Ухвала

від 01.09.2017 по справі 474/619/17

ВРАДІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 474/619/17

Провадження № 1-кс/474/141/17

УХВАЛА

про відмову в скасуванні арешту майна

01.09.17 року смт. Врадіївка

Слідчий суддя Врадіївського районного суду Миколаївської області ОСОБА_1

за участю секретарі судового засідання ОСОБА_2

представника ПП ВКП Каро ОСОБА_3

прокурора ОСОБА_4

власника майна ОСОБА_5

представника ПП Веселий роздол ОСОБА_6

розглянув клопотання директора Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро ОСОБА_7 про скасування арешту майна в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150200000256 від 10.07.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, -

встановив:

10.08.2017р. слідчийОСОБА_8 , звернувся до суду з клопотанням, в рамках кримінального провадження № 12017150200000256 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України - самовільне зайняття земельної ділянки, в якому просив накласти арешт на земельну ділянку з кадастровим номером 4822382600:04:000:0343 (старий кадастровий номер 4822382600:04:000:0115), власником якої є ОСОБА_5 , заборонивши ОСОБА_5 , Приватному підприємству Виробничо-комерційне підприємство Каро, ідентифікаційний код юридичної особи 20892727, Приватному підприємству Веселий роздол, ідентифікаційний код юридичної особи 34597259, шляхом заборони розпоряджатися та користуватися нею до завершення кримінального провадження.

Ухвалою слідчого судді від 11.08.2017р. вказане клопотання задоволено та накладено арешт на земельну ділянку з кадастровим номер 4822382600:04:000:0343 (старий кадастровий номер 4822382600:04:000:0115) власником якої є ОСОБА_5 , заборонивши ОСОБА_5 , Приватному підприємству Виробничо-комерційне підприємство Каро, ідентифікаційний код юридичної особи 20892727, Приватному підприємству Веселий роздол, ідентифікаційний код юридичної особи 34597259, розпорядження та користування нею.

18.08.2017р. директор ПП ВКП Каро ОСОБА_7 звернувся до суду з клопотанням, в якому вказуючи на необґрунтованість та незаконність ухвали слідчого судді про накладення арешту, просить скасувати повністю накладений арешт на земельну ділянку з кадастровим номер 4822382600:04:000:0343 (старий кадастровий номер 4822382600:04:000:0115), власником якої є ОСОБА_5 .

Так, директор ПП ВКП Каро ОСОБА_7 вказує на те, що:

- слідчим суддею помилково зазначено про належність повідомлення ПП ВКП Каро про час та дату розгляду клопотання слідчого про застосування арешту, оскільки повістка суду не була скерована до ПП ВКП Каро, що позбавило користувача земельної ділянки бути присутнім під час розгляду клопотання та надати свої доводи та обґрунтування щодо можливості застосування арешту земельної ділянки, власником якої є ОСОБА_5 ;

- слідчим суддею не враховано приписи ч.ч. 1 та 3 ст. 170 КПК України, оскільки не взято до уваги, що ні слідчим, ні прокурором у судовому засіданні не надано доказів того, що вказана земельна ділянка є доказом вчинення будь-якого злочину, що вказана земельна ділянка підлягає конфіскації, в тому числі для забезпечення цивільного позову;

- слідчим суддею не враховано приписи ч. 11 ст. 170 КПК України, оскільки ні прокурором, ні слідчим під час розгляду клопотання про арешт земельної ділянки не обґрунтовано, яким чином ПП ВКП Каро у процесі використання земельної ділянки може її приховати, пошкодити, псувати, знищити, втратити, пересунути чи перетворити;

- відсутність доказів, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України та оголошення про підозру у його вчиненні.

