Рішення

від 14.08.2017 по справі 911/1843/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2017 р. Справа № 911/1843/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМХ МОНТАЖ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ-ЛІФТ»

про стягнення 95767,05 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 13.06.2017 р.);

від відповідача: не з'явився.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПМХ МОНТАЖ» (далі - ТОВ «ПМХ МОНТАЖ» , позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ-ЛІФТ» (далі - ТОВ «ЗЕНІТ-ЛІФТ» , відповідач) про стягнення 95767,05 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на укладення 01.12.2013 р. з ТОВ «ЗЕНІТ-ЛІФТ» договору № 12-ТО, відповідно до якого позивач зобов'язався надавати послуги ліфтової аварійної служби (ЛАС), а відповідач - прийняти послуги та здійснити своєчасну оплату.

Згідно умов вказаного договору позивач надав послуги, які ТОВ «ЗЕНІТ-ЛІФТ» не були оплачені в повному обсязі, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 15486,40 грн. основного боргу, 71624,60 грн. неустойки, 1176,12 грн. 3% річних, 71624,60 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір.

Розгляд справи відкладався.

14.08.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано заяву б/н від 11.08.2017 р. (вх. № 16238/17 від 14.08.2017 р.), за змістом якої позивач у зв'язку з допущенням помилки в п. 4 прохальної частини позову просить даний пункт в наступній редакції: 4. Стягнути з відповідача суму витрат від інфляції в розмірі 7479,93 грн. (сім тисяч чотириста сімдесят дев'ять грн. 93 коп.).

14.08.2017 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано клопотання б/н від 14.08.2017 р. (вх. № 16196/17 від 14.08.2017 р.) про долучення до матеріалів справи копії банківських виписок по рахунку позивача за період з 26.02.2014 р. по 13.11.2014 р.

У судовому засіданні 27.07.2017 р. представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі.

У судовому засіданні 14.08.2017 р. представник позивача зазначив, що здійснені відповідачем оплати за надані позивачем послуги зараховувались ТОВ ПМХ МОНТАЖ згідно вказаного відповідачем призначення платежу.

Відповідач у судові засідання 27.07.2017 р. та 14.08.2017 р. представника не направив, хоча про дату та час розгляду справи був повідомлений належно. Відзиву на позов відповідач не подав.

Згідно із абз. 3 пп. 3.9.1 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з пп. 3.9.2 п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України в разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 14.08.2017 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

01.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПМХ МОНТАЖ» (підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ-ЛІФТ» (замовник) було укладено договір № 12-ТО, відповідно до пункту 1.1 якого замовник передає, а підрядник бере на себе обов'язки ліфтової аварійної служби (ЛАС), щодо безпечного звільнення пасажирів з кабін ліфтів згідно з переліком об'єктів, зазначених в додатках до даного договору.

У відповідності до п. 1.2 договору замовник приймає ці послуги і оплачує їх на умовах даного договору.

Згідно з п. 2.1 договору встановлено, що вартість договору залежить від режиму і обсягу надання послуг та визначається у додатках до даного договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунки проводяться щомісячно, а саме - до двадцятого числа наступного місяця замовник проводить оплату послуг поточного місяця на підставі акту виконаних робіт, отриманого від підрядника та підписаного обома сторонами.

Пунктом 8.1 встановлено, що даний договір набирає чинності з дати укладання і діє до 28.02.2014 р.

Відповідно до п. 8.2 договору, якщо за два тижні до закінчення строку договору жодна зі сторін не заявить про припинення його дії, він вважається продовженим на наступний рік.

Матеріали справи не містять доказів припинення дії даного договору.

На виконання умов договору ТОВ «ПМХ МОНТАЖ» було надано відповідачу послуги ліфтової аварійної служби, що підтверджується підписаними сторонами актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) на загальну суму 20486,40 грн., у тому числі - № 140 від 27.06.2014 р. на суму 5121,60 грн., № 155 від 29.08.2014 р. на суму 5121,60 грн., № 162 від 30.09.2014 р. на суму 5121,60 грн., № 169 від 31.10.2014 р. на суму 5121,60 грн. (копії долучено до матеріалів справи, оригінали оглянуто судом).

Проте, як зазначає позивач, ТОВ «ЗЕНІТ-ЛІФТ» частково розрахувалось за надані позивачем послуги у загальній сумі 5000,00 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи виписками по рахунку позивача, зокрема, від 14.10.2014 р. на суму 3000,00 грн. з призначенням платежу за послуги аварійно ліфтової служби за червень 2014 року та від 13.11.2014 р. на суму 2000,00 грн. з призначенням платежу за послуги аварійно ліфтової служби за червень 2014 року . Тобто відповідачем було частково здійснено оплату за надані позивачем послуги згідно акту № 140 від 27.06.2014 р. на суму 5121,60 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 1/11-12 від 11.12.2015 р. щодо сплати суми заборгованості та неустойки за неналежне виконання умов договору, яка була залишена відповідачем без відповіді.

