Рішення

від 16.08.2017 по справі 678/464/16-ц

ЛЕТИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 678/464/16-ц

Провадження №2-678-94/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2017 року смт. Летичів

Летичівський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Ходоровського І.Б.,

за участю секретаря Козка Л.М.,

прокурора Христик Н.П.

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Летичів справу за позовом заступника керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави до ОСОБА_2 районної державної адміністрації Хмельницької області, ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 селищна рада Летичівського району Хмельницької області, про скасування розпоряджень та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

30 грудня 2016 року заступник керівника Хмельницької місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом у якому зазначив, що ОСОБА_3 розпорядженням ОСОБА_2 районної державної адміністрації Хмельницької області (далі - ОСОБА_2 РДА) від 12 лютого 2010 року №59/2010-р надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність з метою ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області.

Розпорядженням ОСОБА_2 РДА від 02 квітня 2010 року № 232/2010-р затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради Летичівського району Хмельницької області ОСОБА_3 та передано їй у власність земельну ділянку площею 2 га.

На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №704299, зареєстрований відділом Держкомзему у ОСОБА_2 районі Хмельницької області в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі 06 серпня 2010 року за № 011075700113.

Прокурор вважає, що вказану земельну ділянку ОСОБА_3 передано у власність з порушенням вимог ч.ч. 1, 4, 9, 10 ст. 25, ч. 1 ст. 33, ч.ч. 1, 2 ст. 78, ч. 1 ст. 116, ч. 6 ст. 118, п. 12 р. Х Перехідних положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), п. 7 Указу Президента України Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям від 08 серпня 1995 року (далі - Указ), оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель резервного фонду та перебувала в державній власності, тому могла бути передана переважно громадянам, зайнятим в соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

ОСОБА_3 членом колективних сільськогосподарських товариств на території сільської ради не була, в тому числі й членом агрофірми Летичівська , у соціальній сфері сіл Горбасів та Марківці Летичівського району не зайнята, не проживала та не проживає на території сільської ради.

Оскаржуваними рішеннями порушено інтереси держави, оскільки з державної власності протиправно вибула земельна ділянка, яка не могла бути передана у власність, адже відноситься до земель резервного фонду.

Оскільки земельну ділянку ОСОБА_3 передано незаконно прокурор просить:

визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_2 РДА від 12 лютого 2010 року №59/2010-р Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради в частині надання дозволу на розроблення проекту землеустрою ОСОБА_3;

визнати незаконним та скасувати розпорядження ОСОБА_2 РДА від 02 квітня 2010 року № 232/2010-р Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради в частині затвердження проекту землеустрою та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради;

визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3, серія ЯЛ № 704299, зареєстрований відділом Держкомзему у ОСОБА_2 районі в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 06 серпня 2010 року за №011075700113 за кадастровим номером №6823081600:04:004:0007;

стягнути з ОСОБА_2 РДА та ОСОБА_3 на користь прокуратури Хмельницької області судовий збір в сумі, що складає 3 мінімальні заробітні плати, а саме 4134 грн.

В судовому засіданні представник прокуратури підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити. Просить не приймати на уваги доводи відповідача щодо пропуску строку позовної давності, оскільки про порушення вимог земельного законодавства прокуратурі стало відомо після надходження листа ОСОБА_2 селищної ради від 18 листопада 2016 року, що спірну земельну ділянку отримав не житель села та працівник соціальної сфери, оскаржувані розпорядження працівники прокуратури до 2016 року не перевіряли.

Представник ОСОБА_2 РДА згідно поданої заяви просить розгляд справи проводити у їх відсутність, в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що п. 7 Указу визначає коло осіб, які мають переважне право на отримання земельної ділянки, а не виключне право для використання резервного фонду. Переважне право на отримання земельних ділянок із земель резервного фонду мають насамперед громадяни, які не були членами КСП та відповідно не мали право на земельну частку (пай). Однак, прокурор не надав доказів того, що громадяни, які працюють (працювали) у соціальній сфері села і які претендували на отримання земельних ділянок з резервного фонду отримали відмову ОСОБА_2 РДА у виділенні таких земельних ділянок.

Станом на час прийняття оскаржуваного розпорядження 12 лютого 2010 року законодавчими актами не було встановлено обмежень у виділенні такої земельної ділянки, на той час були відсутні генеральний план населеного пункту, інша містобудівна документація, схеми землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень та проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджені в установленому законом порядку, тому в ОСОБА_2 РДА не було підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3

Виділення земельної ділянки ОСОБА_3 було проведено на підставі затвердженої землевпорядної документації, яка проходить перевірку в незалежних державних установах та в обов'язковому порядку державну експертизу. Зауваження щодо розроблення документації відсутні. Оскільки документація успішно пройшла державну експертизу, підстав для її не затвердження та передачу у власність у ОСОБА_2 РДА не було.