В судовому засіданні представник ПП ВКП Каро ОСОБА_3 підтримав клопотання про скасування арешту майна з підстав зазначених в останньому, а також додатково зазначив, що ПП ВКП Каро не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, оскільки в судовій повістці про виклик не зазначено хто саме відмовився від отримання судової повістки, а відтак не можливо встановити чи дійсно судова повістка вручалася саме представникам ПП ВКП Каро. Також представник ПП ВКП Каро зазначив, що відсутня об`єктивна сторона кримінального провадження передбаченого ст. 197-1 КК України, зокрема щодо розміру майнової шкоди, що унеможливлює накладення арешту на майно, а саме кримінальне провадження за допомогою правоохоронних органів використовується як рейдерське захоплення землі, що, в свою чергу, фактично перешкоджає здійсненню підприємницької діяльності ПП ВКП Каро та знижує імідж останнього.

Прокурор ОСОБА_4 , власник земельної ділянки ОСОБА_5 та представник ПП Веселий роздол ОСОБА_6 заперечили щодо задоволення клопотання про скасування арешту майна вказуючи на його безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, дослідивши матеріали клопотання та матеріали справи щодо розгляду клопотання про накладення арешту на майно, вважаю встановленим наступне.

Твердження директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 щодо помилкового зазначення в ухвалі слідчого судді про належне повідомлення ПП ВКП Каро про час та дату розгляду клопотання слідчого про застосування арешту слід оцінювати в аспекті норм КПК України, які визначають загальні принципи судового розгляду та розгляду клопотань про арешт майна.

В ухвалі слідчого судді від 11.08.2017р. зазначено про належне повідомлення представника ПП ВКП Каро про розгляд клопотання про накладення арешту на майно з огляду на те, що представник ПП ВКП Каро відмовився від отримання повістки про виклик до суду.

Частиною 1 ст. 172 КПК України визначено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Згідно ч. 2 ст. 134 КПК України, суд здійснює судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому провадженні є обов`язковою.

Відповідно до ч.ч. 1 та 8 ст. 135 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв`язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.

Особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов`язана прибути за викликом. У випадку встановлення КПК України строків здійснення процесуальних дій, які не дозволяють здійснити виклик у зазначений строк, особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням їй необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

В свою чергу, ч. 1 ст. 136 КПК України визначено, що належним підтвердженням отримання особою повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом є розпис особи про отримання повістки, в тому числі на поштовому повідомленні, відеозапис вручення особі повістки, будь-які інші дані, які підтверджують факт вручення особі повістки про виклик або ознайомлення з її змістом.

Отже, з сукупного аналізу вказаних положень КПК України вбачається, що клопотання про накладення арешту на майно розглядається не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, а відтак повідомлення учасників судового розгляду здійснюється шляхом отриманням повістки про виклик або повідомленням про нього іншим шляхом якнайшвидше, але в будь-якому разі з наданням необхідного часу для підготовки та прибуття за викликом.

Як вбачається з матеріалів справи клопотання про накладення арешту на майно надійшло до суду 10.08.2017р., при чому враховуючи обмежений строк розгляду клопотання про накладення арешту, який є преклюзивним та не може бути продовженим, та те, що закінчення вказаного строку припадало на вихідний день (12.08.2017р.), розгляд клопотання призначено на 11.08.2017р., про що представник ПП ВКП Каро повідомлявся та викликався до суду шляхом доставлення працівником суду повістки про виклик до суду № 474/596/17/2572 від 11.08.2017р. за адресою розміщення офісу ПП ВКП Каро: вул Героїв Врадіївщини, 124, смт. Врадіївка Миколаївської області.

Однак, за вищевказаною адресою представник ПП ВКП Каро відмовився від отримання повістки про виклик до суду, що зафіксовано працівником суду на оригіналі вказаної повістки. Вказаний факт також відображений в журналі реєстрації вихідної кореспонденції Врадіївського районного суду Миколаївської області.

Таким чином, ПП ВКП Каро було відомо про виклик до суду в зв`язку з розглядом клопотання про накладення арешту майна, однак представник останнього знехтував приписами КПК України та відмовився від отримання повістки про виклик до суду.

Крім того, в контексті встановлених обставин щодо повідомлення представника ПП ВКП Каро про розгляд клопотання про накладення арешту на майна та самого судового розгляду вказаного клопотання, слід наголосити на приписи ст. 28 КПК України.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені КПК України строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.

