Рішення

від 06.09.2017 по справі 910/11949/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2017Справа №910/11949/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліс-Україна" простягнення 541 189,96 грн. суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Михалевич М.А. - представник за довіреністю б/н від 22.08.17 від відповідачане з'явились

В судовому засіданні 06.09.2017, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліс-Україна" про стягнення 541 189,96 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивачем за накладними № РН-0000251, № РН-0000471, № РН-0000480 та № РН-0000781 було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 859 449,96 грн., проте відповідач здійснив лише часткову оплату за отриманий товар в сумі 366 386,00 грн., внаслідок чого у останнього з урахуванням відсутності вимог щодо стягнення боргу за накладною № РН-0000251 на суму 951 874,00 грн. утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 541 189,96 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11949/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 06.09.2017.

У судове засідання, призначене на 06.09.2017, з'явився представник позивача, який через канцелярію суду подав документи на виконання вимог ухвали суду, підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

Відповідач в судове засідання не явку уповноваженого представника не забезпечив, вимоги ухвали суду не виконав, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, за приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році " до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За приписами ст.29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.07.2017 було надіслано на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві - 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького/М. Коцюбинського, буд. 66/2, нежиле приміщення 51 В літ А. та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте, конверт з вказаною вище ухвалою було повернуто на адресу суду з відміткою "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення".

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою, яка наявна в матеріалах справи, з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання 06.09.2017 справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (стаття 181 Господарського кодексу України ).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Факт поставки товару позивачем згідно видаткових накладних № РН-0000471, № РН-0000480 від 30.08.2013, № РН-0000781 від 29.10.2012 та № РН-0000251 від 30.05.2013 та часткової оплати відповідачем поставленої продукції в сумі 366 386,00 грн. (належним чином копії яких містяться в матеріалах справи, оригінали оглянуті судом) свідчить про виникнення між сторонами договірних правовідносин.

Поставка товару позивачем, прийняття товару відповідачем та оплата його вартості свідчить про виникнення між сторонами відносин, які регулюються положеннями закону, що виникають з договору поставки, а згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з статтею. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов'язок здійснити поставку товару, а у відповідача прийняти товар та оплатити його вартість.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем згідно видаткових накладних було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 859 449,96 грн., а саме:

- за видатковою накладною № РН-0000471 від 30.08.2013 на суму 185 108,00 грн. (оплата відповідачем не здійснена);

- за видатковою накладною № РН-0000781 від 29.10.2012 на суму 199 560,96 грн. (оплата здійснена відповідачем частково 30.12.2013 на суму 30 000,00 грн.);

- за видатковою накладною № РН-0000480 від 30.08.2013 на суму 126 819,00 грн. (оплата здійснена відповідачем частково 10.09.2013 на суму 100 000,00 грн.);

- за видатковою накладною № РН-0000251 від 30.05.2013 на суму 1 347 962,00 грн. (оплата здійснена відповідачем частково 05.09.2013 на суму 57 174,00 грн., 06.09.2013 на суму 40 000,00 грн., 30.09.2013 на суму 96 712,00 грн. та 01.10.2013 на суму 42 500,00 грн.).

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 1.7 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Як свідчать надані до матеріалів справи виписки із банківського рахунку позивача, відповідачем в порушення зазначених норм закону не вчасно та не у повному обсязі здійснювались розрахунки за поставлений товар, внаслідок чого у останнього станом на день вирішення спору, з урахуванням відсутності позовних вимог щодо стягнення боргу за видатковою накладною № РН-0000251 в частині суми 951 874,00 грн., виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 541 189,96 грн.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за поставлений товар у розмірі 541 189,96 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару відповідно до норм ст. 692 ЦК України є таким, що настав, а тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості у розмірі 541 189,96 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається при задоволенні позову на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ліс-Україна" (01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького/М. Коцюбинського, буд. 66/2, нежитлове приміщення 51 В літ А., ідентифікаційний код 30972751) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Кальвіс" (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Грушевського, буд. 110 А, ідентифікаційний код 34214554) заборгованість у розмірі 541 189 (п'ятсот сорок одна тисяча сто вісімдесят дев'ять) грн. 96 коп. та судовий збір у розмірі 8 117 (вісім тисяч сто сімнадцять) грн. 85 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.09.2017

Суддя Пукшин Л.Г