Прокурором пропущено строк позовної давності, так як перевірки щодо законності розпоряджень ОСОБА_2 РДА за 2010-2011 роки прокуратурою Летичівського району проводились про що свідчить лист від 05 липня 2011 року. Однак, починаючи з 2011 року право оскарження оспорюваних розпоряджень до суду прокурором не було реалізовано.

Представник ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_4 проти задоволення позовних вимог заперечив, просив в задоволенні позову відмовити з тих підстав, що прокурор не є належним позивачем. Крім того, відповідно до п. 7 Указу резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно визначеним категоріям громадян, що не є імперативною нормою і ОСОБА_2 РДА приймаючи оспорювані розпорядження діяла в межах закону, адже за відсутності у ОСОБА_2 РДА зареєстрованих заяв інших претендентів на спірні земельні ділянки посилання прокурора на п. 7 Указу є безпідставним. Прокурор не надав належних і допустимих доказів того, що землі, з яких сформовано земельну ділянку ОСОБА_3, належала до земель резервного фонду Горбасівської сільської ради Летичівського району. Прокурором пропущено строк звернення до суду, адже з 2010 року прокурор, який в силу наданих повноважень знав про факт прийняття оскаржуваного розпорядження РДА, до суду у визначений законом строк не звернувся.

Представник ОСОБА_2 селищної ради Летичівського району в судове засідання не з'явився, подав заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги визнають, заперечень не мають.

Дослідивши докази по справі суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Так, 12 січня 1995 року рішенням зборів уповноважених агрофірми Летичівська Летичівського району Хмельницької області прийнято рішення про прийняття колективної форми власності на землю, про створення резервного фонду земель у розмірі 15,5% від площі сільськогосподарських угідь агрофірми, про визначення із земель агрофірми землі державної власності.

Хмельницьким філіалом Інституту землеустрою Української академії аграрних наук у 1995 році був розроблений проект роздержавлення земель агрофірми Летичівська Летичівського району Хмельницької області з виготовленням державного акту на право колективної власності на землю і право постійного користування землею, який схвалений загальними зборами трудового колективу агрофірми Летичівська №4 від 01 грудня 1995 року та передано на затвердження ОСОБА_2 районній раді.

У 1995 році рішенням ОСОБА_2 районної ради вказаний проект було погоджено і передбачено розмір земель, зокрема, резервний фонд - 377,2 га.

Згідно розпорядження ОСОБА_2 РДА №59/2010-р Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради від 12 лютого 2010 року надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок орієнтовною площею 64 га для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради Летичівського району групі громадян згідно додатку. В додатку значиться, серед інших, й ОСОБА_3, площа земельної ділянки 2 га.

При цьому, листом від 11 лютого 2010 року Відділ Держкомзему у ОСОБА_2 районі Хмельницької області пропонує ОСОБА_2 РДА прийняти розпорядження голови ОСОБА_2 РДА Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради .

Із висновку комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою №167 від 19 березня 2010 року вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджено та комісія вважає за можливе передати безоплатно у власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства для громадян, в тому числі ОСОБА_3, площею 2,0000 га, кадастровий номер 6823081600:04:004:0007.

Розпорядженням ОСОБА_2 РДА № 232/2010-р Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради від 02 квітня 2010 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства загальною площею 59,3088 га за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради (п. 1). Надано безоплатно у власність і виділено в натурі (на місцевості) із земель державної власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства громадянам згідно додатку за межами населених пунктів на території Горбасівської сільської ради (п. 2). Громадянам виготовити державні акти на право власності на дані земельні ділянки (п. 3). В додатку значиться, серед інших, й ОСОБА_3, площа земельної ділянки 2 га.

При цьому, листом від 01 квітня 2010 року Відділ Держкомзему у ОСОБА_2 районі Хмельницької області вважає за можливе прийняти розпорядження голови ОСОБА_2 РДА Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх у власність для ведення особистого селянського господарства на території Горбасівської сільської ради .