При чому, у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 28 КПК України, критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є поведінка учасників кримінального провадження.

Таким чином, в сукупності вищевикладеного вбачається безпідставність та необґрунтованість тверджень директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про нібито помилкове зазначення в ухвалі слідчого судді про належне повідомлення представника ПП ВКП Каро про розгляд клопотання про накладення арешту на майно та позбавлення представника ПП ВКП Каро бути присутнім під чудового розгляду вказаного клопотання, а відтак клопотання в цій частині не підлягає задоволенню.

Також слід зазначити що відповідно до ст. 174 КПК України, яка є імперативною нормою, визначено, що арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

При чому законодавець не передбачає такої підстави для скасування арешту на майно як повідомлення/неповідомлення зацікавленої особи про розгляд клопотання про арешт майна.

Щодо тверджень директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про не взяття до уваги слідчим суддею приписів ч.ч. 1 та 3 ст. 170 КПК України, слід зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 170 КПК України визначено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Тобто, вказаною нормою КПК України визначено альтернативні підстави для накладення арешту на майно, які можуть існувати одночасно так і окрема одна від одної.

При чому, трактуючи ч. 3 ст. 170 КПК України, директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 на власний розсуд визнає зміст цієї норми КПК України, вказуючи на те, що накладення арешту на майно за ч. 3 ст. 170 КПК України допускається лише з метою забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову.

В той час, коли згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, на яку посилається директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 , в поєднанні з приписами п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів, причому у даному випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В ухвалі слідчого судді про накладення арешту на майно від 11.08.2017р. чітко вказано, що арешт накладається враховуючи приписи п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 170 КПК України з метою забезпечення речових доказів, оскільки земельна ділянка в кримінальному провадженні визнана речовим доказом та є об`єктом вчинення кримінального правопорушення.

Водночас, слід зазначити, що питання накладення арешту на майно з метою забезпечення можливості конфіскації майна або цивільного позову вирішується з урахуванням приписів п.п. 2-4 ч. 2 та ч.ч. 4-6 ст. 170 КПК України, які в свою чергу не були покладенні в основу ухвали слідчого судді про накладення арешту на майно від 11.08.2017р.

Таким чином, в сукупності вищевикладеного вбачається безпідставність та необґрунтованість тверджень директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про не взяття до уваги слідчим суддею приписів ч.ч. 1 та 3 ст. 170 КПК України.

Щодо тверджень директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про не взяття до уваги слідчим суддею приписів ч. 11 ст. 170 КПК України, слід зазначити наступне.

У відповідності до ч.ч. 10 та 11 ст. 170 КПК України, не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

В ухвалі слідчого судді від 11.08.2017р., посилаючись на вищезазначені норми КПК України, вказано, що накладення арешту проводиться з метою запобігання можливості йогопошкодження, псування, відчуження, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, що в свою чергу відповідає приписам КПК України щодо збереження речових доказів, оскільки використання земельної ділянки за цільовим/нецільовим призначення може знищити докази злочину, а також враховують особливості користування та розпорядження земельною ділянкою як об`єкта цивільно-правових відносин.

Таким чином, в сукупності вищевикладеного вбачається безпідставність та необґрунтованість тверджень директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про не взяття до уваги слідчим суддею приписів ч. 11 ст. 170 КПК України.

Щодо тверджень директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про відсутність доказів, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, та оголошення про підозру у його вчиненні, а також тверджень представника ОСОБА_3 про відсутність об`єктивної сторони кримінального правопорушення, слід зазначити наступне.

Частинами 1 та 2 ст. 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

При вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Тобто, з комплексного аналізу положень КПК України вбачається, що накладення арешту на майно є заходом забезпечення кримінального провадження, в тому числі з метою забезпечення збереження речових доказів, при чому законодавець в даному випадку жодним чином не прив`язує вирішення питання щодо накладення арешту на майна до існування інших доказів щодо вчинення тією чи іншою особою кримінального правопорушення чи пред`явлення підозри про вчинення кримінального правопорушення.

