідач явку особисто чи повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, явка визнавалась обов'язковою, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання; вимог ухвал Господарського суду Львівської області, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду по даній справі надсилались Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою місцезнаходження Відповідача: 79495, Львівська область, м.Львів-Винники, вул.Лермонтова, буд.10.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 №1556/5 (з подальшими змінами).

Поштова кореспонденція із процесуальними документами суду, яка надсилалася Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою: 79495, Львівська область, м.Львів-Винники, вул.Лермонтова, буд.10, повернулась на адресу суду із відміткою відділення поштового зв'яжу За закінченням терміну зберігання .

Також, як встановлено судом, Приватне підприємство фірма Юлія знаходиться за адресою: 79495, Львівська область, м.Львів-Винники, вул.Лермонтова, буд.10.

Також суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З врахуванням вищенаведених доводів, в тому числі, беручи числі копії реєстрів поштових відправлень суду та інші наявні в матеріалах справи докази щодо пересилання Відповідачеві ухвал суду по даній справі, суд зазначає про повне виконання судом вимог ч.1 ст.64 та ст.87 ГПК України, а відтак, - приходить до висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань по даній справі.

При цьому суд зазначає, що Відповідач вдруге не забезпечив явку представника в судове засідання та не виконав вимог ухвал суду, в тому числі про подання відзиву, та не повідомив суд про причини неявки та невиконання вимог ухвал суду.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 -3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Впродовж розгляду справи в судових засіданнях суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

12.02.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Рошен-Гранд (надалі - Позивач, Постачальник) та Приватним підприємством фірмою Юлія (надалі - Відповідач, Покупець) укладено Договір поставки №1766 (надалі - Договір), відповідно до якого (п.п. 1.1., 1.2.), Постачальник зобов'язувався поставити (продати) у власність Покупця, а Покупець прийняти і оплатити продовольчі товари. Найменування, асортимент, кількість, ціна та сума кожної поставки передбачається в накладній, яка є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що Покупець замовляє продукцію шляхом передачі замовлення, завіреного відповідальною особою Покупця.

Згідно пункту 2.2. Договору терміном поставки вважається отримання продукції Покупцем.

Відповідно до пункту 3.1. Договору Постачальник поставляє продукцію по цінах домовленості з врахуванням податку на додану вартість.

Згідно пункту 3.2. Договору відпуск продукції здійснюється без попередньої оплати при наступному порядку розрахунків: покупець зобов'язується забезпечити поступлення коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом семи календарних днів від дня отримання продукції.

Відповідно до пункту 4.1. Договору за порушення умов Договору винна сторона відшкодовує спричинені збитки, в тому числі неотриманий прибуток у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що у випадку порушення терміну оплати Покупець відповідно до статтей 549-552 ЦК України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , зобов'язаний сплатити Постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також пеню у розмірі 0,5 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення, включно по день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Усі суперечки по Договору вирішуються між сторонами. Якщо сторони не дійшли згоди, спір вирішується у Господарському суді (п.6.1. Договору).

Відповідно до пунктів 7.6. та 7.7. Договору Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і зберігає свою чинність до 31.12.2009р. Якщо жодна із сторін за тридцять днів до закінчення терміну дії Договору не сповістить іншу сторону про розірвання Договору, термін його дії автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток юридичних осіб - сторін Договору.

Позивач на виконання умов укладеного між Сторонами договору ОСОБА_2 накладними від 25.11.2016р. №116199 на суму 7538,35 грн., від 29.11.2016р. №117349 на суму 1417,26 грн., від 08.12.2016р. №120726 на суму 7135,16 грн. та від 09.03.2017р. №21202 на суму 3020,98 грн. поставив та передав Покупцю продукцію за Договором на загальну суму 19111,75 грн. Вказані ОСОБА_2 накладні підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Відповідач взятих на себе договірних зобов'язань із оплати поставленої за Договором продукції у встановлені Договором порядку та строки не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість 19111,75 грн.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 19111,75 грн. суми основного боргу за поставлену за Договором продукцію.

