Рішення

від 30.08.2017 по справі 472/598/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №472/598/16-ц 30.08.2017 30082017 30.08.2017

Провадження №22-ц/784/1788/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 472/598/16-ц Головуючий І інстанції - Чаричанський П.О.

Провадження № 22-ц/784/1788/17 Доповідач - Темнікова В.І.

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2017 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Лептуга С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Селянського (фермерського) господарства (далі - СФГ) Козіново на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 липня 2017 року у цивільній справі за позовом СФГ Козіново до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про скасування та визнання недійсними наказів та свідоцтв на право приватної власності на земельні ділянки, визнання недійсним договору купівлі-продажу, -

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який в подальшому уточнив, в якому посилався на те, що СФГ Козіново є користувачем земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства в межах Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області загальною площею 21,73 га, в тому числі: земельної ділянки площею 15,0 га відповідно до державного акта на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення Веселинівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 14.10.1992 р. II сесії XXI скликання для ведення селянського (фермерського) господарства та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 39; та земельної ділянки площею 6,73 га відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії МК № 119, виданого на підставі рішення Веселинівської районної ради народних депутатів Миколаївської області № 5 від 26.05.1995 р. 5 сесії 22 скликання для розширення селянського (фермерського) господарства та зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 305.

Вищевказані державні акти були видані на ім'я ОСОБА_6, який був головою створеного відповідно до діючого на той час законодавства України на підставі державного акта на право постійного користування землею, виданого на підставі рішення Веселинівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 14.10.1992 р. II сесії XXI скликання, СФГ Козіново до 10.08.2003 року. Другий державний акт на право постійного користування землею серії МК № 119, виданий на підставі рішення Веселинівської районної ради народних депутатів Миколаївської області № 5 від 26.05.1995 р. 5 сесії 22 скликання, був виданий для розширення існуючого СФГ Козіново . З 10.08.2003 року головою СФГ Козіново стала ОСОБА_7 - рідна донька ОСОБА_6 Відповідно до ст. 5 Статуту СФГ Козіново до земель СФГ належать земельні ділянки, отримані (придбані) членами СФГ у постійне користування.

На даний момент є два дійсних державних акта на постійне користування СФГ Козіново земельних ділянок загальною площею 21,73 га, які ні ким не скасовані та не припинені, але ОСОБА_8 управління Держгеокадастру у Миколаївській області незважаючи на це роздає незаконно у приватну власність зазначені земельні ділянки.

Так, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №1478-СГ від 03.11.2015 року передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_9 земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0901; наказом № 3391-СГ від 02.07.2015 року передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0902 та видано свідоцтво про право власності № 42390916 від 17.08.2015р на дану земельну ділянку та проведено державну реєстрацію; наказом № 3392-СГ від 02.07.2015 року передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0903 та видано свідоцтво про право власності № 42393995 від 17.08.2015 р. на дану земельну ділянку та проведено державну реєстрацію; наказом № 3409-СГ від 02.07.2015 року передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0904 та видано свідоцтво про право власності № 43112226 від 01.09.2015 р. на дану земельну ділянку та проведено державну реєстрацію, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області.

Також, позивач зазначив, що постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.07.2015р. у справі № 814/1672/15 визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держземагенства у Миколаївській області № 2860 від 27.11.2014 року про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 21,73 га в межах Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, наданої ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства. Згідно ст. 5 Статуту СФГ Козіново , вказані земельні ділянки загальною площею 21,73 га були передані СФГ Козіново і використовувалися за цільовим призначенням, а саме: вирощування зернових та технічних культур.

Крім того, позивач посилався на те, що безпідставне передання у приватну власність ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 земель, які перебувають у постійному користуванні ФГ Козіново , не тягне за собою припинення/відсутність права постійного користування земельною ділянкою, яка виділена для створення ФГ Козіново .

