Рішення

від 01.11.2012 по справі 2-5218/11

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

01.11.2012

Справа № 2 - 5218/11 Провадження по справі № 2/1522/2640/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2012 року Приморський районний суд міста Одеси

у складі : головуючого - судді Ільченко Н.А.

при секретарі Довгань Ж.А.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності ;

ВСТАНОВИВ :

В січні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним укладеного між ними договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнання права власності на цю квартиру на підставі ст.ст.220, 526, 655, 629, 1046-1049 ЦК України.

Мотивуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що 15.12.2006 року між ним і відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого він позичив відповідачу грошові кошти у розмірі 120 000,00 дол.США, що в еквіваленті по курсу НБУ на вказану дату становило 612 000,00 грн., на строк до 15.12.2008 року, на підтвердження чого відповідач видав йому письмову розписку від 15.12.2006 року. Крім того, при укладенні цього договору вони домовились, що в разі неповернення відповідачем суми боргу до 15.12.2008 року, належна відповідачу квартира АДРЕСА_2 переходить у його, позивача, власність, замість позичених коштів, що також було зафіксовано у згаданій розписці відповідача від 15.08.2006 року.

Але після спливу обумовленого строку повернення боргу запозичена відповідачем сума повернута не була.

З огляду на наведене, позивач вважає, що згідно з умовами вищевказаного договору від 15.12.2006 року, з 15.12.2008 року квартира АДРЕСА_3 переходить у його власність, замість позичених коштів, отже фактично між ним і відповідачем було укладено договір купівлі-продажу, але у порушення умов цього договору відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу вказаної квартири, хоча вони у письмовій формі дійшли згоди про істотні умови договору, а саме предмет та ціну договору, та відбулось часткове виконання договору, тобто ним, позивачем, було передано вказані кошти.

Позивач веде дану справу в суді через свого представника ОСОБА_3, який підтримав позов і просив розглянути справу без його участі, про що подав адресовану суду свою письмову заяву, яка приєднана судом до матеріалів справи.

Відповідач ОСОБА_2., місце проживання якого у встановленому законом порядку не зареєстроване та позивачеві невідоме, був викликаний до суду через оголошення у пресі, але в судове засіданні не з'явився і не повідомив суду причину своєї неявки.

У відповідності до ч.9 ст.74 ЦПК України, відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

15 грудня 2006 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 120 000,00 дол.США, що в еквіваленті по курсу НБУ на вказану дату становить 612 000,00 грн., а ОСОБА_2 зобов'язався повернути ОСОБА_1 таку ж суму грошових коштів в строк до 15 грудня 2008 року, виходячи з розміру встановленого НБУ курсу гривні до долару США на момент сплати, й на підтвердження укладення цього договору та його умов ОСОБА_1 надав суду ксерокопію розписки ОСОБА_2 від 15.12.2006 року, що підтверджує факт передання йому позивачем грошових коштів в сумі 120 000,00 дол.США.

Крім того, у згаданій розписці відповідача ОСОБА_2 від 15.12.2006 року, також зазначено, що з 15.12.2008 року квартира АДРЕСА_1 переходить у власність ОСОБА_1 замість запозичених грошей.

З огляду на наведене та посилаючись на те, що відповідач до теперішнього часу не повернув йому позичені грошові кошти в сумі 120 000,00 дол.США, а також стверджуючи, що фактично 15.12.2006 року між ним і відповідачем був укладений договір купівлі-продажу та вони у письмовій формі дійшли згоди про істотні умови цього договору, а саме предмет та ціну договору, та відбулось часткове виконання цього договору, оскільки ним було передано відповідачу грошові кошти в сумі 120 000,00 грн., але у порушення умов цього договору відповідач ухилився від його нотаріального посвідчення, позивач вимагає визнати цей договір купівлі-продажу дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК України та визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з наступного.

Згідно ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Однак з наданої КП „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» суду інформації вбачається, що, по-перше, за відповідачем ОСОБА_2 було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 в період з 26.04.2001 року по 03.07.2006 року ; і, по-друге, квартири №№ 3,20 по вул.Канатній у м.Одесі були переведені у нежитловий фонд і зареєстровані як приміщення офісу-магазину № 530 площею 77,3 кв.м. за ОСОБА_4 з 18.06.2008 року по теперішній час.

Таким чином, з 03.07.2006 року відповідач ОСОБА_2 вже не є власником квартири АДРЕСА_1, а отже з цього часу не має права продажу цієї квартири, в тому числі не мав права її продажу станом на 15.12.2006 року, та більш того, станом на теперішній час такої квартири вже фактично не існує.

Згідно частини 1 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У відповідності до ч.1,2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Крім того, суд враховує, що на підставі ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, та відповідно до ч.1 ст.210 і ч.3 ст.640 ЦК України такий договір є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Отже, до моменту його державної реєстрації договір купівлі-продажу нерухомого майна юридично не є укладеним.

Частина 2 статті 220 ЦК України надає суду право визнавати дійсним нікчемний договір, а не договір, який не є укладеним.

Таким чином, не будучи укладеним, договір не може бути визнаний судом дійсним на підставі ч.2 ст.220 ЦК України.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.10,11,88,209,212,214-215 ЦПК України, ст.203, ч.1ст.210, ст.215, ч.2 ст.220, ст.ст.640,657,658 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня ухвалення рішення.

Суддя Н.А.Ільченко