При чому, слід наголосити на тому, що на відміну від порядку розгляду необхідності вжиття деяких заходів забезпечення кримінального провадження, порядок розгляду питання накладення арешту на майно не передбачає такої обов`язкової складової як необхідність доведення факту вчинення кримінального правопорушення, а передбачає необхідність доведення конкретних обставин визначених в ст.ст. 170 та 173 КПК України.

Таким чином, в сукупності вищевикладеного вбачається безпідставність та необґрунтованість тверджень директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про відсутність доказів, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, та оголошення про підозру у його вчиненні, як підставу, яка унеможливлює накладення арешту на майно.

Окремо слід зазначити, щодо вимоги директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 , згідно якої останній просить у порядку забезпечення доказів та в обґрунтування доводів клопотання витребувати інформацію із відділу у Врадіївському районні ГУ в Миколаївській області Держгеокадастру про підстави присвоєння земельній ділянці з кадастровим номером 4822382600:04:000:0115 нового кадастрового номеру 4822382600:04:000:0343, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню

У відповідності до ч. 3 ст. 93 КПК України, сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів.

Таким чином враховуючи приписи ст. 174 КПК України в поєднанні з ч. 1 ст. 84 та ч. 3 ст. 93 КПК України вбачається, що обов`язок доказування про необхідність скасування арешту покладається виключно на особу, яка звернулася з відповідним клопотанням.

Крім того відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України, слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК України.

Згідно ст. 86 КПК України визначено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

В контексті вищевикладеного слід зазначити, що питання щодо витребування доказів в рамках кримінального провадження вирішується виключно в порядку передбаченому ст.ст. 159-166 КПК України шляхом вирішення питання про тимчасовий доступ до речей і документів.

Статтею 159 КПК України визначено, що тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв`язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв`язку, без їх вилучення.

Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

Згідно ст. 160 КПК України, сторони кримінального провадження мають право звернутися до слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження із клопотанням про тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком зазначених у статті 161 КПК України. Слідчий має право звернутися із зазначеним клопотанням за погодженням з прокурором.

У клопотанні зазначаються: короткий виклад обставин кримінального правопорушення, у зв`язку з яким подається клопотання; правова кваліфікація кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; речі і документи, тимчасовий доступ до яких планується отримати; підстави вважати, що речі і документи перебувають або можуть перебувати у володінні відповідної фізичної або юридичної особи; значення речей і документів для встановлення обставин у кримінальному провадженні; можливість використання як доказів відомостей, що містяться в речах і документах, та неможливість іншими способами довести обставини, які передбачається довести за допомогою цих речей і документів, у випадку подання клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів, які містять охоронювану законом таємницю; обґрунтування необхідності вилучення речей і документів, якщо відповідне питання порушується стороною кримінального провадження.

Таким чином клопотання директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 в частині витребування доказів є безпідставним, необґрунтованим та не відповідає приписам КПК України, а відтак не підлягає задоволенню.

Також слід зазначити, що враховуючи приписи ст.ст. 26 та 174 КПК України слідчий суддя вирішуючи питання про скасування арешту на майно накладене ухвалою слідчого судді не має права розглядати дане питання в контексті законності/незаконності ухвали про накладення арешту на майно, а тому твердження директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про незаконність ухвали про накладення арешту оцінюються критично та не беруться до уваги.

В сукупності вищевикладеного слідує, що клопотання директора ПП ВКП Каро ОСОБА_7 про скасування арешту на майно в цілому є безпідставним та необґрунтованим, а відтак не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.170-175, 309 КПК України, -

ухвалив:

В задоволенні клопотання директора Приватного підприємства Виробничо-комерційне підприємство Каро ОСОБА_7 про скасування арешту майна - земельної ділянки з кадастровим номер 4822382600:04:000:0343 (старий кадастровий номер 4822382600:04:000:0115), власником якої є ОСОБА_5 , в рамках кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150200000256 від 10.07.2017р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`яти діб з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1