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсними та скасувати Накази Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області за : №1478-СГ від 03.11.2015 року, яким передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_9 земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0901; № 3391-СГ від 02.07.2015 року, яким передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0902; № 3392-СГ від 02.07.2015 року, яким передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0903; № 3409-СГ від 02.07.2015 року, яким передано безоплатно у власність відповідачу ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0904, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. Також позивач просив суд скасувати Свідоцтва про право власності : № 42390916 від 17.08.2016 р., видане ОСОБА_2, № 42393995 від 17.08.2016 р., видане ОСОБА_10, № 43112226 від 01.09.2015 р., видане ОСОБА_4 на вищезазначені земельну ділянки. Крім того, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.09.2016 р., укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 на земельну ділянку, площею 2,0000 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0901 для ведення особистого селянського господарства, посвідчений державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_11, зареєстрований в реєстрі за № 612.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 липня 2017 року в задоволені позову СФГ Козіново відмовлено. Судом також вирішено скасувати вжиті заходи забезпечення позову по справі, застосовані ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року, після набрання судового рішення по справі законної сили. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, СФГ Козіново звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, а також на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідачі ОСОБА_8 управління Держгеокадастру у Миколаївській області та ОСОБА_5 звернулися до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим.

В судовому засіданні представники позивача ОСОБА_12 та ОСОБА_7 підтримали доводи апеляційної скарги, надавши пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги, просили її задовольнити.

Представники відповідачів ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Інші учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що рішенням Веселинівської районної ради народних депутатів Миколаївської області від 14.10.1992 року ІІ сесії 21 скликання затверджено проект відведення земельної ділянки та відведено в постійне користування ОСОБА_6 земельну ділянку площею 15,0 га на території Подільської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства. На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_6 було видано державний акт на право постійного користування землею, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 39.

19.10.1992 року була проведена державна реєстрація селянського (фермерського) господарство Козіново , головою якого став ОСОБА_6

Рішенням Веселинівської районної ради народних депутатів Миколаївської області № 5 від 26.05.1995 року 5 сесії 22 скликання затверджено проект відведення земельної ділянки та відведено в постійне користування ОСОБА_6 земельну ділянку площею 6,73 га на території Подільської сільської ради для розширення селянського (фермерського) господарства. На підставі цього рішення ОСОБА_6 було видано державний акт на право постійного користування землею серії МК №119, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 305.

Рішенням загальних зборів СФГ Козіново від 10.08.2003 року ОСОБА_7прийнято в члени та обрано головою СФГ Козіново .

Відповідно до п.п. 5.1, 5.2, 5.3 Статуту СФГ Козіново до земель СФГ належать земельні ділянки, отримані (придбані) членами СФГ у власність, у постійне користування та надані СФГ в оренду. Земельна ділянка, що належить членам СФГ (надалі - Власникам ) на праві власності згідно з державним ОСОБА_15 про право власності на земельну ділянку, виданих Власникам не є власністю СФГ. Право користування земельною ділянкою власників, передається СФГ для сільськогосподарських цілей, відповідно до чинного законодавства України, що регулює земельні питання. Для здійснення господарської діяльності СФГ може використовувати орендовані земельні ділянки.

22 травня 2014 року ОСОБА_6 помер, про що 27.05.2014 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Веселинівського районного управління юстиції у Миколаївській області зроблено відповідний актовий запис про смерть №58, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ФП №202751 виданого повторно 15.07.2014р.

27.11.2014 року ОСОБА_8 управлінням Держземагентства у Миколаївській області було видано наказ № 2860 про припинення права користування земельними ділянками громадянина ОСОБА_6 в межах Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, посвідчене державним актом на право постійного користування землею для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 15,0га, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №39 та державним актом на право постійного користування землею серія МК №119, для розширення селянського (фермерського) господарства загальною площею 6,73га, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №305, на підставі свідоцтва про смерть від 15.07.2014 серія І-ФП №202751; та про визнання такими, що втратили чинність державний акт на право постійного користування, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №39 та державний акт на право постійного користування землею серія МК №119, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №305; а земельні ділянки загальною площею 21,73 га віднесено до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Даний наказ постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 року у справі № 814/1672/15, яка набрала законної сили 24.11.2015 року, був визнаний протиправним та скасований.