Оскільки відповідач не в повному обсязі розрахувався з позивачем за отримані послуги за договором № 12-ТО від 01.12.2013 р., останній і звернувся з даним позовом до суду.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 36 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач відзиву на позов, контррозрахунку розміру заборгованості або доказів погашення заборгованості за договором № 12-ТО від 01.12.2013 р. від 01.12.2013 р. в сумі 15486,40 грн. суду не надав.

Отже, факт порушення відповідачем вказаного зобов'язання судом встановлений та по суті відповідачем не спростований.

З урахуванням наведеного вище та встановлення судом наявності заборгованості ТОВ ЗЕНІТ-ЛІФТ перед ТОВ ПМХ МОНТАЖ , позовна вимога про стягнення 15486,40 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Також, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманих послуг, позивач на підставі пп. 4.2.1 договору просить суд стягнути з відповідача 71624,60 грн. пені .

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 4.2.1 договору передбачено, що за затримку оплати послуг, замовник сплачує підряднику неустойку у розмірі 0,5 відсотка від суми заборгованості за кожен день прострочення.

З долученого до матеріалів справи розрахунку пені вбачається, що позивачем було визначено розмір неустойки в сумі 71624,60 грн. за період з 01.12.2014 р. до 13.06.2017 р., нарахованої на загальну суму заборгованості у розмірі 15486,40 грн. за кожен день прострочення, що за своєю природою є пенею.

Згідно з частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що згідно здійсненого позивачем розрахунку заявленої до стягнення з відповідача пені, останню було розраховано за період, що перевищує шість місяців.

Водночас, умовами укладеного між сторонами договору не було встановлено можливості нарахування пені за період, що перевищує зазначений у ч. 6 ст. 232 ГК України строк.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Таким чином, згідно з арифметичним розрахунком, який зроблений судом відповідно до встановленого позивачем початку прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання щодо здійснення розрахунку за надані послуги, а також беручи до уваги приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 10837,59 грн.:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення 121.60 01.12.2014 - 20.01.2015 51 0.5 % 31.01 5121.60 01.12.2014 - 20.03.2015 110 0.5 % 2816.88 5121.60 01.12.2014 - 20.04.2015 141 0.5 % 3610.73 5121.60 01.12.2014 - 20.05.2015 171 0.5 % 4378.97 У зв'язку з викладеним вимога позивача про стягнення пені підлягає частковому задоволенню.

Також позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З долученого до матеріалів справи розрахунку 3% річних вбачається, що позивачем було визначено розмір 3% річних у сумі 1176,12 грн., нарахованих за період з 01.12.2014 р. до 13.06.2017 р. на загальну суму заборгованості у розмірі 15486,40 грн., який є арифметично вірним та обґрунтованим, у зв'язку з чим 3% річних підлягають стягненню з відповідача в заявленому позивачем розмірі.

Визначений позивачем розмір інфляційних втрат, нарахованих за період з 01.12.2014 р. до 13.06.2017 р. на загальну суму заборгованості у розмірі 15486,40 грн., становить 7479,93 грн.

Згідно з арифметичним розрахунком, зробленим судом, розмір інфляційних втрат за вказаний період на суму заборгованості 15486,40 грн. становить 11804,10 грн., а саме:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі 01.12.2014 - 13.06.2017 15486.40 1.762 11804.10 27290.50 Проте, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню судом в межах заявлених позовних вимог, а саме - в сумі 7479,93 грн., оскільки суд при прийнятті рішення не може виходити за межі вимог позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМХ МОНТАЖ» .

Витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 49 ГПК України покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 32-34, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕНІТ-ЛІФТ» (08140, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Білогородка, пров. Набережний, буд. 7, код 38944721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПМХ МОНТАЖ» (02222, АДРЕСА_1, код 36100599) 15486 (п'ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 40 коп. основного боргу, 10837 (десять тисяч вісімсот тридцять сім) грн. 59 коп. пені, 1176 (одну тисячу сто сімдесят шість) грн. 12 коп. 3% річних, 7479 (сім тисяч чотириста сімдесят дев'ять) грн. 93 коп. інфляційних втрат, 584 (п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 48 коп. судового збору.

3. У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписане 21.08.2017 р.

Суддя В.М. Бабкіна