Ухвала

від 17.08.2017 по справі 161/17947/15-ц

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/17947/15-ц

Провадження № 6/161/378/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2017 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого судді Ковтуненка В.В.,

при секретарі Царюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луцьк подання головного державного виконавця другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівника боржника-юридичної особи ТзОВ Торговий дім Схід-Захід ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В :

Головний державний виконавець другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника-юридичної особи. Просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон керівника ТзОВ Торговий дім Схід-Захід ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2 до повного виконання зобов'язань, покладених на нього виконавчими провадженнями № 47008406, № 471989497, № 50008777, № 48663323, № 48319440, № 47419153, № 47198895, з підстав, викладених у поданні.

Головний державний виконавець другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду подання повідомлявся належним чином, подав до суду заяву про розгляд подання у його відсутності.

А тому за таких обставин, з метою дотримання вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд, вимог ЦПК України щодо строків розгляду подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, суд проводить розгляд подання у відсутності державного виконавця.

Дослідивши письмові матеріали подання, суд приходить до висновку, що подання не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК України до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК). Відповідно до ч. 3 ст. 269 ЦК особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов'язань (п. 5); якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі (п. 8).

До подання додаються копії виконавчого документа, постанови про відкриття виконавчого провадження, а також інші документи виконавчого провадження, які, на думку державного виконавця, підтверджують ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, відомості про характер та розмір невиконаних зобов'язань боржником.

Відповідно до ч. 2 ст. 377- -1 ЦПК суд зобов'язаний негайно розглянути питання про тимчасове обмеження боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України.

Глава 6 ЦПК "Процесуальні строки", ст. 157 ЦПК, якою регулюється питання щодо строків розгляду справ, не містять такого поняття, як "негайний розгляд справи" та не розкривають його значення.

Згідно з "Великим тлумачним словником української мови" прислівник "негайно" означає, що подія відбувається зразу, без затримки, терміново.

Також термін "негайно" вживається і в кримінальному процесі (рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1988 р. у справі "Броуґан та інші проти Сполученого Королівства") - щодо терміна "негайно" суд визнає виправданим строк до 4-х днів (у тлумаченні ст. 5 Конвенції - негайний розгляд).

У ЦПК України не розкрито поняття щодо такого строку вирішення, однак, зважаючи на прецедентну практику Європейського суду з прав людини та з огляду на положення Конвенції, подання має бути розглянуте в день його надходження до суду, проте не пізніше наступного дня.

У зв'язку із необхідністю оперативного розгляду подання суб'єкт його внесення може бути повідомлений про час і місце розгляду в порядку, передбаченому ч. 6 ст. 74 ЦПК.

Судом при розгляді подання встановлено, що на примусовому виконанні у другому відділі ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області перебувають виконавчі провадження ЄДРВП № 47008406, № 471989497, № 50008777, № 48663323, № 48319440, № 47419153, № 47198895. Боржником у вказаних виконавчих провадженнях зазначено ТзОВ Торговий дім Схід-Захід .

Також судом встановлено, що керівником ТзОВ Торговий дім Схід-Захід є ОСОБА_2 (а.с. 10-11).

За змістом п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Також судом встановлено, що Головний державний виконавець другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника-юридичної особи ТзОВ Торговий дім Схід-Захід ОСОБА_2. Як вбачається із змісту подання, що боржником борг не сплачено, боржник ухиляється від виконання рішення суду, не вживає заходів для його виконання за рахунок належного йому майна і доходів.

У судовій практиці постає питання про визначення поняття "ухилення" боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, оскільки Законі України Про виконавче провадження його значення не розкрито.

Разом з тим, чинне законодавство не містить визначення поняття "ухилення", практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.

У сучасній українській мові слово "ухилення" тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Отже, з погляду значення словосполучення "ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи)", вжите у п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону № 3857-XII та у п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України Про виконавче провадження , позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання".

Оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 377- -1 ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суду належить з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.

Критерій достатності вжитих боржником з метою належного виконання зобов'язання заходів визначається судом. У судовій практиці трапляються приклади мотивування судових рішень про обмеження права лише двома складовими: наявністю статусу боржника у виконавчому провадженні та непогашенням боргу в добровільному порядку, що зумовлюють "необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів".

Саме невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків.

На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України Про виконавче провадження , зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Свобода пересування гарантована ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод (далі Конвенції), частина друга якої передбачає: Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною . При чому згідно ч. 3 указаної статті це на здійснення цього права не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

У справі Гочев проти Болгарії ( Gochev v. Bulgaria від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Схожі висновки ЄСПЛ ще раніше зробив у справі "Ігнатов проти Болгарії" ( Ignatov v. Bulgaria , 02.07.2009), де неможливість судового оскарження тривалого обмеження указаного вище права людини, що полягало у забороні видачі закордонного паспорту, була визнана порушенням ст.2 Протоколу до Конвенції та ст. 13 Конвенції.

У справі Хлюстов проти Росії ( Khlyustov v. Russia від 11.07.2013 року) ЄСПЛ застосував указані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у з'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушення ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано автоматично , тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, та без належного обґрунтування з урахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Також судом встановлено і це вбачається із змісту самого подання, та з копій матеріалів виконавчого провадження, доданих до подання, що головним державним виконавцем другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 при зверненні до суду з вказаним поданням в порушення вимог ст. 10 та ст. 60 ЦПК України взагалі не зазначено та не додано доказів на підтвердження того, що взагалі наявний будь-який спосіб ухилення від виконання судового рішення з боку боржника. При цьому, сам факт невиконання боржником рішення суду не свідчить про ухилення боржника від виконання рішення суду, та не є підставою для його тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених п. 1-9 ч. 1 цієї статті, п. 2 цієї статті передбачено, що підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду громадян України за кордон є ухилення громадянина від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням до виконання зобов'язань. При цьому головним державним виконавцем другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 при зверненні до суду з вказаним поданням в порушення вимог ст. 10 та ст. 60 ЦПК України взагалі не зазначено та не додано доказів на підтвердження того, що взагалі наявний будь-який спосіб ухилення від виконання судового рішення з боку боржника. А лише в загальному зазначено про невиконання рішень суду. Однак, саме по собі невиконання судового рішення в добровільному порядку не свідчить про ухилення від його виконання. А тому за таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні подання.

Керуючись Законом України "Про виконавче провадження", Законом України "Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України", Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил перетинання державного кордону громадянами України", ст. 377-1 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Відмовити головному державному виконавцю другого відділу ДВС міста Луцьк ГТУЮ у Волинській області ОСОБА_1 у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі території України керівника боржника-юридичної особи ТзОВ Торговий дім Схід-Захід ОСОБА_2.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 5-ти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: В.В. Ковтуненко