Проте, Наказами Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 03.11.2015р. №1478-СГ, від 02.11.2015р. №3409СГ, від 02.11.2015р. №3392СГ, від 02.11.2015р. №3391СГ було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 відповідно, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області, та надано вказаним громадянам кожному у власність земельні ділянки площею по 2 га ріллі з кадастровими номерами 4821783400:01:000:0901, 4821783400:01:000:0904, 4821783400:01:000:0903, 4821783400:01:000:0902 відповідно.

В подальшому ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право власності на нерухоме майно на вищевказані земельні ділянки з відповідними кадастровими номерами площею 2га. Право власності було зареєстровано реєстраційною службою Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області.( Свідоцтво про право власності №43112226 від 01.09.2015р. видане ОСОБА_4, Свідоцтво про право власності №42393995 від 17.08.2015р. видане ОСОБА_3, Свідоцтво про право власності №42390916 від 17.08.2015р. видане ОСОБА_2В.).

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_9 площею 2 га з кадастровим номером 4821783400:01:000:0901 було зареєстровано 03.02.2016р. державним реєстратором Веселинівського районного управління юстиції Миколаївської області.

Згідно пояснень в судовому засіданні представника Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельні ділянки, надані відповідачам ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_2, територіально знаходяться в межах земель, які колись були передані ОСОБА_6 у постійне користування.

06.09.2016 року ОСОБА_9 продав належну йому земельну ділянку площею 2га з кадастровим номером 4821783400:01:000:0901 громадянину ОСОБА_5, що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченим державним нотаріусом Веселинівської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_11, зареєстрованим в реєстрі за №612.

Крім того, приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що надання громадянам земельних ділянок у користування, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, на час створення у жовтні 1992 року селянського (фермерського) господарства Козіново регулювалось положеннями ст.ст.50, 51 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року та Законом України Про селянське (фермерське) господарство .

Так, відповідно до ст. 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 р. з наступними змінами та доповненнями селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. ОСОБА_8 селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником. На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право постійного користування землею.

У постійне користування згідно ч. 2 ст. 4 Закону України Про селянське (фермерське) господарство земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. ОСОБА_8 фермерського господарства згідно ч.1 ст. 4 цього Закону є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Згідно п.1.2 Статуту селянського (фермерського) господарства Козіново , засновником господарства є ОСОБА_6 та ОСОБА_7

За змістом статті 9 цього ж Закону після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої ст. 11 Закону України Про селянське (фермерське) господарство селянське (фермерське) господарство зобов'язане: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективно використовувати землю відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршання екологічної обставнвки на території в результаті своєї господарської діяльності.

За ч.1 ст. 1 Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003р., чинного з 29.07.2003р., фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

З 01.01.2002 року набув чинності новий Земельний кодекс України від 25.10.2001 року. Право постійного користування земельною ділянкою було визначено ч. 1 ст. 92 Кодексу, як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України Про фермерське господарство та відповідно до ч.1 ст. 31 ЗК України землі фермерського господарства складаються з :

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Згідно з ч.2 ст. 12 Закону України Про фермерське господарство права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство. А громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю) (ч. 2 ст. 31 Земельного кодексу України).

Частиною 2 ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування .

Таким чином, на час виникнення спірних відносин фермерські господарства не мали самостійного права на постійне користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності.

Пунктом 6 розділу X Перехідні положення Земельного кодексу України було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Положення вищенаведеного пункту щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення визнано Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005р. N 5-рп/2005 неконституційним.

Верховний Суд України в постанові від 26.09.2011 року у справі № 6-14цс11 вказав, що п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року N449 Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлює, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб. Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення.

Проаналізувавши обставини по справі, суд дійшов висновку, що зазначені положення законодавства могли бути застосовані з урахуванням конкретних обставин по даній справі лише до 22.05.2014 року, тобто до смерті землекористувача ОСОБА_6 Законодавством не передбачено автоматичного переходу права постійного користування земельною ділянкою після смерті землекористувача.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Цивільного кодексу України, цивільна правоздатність - це здатність фізичних осіб мати цивільні права та обов'язки. Відповідно до ч. 4 ст. 25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Таким чином, зі смертю ОСОБА_6 припинилась його цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права і обов'язки).

