Рішення
від 27.08.2017 по справі 910/16030/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2017Справа №910/16030/16

За позовомКомунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама доТовариства з обмеженою відповідальністю О.М.С. простягнення 590 137,54 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Борисюк О.В. від відповідача:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама (надалі - Підприємство ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю О.М.С. (надалі - Товариство ) про стягнення 590 137,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №1111/13 від 07.08.2013 р. позивач передав у тимчасове користування місця для розміщення об'єктів зовнішньої реклами, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по внесенню плати за користування не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 288 498,72 грн. Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 43 274,77 грн., пені у розмірі 41 830,29 грн., 3% річних у розмірі 17 782,20 грн. та індексу інфляції у розмірі 198 751,56 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.09.2016 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 28.09.2016 р.

Розгляд справи неодноразово відкладався з незалежних від суду обставин.

Представником відповідача в судовому засіданні були подані заперечення проти позову, в яких відповідач вказував на неправомірне нарахування загальної місячної плати за договором на заявлену до стягнення суму, а також просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

В судовому засіданні 14.11.2016 р. судом оголошувалась перерва на 16.11.2016 р.

15.11.2016 р. представником відповідача до канцелярії суду подано клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею справи господарського суду міста Києва №910/20527/16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.11.2016 зупинено провадження у справі № 910/16030/16 до набрання законної сили рішенням у справі господарського суду міста Києва № 910/20527/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю О.М.С. до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама про визнання недійсним договору №1111/13 від 07.08.2013 р.

14.08.2017 до господарського суду міста Києва від Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, у зв'язку з набранням законної сили рішенням у справі № 910/20527/16.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.08.2017 р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду на 28.08.2017 р.

В судове засідання представник позивача з'явилася, на виконання вимог ухвал суду надала документи, позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, через канцелярію суду 28.08.2017 р. подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника за межами України.

Судом було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання з огляду на наступне.

По-перше, на підставі ст. 28 Господарського процесуального кодексу України та ст. 244 Цивільного кодексу України відповідач не позбавлений був можливості уповноважити будь-яку особу для представництва власних інтересів.

Пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд відзначає, що жодного доказу на підтвердження факту неможливості направити в судове засідання уповноваженого представника відповідачем не було надано.

По-друге, статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

На момент розгляду даної справи в судовому засіданні строки розгляду, встановлені приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, закінчилися, а представник відповідача вже брав участь в попередніх судових засіданнях, подавав докази та пояснення.

При цьому суд відзначає, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом було відмовлено.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

07.08.2013 р. між Підприємством та Товариством (розповсюджувач) укладено договір на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва №1111/13 (надалі - Договір ), відповідно до умов п. 1.1 якого на Договору визначено, що за цим договором на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого (-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Розповсюджувачеві надається право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів), що перебуває (-ють) у комунальній власності територіальної громади м. Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження яким (-и) здійснюють органи місцевого самоврядування м. Києва, за умов повного дотримання Розповсюджувачем договору та порядку розміщення реклами в місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253, з наступними змінами та доповненнями, а Розповсюджувач зобов'язується користуватися наданим йому Правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами договору перераховувати плату за право тимчасового користування виключно на поточний рахунок підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов'язки за договором та не зловживати наданими розповсюджувачу правами.

Згідно з п. 3.1 Договору адресні програми на пріоритет - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які за Розповсюджувачем встановлено пріоритет.

Відповідно до п.п. 3.2, 3.6 Договору адресні програми на право тимчасового користування - це перелік місць для розміщення рекламних засобів, на які Розповсюджувачу надано дозволи на розміщення рекламних засобів (п. 3.2. договору.). Адресні програми є невід'ємною частиною договору.

За змістом п. 8.1 Договору він вступає в юридичну силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками та діє щодо кожного місця розміщення РЗ, протягом строку дії встановленого пріоритету та/або дозволу.

