Рішення

від 23.08.2017 по справі 914/1300/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2017р. Справа № 914/1300/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Вест Ост Медікал , м.Київ

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, с.Угерсько Стрийського району Львівської області

про стягнення 111195,49 грн.

За участю представників сторін:

від позивача не з'явився;

від відповідача не з'явився.

Заяв про відвід судді не поступало, клопотань про технічну фіксацію судового процесу не надходило. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю Вест Ост Медікал до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 111195,49 грн., з яких 65000,00 грн. - основний борг, 17791,76 грн. - пеня, 11577,10 грн. - штраф, 2961,74 грн. - 3% річних та 13864,89 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 30.06.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 31.07.2017р. Ухвалою суду від 31.07.2017р. розгляд справи відкладено на 23.08.2017р.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, причини неявки представника не повідомив.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав, причин неявки представника та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Станом на 23.08.2017р. від відповідача відзив, заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи не надходили.

У зв'язку з тим, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка позивача та відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України - за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд,-

встановив:

01.10.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Вест Ост Медікал (надалі - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі - покупець) було укладено договір поставки №18ЛВ-2015П, відповідно до умов якого постачальник передає у власність, а покупець приймає вироби медичного призначення (надалі - товар) на умовах, за ціною та в кількості, вказаними у даному договорі, рахунках-фактурах або видаткових накладних, які складаються до кожної окремої партії товару.

Відповідно до п.4.4. договору перехід права власності, а також ризиків випадкового пошкодження або знищення товару від постачальника до покупця відбувається в момент прийняття товару представником покупця. Датою поставки (прийняття) товару є дата підписання покупцем видаткової накладної, при цьому покупець зобов'язаний підписати видаткову накладну в день прийняття товару.

Згідно із п.6.1. договору оплата партії товару проводиться на умовах, вказаних у рахунках-фактурах або видаткових накладних згідно розділу 1 даного договору.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що відтермінування в оплаті за поставлений товар для покупця за даним договором становить 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

Як стверджує позивач, він на виконання умов договору поставив відповідачу товар на суму 150584,85 грн., однак відповідач в порушення умов договору не здійснив повної оплати за поставлений йому товар, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 65000,00 грн.

Відповідно до п.7.5.1. договору, у випадку прострочення покупцем оплати згідно п.6.3. договору, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу передбачених рахунками-фактурами та видатковими накладними на кожну окрему партію товару, а також 3% річних від простроченої суми та інфляційну складову боргу.

Згідно із п.7.5.3. договору, у разі прострочення покупцем оплати за отриманий товар на строк більше 15 календарних днів, постачальник крім пені додатково нараховує штраф у розмірі 0,07% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Керуючись п.7.5.1. та п.7.5.3. договору позивач нарахував відповідачу 17791,76 грн. пені та 11577,10 грн. штрафу.

Крім того на підставі ч.2 ст.625 ЦК України позивачем нараховано 2961,74 грн. 3% річних та 13864,89 грн. інфляційних втрат.

Таким чином загальний розмір заборгованості яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача становить 111195,49 грн., з яких 65000,00 грн. - основний борг, 17791,76 грн. - пеня, 11577,10 грн. - штраф, 2961,74 грн. - 3% річних та 13864,89 грн. - інфляційні втрати.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2015р. між сторонами було укладено договір поставки №18ЛВ-2015П, відповідно до умов якого позивач передає у власність, а відповідач приймає вироби медичного призначення на умовах, за ціною та в кількості, вказаними у договорі, рахунках-фактурах або видаткових накладних, які складаються до кожної окремої партії товару.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором підтверджується видатковою накладною №ЛВМ-000054 від 19.01.2016р. на суму 150584,85 грн. Як стверджує позивач та як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було здійснено наступні часткові оплати: 21.03.2016р. - 50584,85 грн., 18.04.2016р. - 20000,00 грн. та 23.06.2016р. 15000,00 грн.

Таким чином заборгованість відповідача становить 65000,00 грн. Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні. Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позовну заяву не подав.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи вищенаведені норми Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача 65000,00 грн. основного боргу є обґрунтована, підтверджена матеріалами справи, не спростована відповідачем та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 11577,10 грн. штрафу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання .

Отже, як вбачається із вищенаведеної норми, штраф нараховуюється одноразово у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пеня нараховується у відсотках за кожен день прострочення.

Однак договором, що був укладений між сторонами, передбачено нарахування як пені, так і штрафу за кожен день прострочення.

Відповідно до п.7.5.1. договору, у випадку прострочення покупцем оплати згідно п.6.3. договору, покупець виплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за кожний день прострочення платежу передбачених рахунками-фактурами та видатковими накладними на кожну окрему партію товару, а також 3% річних від простроченої суми та інфляційну складову боргу.

Згідно із п.7.5.3. договору, у разі прострочення покупцем оплати за отриманий товар на строк більше 15 календарних днів, постачальник крім пені додатково нараховує штраф у розмірі 0,07% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу .

Таким чином суд дійшов висновку, що штраф передбачений п.7.5.3. договору за своєю правовою природою є пенею, оскільки нараховується у відсотках за кожний день прострочення платежу.

Отже зі змісту п.7.5.1 та п.7.5.3. договору вбачається, що сторони у договорі передбачили подвійну відповідальність у вигляді стягнення пені за одне і те саме порушення зобов'язання.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 11577,10 грн. штрафу.

Щодо стягнення з відповідача 17791,76 грн. пені суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, пунктом 6.3. договору передбачено, що відтермінування в оплаті за поставлений товар для покупця за даним договором становить 30 (тридцять) календарних днів з моменту отримання товару покупцем.

Із поданого позивачем розрахунку вбачається, що нарахування пені відбувається починаючи з 18.02.2017р. Однак враховуючи п.6.3. договору, в даному випадку першим днем прострочення відповідача, з якого можливе нарахування пені є 19.02.2016р., а не 18.02.2016р.

Таким чином, з врахуванням викладеного, судом було здійснено перерахунок розміру пені. Відповідно до здійсненого перерахунку суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 17610,73 грн. пені.

Частиною 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що першим днем прострочення відповідача є 19.02.2016р., а не 18.02.2016р., судом було здійснено перерахунок розміру 3% річних. Відповідно до здійсненого перерахунку суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 2949,39 грн. 3% річних.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача 13864,89 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання. Індекс обраховується Держкомстатом, і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу на останній день місяця , в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 N 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 N 62-97р].

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 N 52/30).

Судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат виходячи із суми боргу, який існував на останній день місяця , в якому платіж мав бути здійснений. Відповідно до здійсненого перерахунку суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача 12674,12 грн.

В порядку ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплата позивачем судового збору підтверджується платіжним дорученням №1380 від 15.06.2017р. на суму 1667,94 грн.

Як передбачено частиною 6 статті 84 ГПК України, в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами, про повернення судового збору з бюджету.

Суд вважає, що відповідно до вимог ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, оскільки позов слід задоволити частково.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 34, 43, 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Вест Ост Медікал (03061, м.Київ, вул.Шепелєва Миколи, 6, ідентифікаційний код 38639339) 65000,00 грн. основного боргу, 17610,73 грн. пені, 2949,39 грн. 3% річних, 12674,12 грн. інфляційних втрат та 1473,51 грн. судового збору

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

В судовому засіданні 23.08.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 28.08.2017 р.

Суддя Гоменюк З.П.