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. При цьому розпорядження - це можливість власника речі визначати її фактичну і юридичну долю. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ. Право розпорядження реалізується через припинення або обмеження належного суб'єктові права власності. Наприклад, продаж, дарування, вчинення заповіту або навіть знищення майна.

Згідно ч. 3 ст. 407 ЦК України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Отже, аналізуючи вищевикладене вбачається, що право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення є виключно правом користування особи, якій це право надане, і яке після втрати чинності Закону України Про селянське (фермерське) господарство та Земельного кодексу 1990 року не може бути передане іншій особі.

Право постійного користування земельною ділянкою не дає права користувачу земельної ділянки розпоряджатися нею, а відповідно спадкоємці не мають права успадкувати її за заповітом або за законом. Держава або територіальна громада була єдиним і неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок.

За життя ОСОБА_6 як одного із засновників Селянського (фермерського) господарства Козіново , СФГ мало право фактичного безстрокового користування земельними ділянками площею 15 га та 6,73 га для ведення селянського фермерського господарства та отримання прибутку, тощо, однак зі смертю особи (ОСОБА_6М.), якій земельні ділянки належать на праві постійного користування, її право користування припиняється, а тому СФГ Козіново також втратило таке право.

Аналогічна правова позиція викладена в Постановах Верховного Суду України від 05.10.2016р. у справі №6-2329цс16, від 23.11.2016р. у справі №6-3113цс15.

При прийнятті рішення по справі, суд виходив також з того, що оскільки зі смертю фізичної особи, якій надано право постійного користування землею, таке право користування припиняється в силу закону і додаткового рішення відповідного органу не потребує, то скасовання постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.07.2015 року наказу Головного управління Держземагенства у Миколаївській області №2860 від 27.11.2014 року про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 21,73га, наданою ОСОБА_6 для ведення селянського (фермерського) господарства, не змінює того факту, що право ОСОБА_6 на постійне користування землею - припинено в силу закону.

Тому суд дійшов висновку, що в позові СФГ Козіново про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Миколаївській області №1478-СГ від 03.11.2015 року, №3391-СГ від 02.07.2015 року, №3392-СГ від 02.07.2015 року, №3309-СГ від 02.07.2015 року, та свідоцтв на право приватної власності на земельні ділянки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_9 слід відмовити.

Щодо визнання недійсним договору-купівлі продажу від 06.09.2016р. земельної ділянки між ОСОБА_9 та ОСОБА_5, суд вважав також за необхідне відмовити, так як вказана вимога є похідної від вимог про скасування наказу Головного управління Держземагенства у Миколаївській області №1478-СГ від 03.11.2015р., в задоволенні яких суд відмовив. Крім того, відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд дійшов також висновку про те, що позивачем було невірно обрано спосіб захисту свого права, оскільки, якщо особа вважає, що майно яке знаходиться у іншої особи належить їй, вона повиннна звернутися з віндикаційним позовом до цієї особи.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК., чого позивачем зроблено не було.

Вирішено судом було також питання щодо розподілу судових витрат та стягнення з позивача на користь відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрат на правову допомогу, які на думку суду підтверджені документально, зокрема договорами про надання правової допомоги, розрахунками зазначених витрат та квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Виходячи з положень ч. 6 ст. 154 ЦПК України, суд також дійшов висновку про необхідність скасування вжитих заходів забезпечення позову після набрання судового рішення по справі законної сили, які були застосовані ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 14 вересня 2016 року, згідно якої: заборонено Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_4 вчиняти та реєструвати дії, спрямовані на зміну в будь-який спосіб (відчуження, передача в заставу, оренду, встановлення обтяжень чи інший спосіб) правового статусу земельних ділянок, переданих - ОСОБА_9, площею 2 га з кадастровим номером 4821783400:01:000:0901; ОСОБА_2, площею 2 га ріллі з кадастровим номером 4821783400:01:000:0902; ОСОБА_3 площею 2 га з кадастровим номером 4821783400:01:000:0903; ОСОБА_4 площею 2 га з кадастровим номером 4821783400:01:000:0904 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області. Заборонено ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 здійснювати дії по використанню вищезазначених земельних ділянок.