Відповідно до Адресних програм на пріоритет та на право тимчасового користування до Договору, розповсюджувачу зовнішньої реклами надано право на тимчасове користування місцем за адресою: Святошинський р-н, просп. Перемоги, 136.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним виконанням, на думку позивача, відповідачем грошового зобов'язання за Договором, у зв'язку з чим позивач вказує на існування підстав для стягнення заборгованості по сплаті орендних платежів.

Договір є договором оренди, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі позивачем в оренду, прийняття відповідачем та користування ним місцями для розміщення рекламної площі за Договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 6.8 Договору відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 25 числа поточного місяця.

Матеріалами справи підтверджується факт виставлення позивачем рахунків-фактур на оплату відповідачем орендних платежів відповідно до умов Договору.

Доказів сплати орендних платежів за наведений період відповідачем не надано, а тому заборгованість відповідача з орендної плати у період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. становить 288 498,72 грн., а строк виконання грошового зобов'язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 288 498,72 грн. на підставі Договору. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості за Договором у розмірі 288 498,72 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 43 274,77 грн., пені у розмірі 41 830,29 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 26.02.2014 р. по 25.06.2015 р., а також 3% річних у розмірі 17 782,20 грн. та індексу інфляції у розмірі 198 751,56 грн. за період прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 26.02.2014 р. по 22.08.2016 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За змістом п. 7.2 Договору підприємство має право застосувати до розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 7.3 Договору підприємство має право додатково нараховувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування, що складає більше 1 місяця - штраф у розмірі 15% простроченої суми.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу.

При цьому, чинне законодавство не встановлює обмежень щодо одночасного застосування пені і штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе стягнути з відповідача штраф у розмірі 43 274,77 грн., пеню у розмірі 41 830,29 грн., 3% річних у розмірі 17 782,20 грн. та індекс інфляції у розмірі 198 751,56 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Стосовно заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності суд відзначає наступне.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 4, 5 статті 267 цього кодексу передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

В поданих в судовому засіданні 07.11.2016 р. запереченнях відповідач вказував на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом.

Як встановлено судом, в позовній заяві позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість, яка утворилася внаслідок неналежного виконання грошового зобов'язання у період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р., а позовну заяву подано до суду 31.08.2016 р., тобто в межах строку позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України.

Крім того, пунктом 7.7 Договору сторонами на підставі ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України було збільшено строк позовної давності для стягнення штрафних санкцій за Договором до трьох років.

З урахуванням викладеного, підстави для застосування наслідків, передбачених приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, в даному випадку відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність повного задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Підприємства заборгованості у розмірі

288 498,72 грн., штрафу у розмірі 43 274,77 грн., пені у розмірі 41 830,29 грн., 3% річних у розмірі 17 782,20 грн. та індексу інфляції у розмірі 198 751,56 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю О.М.С. (69000, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, будинок 64; ідентифікаційний код 32386037) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київреклама (04070, м. Київ, Боричів узвіз, 8; ідентифікаційний код 26199714) заборгованість у розмірі 288 498 (двісті вісімдесят вісім тисяч чотириста дев'яносто вісім) грн. 72 коп., штраф у розмірі 43 274 (сорок три тисячі двісті сімдесят чотири) грн. 77 коп., пеню у розмірі 41 830 (сорок одна тисяча вісімсот тридцять) грн. 29 коп., індекс інфляції у розмірі 198 751 (сто дев'яносто вісім тисяч сімсот п'ятдесят одна) грн. 56 коп., 3% річних у розмірі 17 782 (сімнадцять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 8 852 (вісім тисяч вісімсот п'ятдесят дві) грн. 06 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 31.08.2017 р.

Суддя В.П. Босий

Дата ухвалення рішення27.08.2017
Оприлюднено31.08.2017

Судовий реєстр по справі —910/16030/16

Рішення від 31.08.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Босий В.П.

Ухвала від 18.08.2017

Господарське

Господарський суд міста Києва

Босий В.П.

Ухвала від 17.11.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Босий В.П.

Ухвала від 05.09.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Босий В.П.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні