Рішення

від 29.08.2017 по справі 910/11476/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2017Справа №910/11476/17

За позовом Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄТК ТРЕЙД"

про стягнення 143 822,64 грн.

Суддя Якименко М.М

Представники сторін:

від позивача: Сайчишин А.І. - за довіреністю від 14.02.2017 року

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄТК ТРЕЙД" про стягнення 143 822,64 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманих послуг (обслуговування та ремонт рухомого складу) від позивача за Договором №51/13 НП ЦВРЕФЮ-У (обслуговування орендованого майна) від 21.05.2013 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 119 712,00 грн. - основного боргу, 12 572,31 грн. - пені, 8 379,84 грн. - штрафу, 3 158,49 грн. - 3% річних, 1 978,13 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 08.08.2017 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 року відкладено розгляд справи на 29.08.2017 року.

В судове засідання 29.08.2017 року представник відповідача вдруге не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Провадження у справі порушено ухвалою від 18.07.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 29.08.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 29.08.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.05.2016 року між Державним підприємством "Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень "Укррефтранс" (далі по тексту - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЄТК ТРЕЙД" (далі по тексту - замовник, відповідач) укладено Договір №51/13 НПЦВРЕФЮ-У (обслуговування орендованого майна) (далі по тексту - Договір), за умовами п. 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає зобов'язання здійснювати технічне обслуговування та ремонт рухомого складу (вагонів), що орендуються по договору №2/13ОРЦВРЕФЮ-У від 21.05.2013 замовником у виконавця.

Відповідно до п. 1.2 Договору замовник використовує орендований рухомий склад для перевезення вантажів залізницями України, СНД, Балтії (Естонії, Латвії, Литви), Польщі, Угорщини, Румунії, Словакії, Болгарії.

Згідно з п. 2.1 Договору виконавець зобов'язується:

- 2.1.1) здійснювати технічне обслуговування орендованого рухомого складу (вагонів) встановленим порядком згідно інструкції заводу-виробника;

- 2.1.2) здійснювати ремонт орендованих вагонів по заявці замовника.

Сплата коштів за технічне обслуговування орендованих вагонів здійснюється замовником по наданому рахунку виконавця, згідно кошторису і протоколу, який є невід'ємною частиною договору. (п. 3.1 Договору).

Відповідно до п. 3.3 Договору замовник сплачує кошти за технічне обслуговування орендованих вагонів, шляхом щомісячних перерахувань, у термін, не пізніше 15 числа поточного місяця, виходячи із зобов'язань попереднього місяця.

Остаточні розрахунки здійснюються на підставі рахунка, виставленого виконавцем.

У Додатку № 1 до Договору сторонами погоджено вартість послуг за технічне обслуговування власного орендованого критого вагону з 21.05.2013 у розмірі 103,20 грн. доба.

Додатковою угодою №1 від 03.06.2016 року до Договору пункт 2.1 доповнено пунктами 2.1.3 та 2.1.4, якими визначено обов'язок виконавця щомісячно підписувати акти звірок та проводити відшкодування витрат замовника на проведення деповських та капітальних ремонтів на підставі повного комплекту документів (в тому числі копії актів виконаних робіт, кошторисів, ВУ-36, дефектних відомостей про ВЧД, якими виконані такі ремонти), шляхом перерахування кошів на поточний рахунок протягом 5 банківських днів або шляхом підписання акту закриття взаємних розрахунків.

У зв'язку із утворенням Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі по тексту - позивач, ПАТ "Українська залізниця"), яке стало правонаступником Державного підприємства "Український державний центр залізничних рефрижераторних перевезень "Укррефтранс", додатковою угодою №5 від 01.12.2015 року до Договору сторонами внесено відповідні зміни до преамбули та реквізитів Договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що станом на 01.07.2016 року у відповідача наявна заборгованість за Договором у розмірі 119 712,00 грн., а саме:

- за червень 2016 року - 30 960,00 грн.;

- за липень 2016 року - 31 372,80 грн.;

- за серпень 2016 року - 26 832,00 грн.;

- за вересень 2016 року - 24 768,00 грн.;

- за жовтень 2016 року - 5 779,20 грн.

На підтвердження вказаної заборгованості позивачем подано до суду рахунки: №129 від 09.06.2016 року, №152 від 11.07.2016 року, №158 від 27.07.2016 року, №172 від 09.08.2016 року, №178 від 15.08.2017 року, №181 від 08.09.2016 року, №208 від 07.10.2016 року (докази їх направлення відповідачу додані до позовної заяви); та Акт звірки взаємних розрахунків від 31.08.2016 року згідно якого відповідач визнав перед позивачем заборгованість за Договором в розмірі 1 121 527,19 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу послуги за умовами Договору за період з червня 2016 року по жовтень 2016 року, а відповідач в порушення умов Договору не сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг, та має перед позивачем заборгованість з їх оплати в розмірі 119 721,00 грн.

Згідно частини першої статті 96 ЦК юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 119 712,00 грн. (основного боргу), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф, які за розрахунками позивача становлять: 12 572,31 грн. (пені) та 8 379,84 грн. (штрафу).

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за несвоєчасну оплату у встановлені цим Договором терміни замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який нараховується пеня від суми заборгованості з урахуванням індексації за кожен день прострочення, починаючи з 1-го числа місяця, наступного за звітним.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня , за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до положень ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені (12 572,31 грн.) та штрафу (8 379,84 грн.) за допущенням відповідачем прострочення виконання грошового зобов'язання за Договором, нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3 158,49 грн. - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 3 158,49 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЄТК ТРЕЙД" (03045, м. Київ, ВУЛИЦЯ НОВОПИРОГІВСЬКА, будинок 50; код ЄДРПОУ 37641441) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м. Київ, ВУЛИЦЯ ТВЕРСЬКА, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) 119 712 (сто дев'ятнадцять тисяч сімсот дванадцять) грн. 00 коп. - основного боргу, 12 572 (дванадцять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 31 коп. - пені, 8 379 (вісім тисяч триста сімдесят дев'ять) грн. 84 коп. - штрафу, 3 158 (три тисячі сто п'ятдесят вісім) грн. 49 коп. - 3% річних, 1 978 (одну тисячу дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 13 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 04.09.2017 року.