Висновки суду в цілому відповідають обставинам справи та вимогам законодавства, зазначеного в тексті рішення, яке регулює спірні правовідносини, які виникли між сторонами.

В той же час, приймаючи рішення стосовно стягнення з позивача на користь відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрат на правову допомогу, суд не в повній мірі врахував положення ст. 84 ЦПК України, якою передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правої допомоги. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Ст. 1 Закону України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Тобто, даною нормою обмежено тільки граничний розмір компенсації.

В п. 47,48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014р. Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах зазначено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність ) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК. Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Як убачається з матеріалів справи правову допомогу відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 надавав адвокат ОСОБА_15 на підставі договорів про надання правової допомоги від 18.10.2016р. ( а.с. 25,26,27 т.2). За надання правової допомоги відповідачі кожен окремо сплатили по 3000грн. ( а. с. 195 т.2). На аркушах справи 40,41,42 в т.3 знаходиться розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу кожному із зазначених відповідачів. Оцінюючи дані розрахунки на відповідність зазначеним вище нормам права, колегія суддів вважає, що відшкодуванню підлягає правова допомога на консультацію з правових питань із розрахунку 1 години, підготовки процесуальних документів (складання та написання заперечень на позовну заяву з попереднім вивченням для цього матеріалів справи, судової практики( з урахуванням їх змісту та подібності між собою) із розрахунку 1 години, за участь у судових засідання із розрахунку 4 годин, враховуючи тривалість судових засідань 19.10.2016р., 07.11.2016р., 08.12.2016р., 26.01.2017р., 31.01.2017р., 23.02.2017р., 17.03.2017., 18.05.2017.,23.06.2017р., 05.07.2017р., в яких приймав участь адвокат ОСОБА_15

При цьому колегія суддів враховує те, що в жовтні - листопаді 2016р. розмір мінімальної заробітної плати становив 1450грн., в грудні 2016р. -1600грн., а з 01 січня 2017р. становив 3200грн. З урахуванням цих показників граничний розмір компенсації за надання правової допомоги не міг перебільшувати в жовтні - листопаді 2016р. 580грн. за годину участі особи, в грудні 2016р.-640грн., а з 01 січня 2017р.-1280 грн. Не зважаючи на це, відповідачі та адвокат ОСОБА_15 за їх згодою визначили оплату меншу, а саме за участь у судових засіданнях та за складання процесуальних документів із розрахунку 450грн. за годину участі особи, а за консультацію з правових питань із розрахунку 300грн. за годину участі особи. Тому колегія суддів вважає за необхідне при визначенні розміру відшкодування виходити з сум, визначених відповідачами та адвокатом ОСОБА_15

Таким чином, всього відшкодуванню підлягає правова допомога у розмірі 2550грн. кожному із зазначених вище відповідачів ( 450грн. х 5 год. + 300грн. х 1год.=2550грн.).

Оскільки судом стягнуто з позивача на користь відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 3000грн. кожному, то рішення суду в цій частині слід змінити, зменшивши стягнуту суму понесених судових витрат з Селянського (фермерського) господарства Козіново на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з 3000грн. до 2550 грн. кожному.

В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги про те, що оскільки за діючим на час утворення ФГ Козіново законодавством, землі передавалися у постійне користування громадянам саме для ведення селянського (фермерського) господарювання, в тому числі і на ім'я голови селянського (фермерського) господарства і тільки після отримання громадянином Державного акту на право постійного користування землею підлягало реєстрації саме селянське (фермерське) господарство, тобто що передумовою виникнення селянського (фермерського) господарства була передача землі у постійне користування голові селянського (фермерського) господарства, не змінює правового положення такої землі, оскільки саме Держава або територіальна громада залишалися єдиним і неодмінним власником всіх наданих у постійне користування земельних ділянок, а користувачем з юридичної точки зору такої земельної ділянки була фізична особа, якій така земельна ділянка була передана у постійне користування. Таким чином, дана земельна ділянка з моменту реєстрації селянського (фермерського) господарства автоматично не переходила в самостійне користування селянського (фермерського) господарства, хоча господарство і отримувало право користуватися тією земельною ділянкою, яка була передана її голові на весь час поки він залишався членом селянського (фермерського) господарства. Враховує колегія суддів також рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.04.2016р., яке залишено в силі постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.06.2016р., яким було відмовлено у задоволенні позову СФГ Казіново про визнання права постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства в межах Подільської сільської ради Веселинівського району Миколаївської області ( а.с. 31-35 т.2) і в тексті якого зазначено, що зі смертю особи, якій земельна ділянка належала на праві постійного користування (ОСОБА_6М.), СФГ Козіново також втратило право користування нею. Таким чином, даним рішенням встановлено факт, що спірна земельна ділянка була передана власником землі у користуванні саме ОСОБА_6, а не СФГ Козіново і право користування даною земельною ділянкою СФГ Козіново було похідним від права користування нею ОСОБА_6

Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005р. N 5-рп/2005, на яке посилається позивач в апеляційній скарзі і текст якого виборково наведено ним в скарзі, було враховано судом при прийнятті рішення по справі з зазначенням того, що ОСОБА_6 за життя мав право фактичного безстрокового користування наданими йому земельними ділянками площею 15 га та 6,73 га для ведення селянського фермерського господарства, оскільки право постійного користування земельною ділянкою, набуте в установленому законом порядку, не втрачається, а зберігається до його належного переоформлення. Проте ОСОБА_6 за життя не скористався наданим йому правом на переоформлення свого постійного права користування земельною ділянкою, а законодавством не передбачено автоматичного переходу такого права постійного користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, після смерті землекористувача до будь - якої фізичної чи юридичної особи, оскільки зазначене вище право особи припиняється з її смертю.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд не врахував того, що ст. 141 ЗК України в нині діючій редакції має вичерпний перелік підстав припинення права користування земельною ділянкою, не є підставою для скасування рішення, так як положення даної норми права слід застосовувати у сукупності з положеннями ст. 92 ЗК України, в якій зазначено осіб, у яких за цим Кодексом можуть перебувати у користуванні земельні ділянки, серед яких відсутні як фізичні особи, так і селянські (фермерські) господарства.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував того, що на даний час спірні земельні ділянки перебувають у постійному користуванні СФГ Козіново на підставі Державних актів на право постійного користування землею № 39 від 14.10.1992р. та № 5 від 26.05.1995р., які ні ким не скасовані та не припинені, а тому ОСОБА_8 управління Держгеокадастру у Миколаївській області не мало право передавати ці земельні ділянки у приватну власність іншим особам, не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення, так як судом правильно встановлено, що дані державні акти засвідчували право постійного користування спірними земельними ділянками не СФГ Козіново , а ОСОБА_6, як фізичної особи, право якого на постійне користування цими земельним ділянками припинилося у зв'язку з його смертю, а СФГ Козіново самостійного права на користування цими земельними ділянками не отримало у встановленому законом порядку. Таким чином передача земельних ділянок у власність відповідачам не порушує права саме СФГ Козіново , як юридичної особи, а тому у нього відсутнє право вимоги про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Миколаївській області №1478-СГ від 03.11.2015 року, №3391-СГ від 02.07.2015 року, №3392-СГ від 02.07.2015 року, №3309-СГ від 02.07.2015 року, та свідоцтв на право приватної власності на земельні ділянки ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_9

Інші доводи апеляційної скарги направлені на переоцінку доказів, яким суд в межах наданих йому законом повноважень дав належну правову оцінку, а тому не є підставою для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства Козіново задовольнити частково.

Рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 05 липня 2017 року змінити, зменшивши стягнуту суму понесених судових витрат з Селянського (фермерського) господарства Козіново на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з 3000грн. до 2550 грн. кожному.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після його проголошення в касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: