Рішення

від 05.09.2017 по справі 905/1580/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.09.2017                     Справа № 905/1580/17                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Мазурік М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДВУГЛЕМАШ", м.Маріуполь Донецької області

до відповідача: Державне підприємство "ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ "КРАСНОЛИМАНСЬКА", м. Покровськ Донецької області

про: стягнення суми основного боргу в розмірі 934470,00 грн., 3% річних – 76163,46грн., інфляційних нарахувань – 819755,38грн.

За участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засідання 05.09.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю "СХІДВУГЛЕМАШ", м.Маріуполь Донецької області звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Державного підприємства "ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ "КРАСНОЛІМАНСЬКА", м. Покровськ Донецької області про стягнення суми основного боргу в розмірі 934470,00 грн., 3% річних – 84409,52грн., інфляційних нарахувань – 827942,83грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

Ухвалою від 12.07.2017р. порушено провадження по справі, судове засідання призначено на 27.07.2017р.

27.07.2017р. у судовому засіданні оголошено перерву до 09.08.2017р.

09.08.2017р. у судовому засіданні оголошено перерву до 05.09.2017р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором поставки №27/01-8 від 27.01.2014р. з оплати поставленого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування 3 % річних та інфляційних нарахувань.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 526, 530, 610, 612, 625, 655, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 2, 12, 15, 49, 54, 66, 67 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: договір поставки №27/01-8 від 27.01.2014р.; специфікації № 2 від 07.03.2014р., № 3 від 06.05.2014р.; накладні №240 від 08.04.2014р., №254 від 16.04.2014р., №290 від 29.04.2014р.; податкові накладні №18 від 04.04.2014р., №41 від 16.04.2014р., №45 від 17.04.2014р., №87 від 29.04.2014р., №38 від 11.07.2014р., №48 від 17.07.2014р.; довіреності №196 від 17.04.2014р., №211 від 26.04.2014р., №253 від 30.04.2014р.; виписки з особового рахунку від 04.04.2014р., від 11.08.2014р., від 06.04.2015р., від 07.08.2015р.; інвентаризаційне повідомлення від 30.09.2015р.; розрахунок суми позову; правоустановчі документи.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи, а саме: накладна №458 від 11.07.2014р., довіреність №434 від 11.07.2014р., накладна №468 від 17.07.2014р., довіреність №442 від 17.07.2014р.; заява про зменшення позовних вимог №09/08/17 від 09.08.2017р.

27.07.2017р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву №01/11-130/13 від 26.07.2017р., в якому останній позовні вимоги в частині стягнення основного боргу визнав в повному обсязі, в решті вимог щодо стягнення 3% річних в розмірі 84409,52грн., інфляційних нарахувань в розмірі 827942,83грн., просив зменшити їх розмір, посилаючись на скрутне фінансове становище.

27.07.2017р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 09.08.2017р.

09.08.2017р. від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності №01/4-137/1 від 07.08.2017р.

09.08.2017р. в судовому засіданні оголошувалась перерва до 05.09.2017р.

Представники сторін в судове засідання 05.09.2017р. не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом своєчасного направлення ухвал суду за адресами місцезнаходження, визначеними за матеріалами справи.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, неявка сторін у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

27.01.2014р. між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір поставки №27/01-8 (далі договір), згідно з умовами якого, постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених даним договором, виготовити та поставити у власність покупця продукцію та/або обладнання виробничо-технічного призначення (далі – продукція), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити таку продукцію.

Згідно п. 1.2 договору, найменування продукції, її одиниця виміру, загальна кількість та ціна вказується в специфікаціях, що є невід'ємними частинами даного договору.

Ціни на продукцію визначаються сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору (п. 2.1 договору).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договору, розрахунки за поставлену по даному договору продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на основі виставлених постачальником рахунків на оплату. Порядок та строки оплати продукції вказуються у відповідних специфікаціях до даного договору.

В матеріалах справи містяться специфікації до договору № 2 від 07.03.2014р., № 3 від 06.05.2014р., в яких сторони узгодили найменування, кількість, ціну, загальну вартість продукції, умови поставки продукції, строк поставки, а також визначили умови оплати товару – 50% передоплата, 50% оплата по факту поставки товару з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріпленням печатками сторін та у випадку належного та повно виконання сторонами своїх зобов'язань, діє до 31.12.2014р. включно. У випадку невиконання (неналежного виконання) сторонами своїх зобов'язань, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань (п. 11.5 договору).

На виконання умов договору позивач поставив продукцію на загальну суму 1648470,00грн.

Продукція була отримана уповноваженими представниками відповідача, які діяли на підставі довіреностей №196 від 17.04.2014р., №211 від 26.04.2014р., №253 від 30.04.2014р., №434 від 11.07.2014р., №442 від 17.07.2014р.