На підставі розпорядження ОСОБА_2 РДА від 02 квітня 2010 № 232/2010-р ОСОБА_3 отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №704299, який зареєстрований 06 серпня 2010 року за № 011075700113, кадастровий номер 6823081600:04:004:0007, і є власником земельної ділянки площею 2,0000 га, яка розташована Хмельницька область Летичівський район Горбасівська сільська рада за межами населеного пункту та призначена для ведення особистого селянського господарства .

Відповідно до листа ОСОБА_2 селищної ради від 17 листопада 2016 року ОСОБА_3 у державних, комунальних закладах не працювала і не працює, не є і не була членом сільськогосподарських підприємств на території Горбасівського старостату, не проживає і не переселялась для постійного проживання у села на території старостату, упродовж 2009-2012 років на території старостату зареєстрована не була і на даний час не зареєстрована. На території Горбасівського старостату проживають 2 осіб, які не отримали земельні ділянки у власність із земель резервного фонду.

Із листа трудового архіву Летичівського району від 18 листопада 2016 року вбачається, що відомості в книгах обліку трудового стажу і заробітку колгоспника сіл Горбасів та Марківці щодо ОСОБА_3 відсутні.

Згідно листа Відділу Держгеокадастру у ОСОБА_2 районі від 21 листопада 2016 року земельна ділянка з кадастровим номером 6823081600:04:004:0007 відповідно до планово-картографічних матеріалів розташована на землях резервного фонду.

До матеріалів справи долучено схему місця знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 6823081600:04:004:0007 де графічно відображено місце її розташування на місцевості.

Із листа ОСОБА_2 селищної ради від 10 квітня 2017 року вбачається, що на території бувшої Горбасівської сільської ради є особи, які в силу ч. 1 ст. 25 ЗК України мають право на отримання та подальшу приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій. Проте, враховуючи відсутність земельних ділянок, так як вони роздані громадянам України не із громади ОСОБА_2 селищної ради, останні не в змозі реалізувати своє право на отримання в подальшу приватизацію земель.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

У ч. 1 ст. 33 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до п. 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

В ч.ч. 6, 7, 9 ст. 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та висновки конкурсної комісії (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

На підставі ч. 1 ст. 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У ст. 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, 9, 10 ст. 25 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю).

Площа земель, що передаються у приватну власність, становить різницю між загальною площею земель, що перебували у постійному користуванні сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, і площею земель, які залишаються у державній чи комунальній власності (лісогосподарське призначення, водний фонд, резервний фонд).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 6 ст. 5 ЗК України від 18 грудня 1990 року площа земель, що передаються у колективну власність, становить різницю між загальною площею земель, що знаходяться у віданні відповідної Ради, і площею земель, які залишаються у державній власності (землі запасу, лісовий фонд, водний фонд, резервний фонд тощо) і у власності громадян.

В ч.ч. 13, 15 ст. 5 ЗК України 1990 року визначено, що сільські і селищні Ради народних депутатів створюють на своїй території резервний фонд земель за погодженням місця розташування з землекористувачем у розмірі до 15 процентів площі усіх сільськогосподарських угідь, включаючи угіддя в межах відповідних населених пунктів. Резервний фонд земель перебуває у державній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

Пунктом 7 Указу установлено, що створюваний під час передачі земель у колективну власність резервний фонд використовується для передачі у приватну власність або надання у користування земельних ділянок переважно громадянам, зайнятим у соціальній сфері на селі, а також іншим особам, яких приймають у члени сільськогосподарських підприємств або які переселяються у сільську місцевість для постійного проживання.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що резервний фонд земель, який створюється в процесі приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, підлягає перерозподілу в першу чергу між працівниками державних і комунальних закладів, підприємств та організацій культури, освіти й охорони здоров'я та пенсіонерів з їх числа, що проживають у сільській місцевості.

Однак, в разі якщо визначена в п. 7 Указу категорія осіб не зверталась щодо отримання земельних ділянок із земель резервного фонду, то це не позбавляло права уповноважений орган надати земельну ділянку іншим особам, які не визначені в п. 7 Указу, за їх зверненням.

Прокурором суду не надано належних і допустимих доказів того, що на час прийняття оспорюваних розпоряджень ОСОБА_2 РДА громадяни, які працюють або працювали у соціальній сфері села і які претендували на отримання земельних ділянок з резервного фонду зверталися із відповідними заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність з метою ведення особистого селянського господарства та про затвердження проекту землеустрою і передачі земельної ділянки у власність та отримали відмову ОСОБА_2 РДА у виділенні таких земельних ділянок із земель резервного фонду.