Суд зазначає, що станом на час розгляду справи по суті належних, достатніх та допустимих доказів повного чи часткового погашення суми основного боргу Сторонами суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, 04.07.2017р. Позивачем подано клопотання (вх. №23471/17), у якому, на виконання вимог ухвали суду від 20.06.2017р. у справі надає документально та нормативно обґрунтований розрахунок стягуваної суми та зазначає, що, станом на 26.05.2017р. борг Відповідача перед Позивачем становить 23409,69 грн., в тому числі 19111,75 грн. суми основного боргу, 2343,17 пені, 331,62 грн. трьох відсотків річних, 1623,17 грн. інфляційних втрат.

В той же час, у позовній заяві Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 19111,75 грн. суми основного боргу, 2301,39 грн. пені, 251,98 грн. трьох відсотків річних та 1019,90 грн. інфляційних втрат, що становить 22685,02 грн.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено у пункті 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

З врахуванням відсутності клопотання Позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд розцінює клопотання Позивача від 04.07.2017р. вх. №23471/17 як письмові пояснення у справі; наведене підтвердила і представник Позивача.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У ч.1 ст.509 ЦК України зазначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому суд зазначає, що підписання Покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , і які відповідають вимогам, зокрема ст. 9 названого Закону і пункту 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами ч. 1 ст. 692 ЦК України. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012).

Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу

Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 19111,75грн. боргу за поставлену Продукцію, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту поставки продукції, так і щодо його її якісних і кількісних показників, підписання Відповідачем ОСОБА_2 накладних, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 19111,75 грн. суми основного боргу за поставлену за Договором продукцію є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Щодо стягнення 2301,39 грн. пені.

Позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 2301,39 грн. пені. за період з 26.11.2016р. по 26.05.2017р. за порушення порядку і строку оплати поставленої за Договором Продукції.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що у випадку порушення терміну оплати Покупець відповідно до статтей 549-552 ЦК України та Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , зобов'язаний сплатити Постачальнику суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також пеню у розмірі 0,5 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення, включно по день оплати, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку пені, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано встановлену пунктом 3.2. Договору відстрочку оплати поставленої за Договором продукції на сім днів з моменту поставки, а також приписів статті 254 ЦК України щодо закінчення строку оплати поставленої за Договором продукції. Відтак, сума пені за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої за Договором продукції становить 2217,11 грн.

З врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги Позивача про стягнення з Відповідача на користь Позивача 2301,39 грн. пені є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення в розмірі 2217,11 грн., в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення 251,98 грн. 3% річних та 1019,90 грн. інфляційних втрат.

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 251,98 грн. трьох відсотків річних за період з 26.11.2016р. по 26.05.2017р. та 1019,90 грн. інфляційних втрат за період з грудня 2016 року по квітень 2017 року включно.

Згідно п.1 ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань (із змінами та доповненнями), що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р.

Суд також зазначає, і аналогічна правова позиція викладена в пункті 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому суд взяв до уваги, що, згідно ч.5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши правильність розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат, суд встановив, що такий проведено Позивачем невірно, оскільки не враховано встановлену пунктом 3.2. Договору відстрочку оплати поставленої за Договором продукції на сім днів з моменту поставки, а також приписів статті 254 ЦК України щодо закінчення строку оплати поставленої за Договором продукції та. Відтак, сума трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленої за Договором продукції становить 242,47 грн., інфляційних втрат - 965,03 грн.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доводи мотивувальної частини рішення щодо стягнення основного боргу та пені, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 251,98 грн. трьох відсотків річних та 1019,90 грн. інфляційних втрат є частково мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення шляхом стягнення з Відповідача на користь Позивача 242,47 грн. трьох відсотків річних та 965,03 грн. інфляційних втрат, в решті в позові в цій частині позовних вимог слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до вимог ст.4 -7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

15.08.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 21.08.2017р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 1589,51 грн. судового збору. В решті судові витрати у справі залишити за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 -5 , 4 -7 , 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.6, 11, 509, 525, 526, 527, 530, 549, 610, 625, 626, 627, 629, 631, 655, 712 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства фірми Юлія (79495, Львівська область, м.Львів, м.Винники, вул.Лермонтова, буд.10; ідентифікаційний код 23887572) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рошен-Гранд (80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Т.Дороша, буд.20А; ідентифікаційний код 34921700) 19111,75 грн. суми основного боргу, 2217,11 грн. пені, 242,47 грн. трьох відсотків річних, 965,03 грн. інфляційних втрат та 1589,51 грн. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.