Відповідач свої зобов'язання з оплати поставленої продукції виконав частково. Всього була здійснена оплата на суму 714000,00грн .

30.09.2015р. позивач направив відповідачу повідомлення, в якому просив підтвердити наявність заборгованості або повідомити про наявність розбіжностей, яке залишене без відповіді.

Позивач направляв відповідачу претензії з вимогами про сплату заборгованості, 3% річних та інфляційних втрат, однак вони не були задоволені останнім.

09.08.2017р. від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог №09/08/17 від 09.08.2017р. у зв'язку з виправленням допущеної арифметичної помилки при розрахунку 3% річних та інфляційних нарахувань. До заяви додані уточнені розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд розглядає справу в контексті позовних вимог, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 09.08.2017р., а саме про: стягнення суми основного боргу в розмірі 934470,00 грн., 3% річних у розмірі 76163,46грн., інфляційних нарахувань у розмірі 819755,38грн.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором поставки №27/01-8 від 27.01.2014р., стягненні 3% річних та інфляційних нарахувань.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №27/01-8 від 27.01.2014р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов'язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №27/01-8 від 27.01.2014р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Як було встановлено судом, сторони визначили в специфікаціях порядок оплати: 50% передоплата, 50% оплата по факту поставки товару з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем продукції, у нього виникло зобов'язання з її оплати у розмірі на загальну суму 1648470,00грн.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення платежу за поставлену продукцію відповідно до умов договору поставки №27/01-8 від 27.01.2014р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Факт отримання товару за вказаними накладними був підтверджений представником відповідача в судовому засіданні від 27.07.2017р. та визнаний у відзиві на позовну заяву.

Відповідач своє зобов'язання з оплати вартості поставленого товару виконав частково, сплатив 714000,00грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.

З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 934470,00грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 76163,46грн., інфляційні нарахування в розмірі 819755,38грн.

Суд враховує, що в специфікаціях № 2 від 07.03.2014р., № 3 від 06.05.2014р. сторони встановили порядок оплати за поставлену продукцію, а саме – 50% передоплати, 50% оплати по факту поставки товару з відстрочкою платежу 30 календарних днів з моменту поставки товару.

Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за накладними: №290 від 29.04.2014р. – 30.05.2014р., №458 від 11.07.2014р. – 11.08.2014р., №468 від 17.07.2014р. – 17.08.2014р.

Суд, здійснивши власний розрахунок 3% річних, встановив, що 3% річних від прострочених сум боргу за вказаними видатковими накладними складає 76201,02грн.

Оскільки суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог, то вимоги в частині 3 % річних підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.

Перевіривши арифметичний розрахунок інфляційних нарахувань, періоди, правові підстави, порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення цих вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 796395,40грн. інфляційних нарахувань.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань, обумовлено тим, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Заперечення відповідача проти заявлених позовних вимог з огляду на скрутне фінансове становище є безпідставними, оскільки такі вимоги позивача виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, який передбачений чинним законодавством і не може ставитись в залежність від будь-яких обставин.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності, суд зазначає:

Згідно із статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

За змістом ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст.264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно з приписами п.4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України) господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Як встановлено судом вище, згідно з наявними у справі банківськими виписками, 07.08.2015р. відповідач здійснив часткову оплату товару у сумі 714000,00грн.

Тобто, відбулося переривання позовної давності, та її перебіг почався заново.

Одночасно, виходячи з того, що позовна заява направлена до суду 07.07.2017р. (згідно штампу на конверті), судом встановлено, що позивачем дотримано встановлений ст.257 Цивільного кодексу України трирічний строк позовної давності за вимогою про стягнення суми основного боргу в розмірі 934470,00грн., внаслідок чого позов в цій частині вимог підлягає задоволенню.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 44, 49, 59, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДВУГЛЕМАШ", м.Маріуполь Донецької області до Державне підприємство "ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ "КРАСНОЛИМАНСЬКА", м. Покровськ Донецької області про стягнення суми основного боргу в розмірі 934470,00 грн., 3% річних – 76163,46грн., інфляційних нарахувань – 819755,38грн. задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "ВУГІЛЬНА КОМПАНІЯ "КРАСНОЛИМАНСЬКА" (85310, Донецька область, м. Покровськ, м. Родинське вул. Перемоги, буд 9, ЄДРПОУ 31599557) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІДВУГЛЕМАШ" (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Енгельса, буд. 60, ЄДРПОУ 31206451) суму основного боргу у розмірі 934470,00 грн., 3% річних в сумі 76163,46грн., інфляційні нарахування в розмірі 796395,40грн., а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 27349,45грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 23359,98грн. відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 05.09.2017р. прийнято та підписано повний текст рішення.

           Суддя Я.О. Левшина