ОСОБА_2 селищної ради від 10 квітня 2017 року в даному випадку не може бути належним і допустимим доказом порушення ОСОБА_2 РДА вимог п. 7 Указу щодо переважного права на отримання земельних ділянок із земель резервного фонду, оскільки не містить чіткого переліку осіб, які мають право на отримання землі із резервного фонду (враховуючи лист від 17 листопада 2016 року цих осіб 2), чи звертались ці особи до ОСОБА_2 РДА у лютому-квітні 2010 року (період прийняття оспорюваних розпоряджень РДА) та отримали відмову саме з тих підстав, що відсутні земельні ділянки, оскільки вони вже роздані іншим громадянам, які не проживають на території сільської ради.

Суд погоджується з позицією ОСОБА_2 РДА та представника ОСОБА_3 адвоката ОСОБА_1, що виділення земельної ділянки ОСОБА_3 було проведено на підставі затвердженої землевпорядної документації, яка пройшла перевірку в державних установах (Відділ Держкомзему у ОСОБА_2 районі, міжрайонний відділ погоджування Державного управління охорони навколишнього природного середовища, відділ регіонального розвитку, архітектури, містобудування, будівництва та ЖКГ ОСОБА_2 РДА, головний державний санітарний лікар Летичівського району, відділ охорони пам'яток історії та культури Хмельницької області), проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок було погоджено. При цьому, Відділ Держкомзему у ОСОБА_2 районі окремо у своїх листах акцентував увагу голови ОСОБА_2 РДА про можливість прийняття оспорюваних розпоряджень.

За вказаних обставин у ОСОБА_2 РДА не було правових підстав, щоб не надавати дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарстві із земель державної власності на території Горбасівської сільської ради, а після його розроблення - не затверджувати вказаний проект.

У зв'язку із зазначеним правових підстав для задоволення позовних вимог немає.

Самостійною підставою для відмови в позові є пропуск прокурором строку позовної давності звернення до суду.

Так, звертаючись до суду з позовом прокурор вказав, що про порушення вимог земельного законодавства стало відомо після надходження до прокуратури листа ОСОБА_2 селищної ради від 18 листопада 2016 року.

Разом з тим, вказані аргументи прокурора суд відхиляє виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), споживачів (ст. 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (ст. 55).

У ст. 15 ЦК України безпосередньо не визначаються органи, які здійснюють захист цивільних прав.

Так, крім органів, зазначених у ст. 55 Конституції України, відповідно до окремих актів законодавства України здійснюють захист цивільних прав та інтересів або сприяють їх захисту, зокрема, органи прокуратури.

У ч. 2 ст. 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку п. 2 ст. 121 Конституції України покладено представництво інтересів держави у випадках, визначених законом.

Статтею 45 ЦПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїх постановах від 01 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 08 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, від 09 грудня 2016 року у справі № 6-413цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У ст. 268 ЦК України передбачено й винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини та визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється.

Зокрема, у п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Однак п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення п. 4 ч. 1 ст. 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-68цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Так, 05 липня 2011 року прокурор Летичівського району звернувся до ОСОБА_2 РДА з листом в якому вказав, з посиланням на ст.ст. 8, 20 Закону України Про прокуратуру , що вимагає підготовити до 06 липня 2011 року усі розпорядження голови ОСОБА_2 РДА, видані протягом 2010-2011 років та надати можливість з ними ознайомитись працівникам прокуратури району.

За змістом ст.ст. 8, 19, 20 Закону України Про прокуратуру від 05 листопада 1991 року, що був чинним на час прийняття оспорюваних розпоряджень, прокуратура здійснює нагляд за додержанням і застосуванням законів, предметом якого, зокрема, є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам. Законні вимоги прокурора є обов'язковими для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і виконуються невідкладно або у передбачені законом чи визначені прокурором строки.

Відповідно до правової позиції , висловленої Верховним Судом України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16, порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Із зазначеного слідує, що прокурор довідався або міг довідатися про існування оспорюваних розпоряджень у 2011 році, мав можливість їх оскаржити у межах строку позовної давності, але з позовом звернувся лише 30 грудня 2016 року, що свідчить про пропуск строку позовної давності без поважних причин.

При розгляді справи судом роз'яснено право заявити клопотання про призначення судової експертизи щодо встановлення місця розташування спірної земельної ділянки у певному земельному масиві з метою встановлення її належності до земель резервного фонду, однак таке клопотання від сторін суду не надходило, тому розгляд справи проведено на підставі наявних у справі доказів.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 27, 31, 60, 212, 215 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Хмельницької області через Летичівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ходоровський І.Б.