Постанова

від 06.09.2017 по справі 927/472/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2017 р. Справа№ 927/472/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання: Найченко А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство Прилуки-Агропереробка

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2017

у справі №927/472/17 (суддя: Бобров Ю.М.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Провідна

до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство Прилуки-Агропереробка

про відшкодування шкоди в порядку регресу в сумі 7 831,07 грн,

за участю представників:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Донченко В.В. представник (довіреність б/н від 01.06.2017);

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Провідна (надалі - ПрАТ СК Провідна ) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство Прилуки-Агропереробка (надалі - ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка ) про стягнення в порядку регресу матеріальної шкоди в сумі 7 831,07 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2017 у справі №927/472/17 позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка на користь ПрАТ СК Провідна 7 831,07 грн на відшкодування шкоди в порядку регресу та 1600,00 грн на відшкодування оплати судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2017 у справі №927/472/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.08.2017 апеляційну скаргу ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2017.

Позивач явку свого уповноваженого представника у судове засідання 06.09.2017 не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Вислухавши думку представника відповідача, враховуючи, що позивач не повідомив суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявив клопотань про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності уповноваженого представника ПрАТ СК Провідна .

У судовому засіданні 06.09.2017 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2017 у справі №927/472/17 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

06.09.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 14.12.2015 між ПрАТ СК Провідна (у тексті договору - страховик) та ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка (у тексті договору - страхувальник) було укладено договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/2566819 (далі - Поліс) (а.с. 9), відповідно до якого забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ТАТА LPT613 , державний номер НОМЕР_1. Строк дії договору з 15.12.2015 по 14.12.2016.

25.05.2016 о 08 годині 40 хвилин на перехресті вул. Полярна та вул. Автозаводська в м. Києві відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю забезпеченого транспортного засобу ТАТА LPT 613 , державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3, транспортного засобу HYUNDAI , державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4 та транспортного засобу Peugout , державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5, про що 5 ротою 3 батальйону УПП НП у м. Києві було складено довідку №92723399 про дорожньо-транспортну пригоду (а.с. 10).

З даної довідки слідує, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху України водіями ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яких постановою Оболонського районного суду міста Києва від 17.06.2016 у справі №756/7601/16-п визнано винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП (а.с. 11-12).

У результаті вказаної ДТП автомобіль Peugout , державний номерний знак НОМЕР_3, було пошкоджено, а його власнику ОСОБА_5 завдано матеріальної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, враховуючи наявність Поліса 02.12.2016 ОСОБА_5 звернувся до ПрАТ СК Провідна з заявою про виплату страхового відшкодування, в якій просив позивача перерахувати страхове відшкодування через систему Приват Мані ЗАТ КБ ПриватБанк (а.с.13).

З метою визначення вартості збитку, заподіяного пошкодженням автомобіля Peugout , д.н. НОМЕР_3, 14.06.2016 було проведено огляд, про що складено Акт технічного стану та Звіт №200/16 від 10.07.2016, відповідно до підсумкового результату останнього вартість матеріального збитку, заподіяного пошкодженням вказаного автомобіля, складає 19 994,55 грн з ПДВ та 16 662,13 грн без ПДВ (а.с. 14-23).

02.08.2016 на підставі вказаних документів ПрАТ СК ПРОВІДНА було складено страховий акт №2300110160, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 7 831,07 грн (а.с.23-24).

03.08.2016 позивачем було здійснено виплату страхового відшкодування шляхом безготівкового перерахування на користь потерпілого суми у розмірі 7 831,07 грн, що підтверджується платіжним дорученням №0033566 від 03.08.2016 та відомістю №ВПТ-003661 від 03.08.2016 з відміткою банку (а.с. 25-26).

Колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є стягнення зі страхувальника на користь страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 7 831,07 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач зазначав, що ПрАТ СК Провідна було здійснено виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в ДТП в розмірі 7 831,07 грн, однак, з огляду на те, що страхувальник або водій ОСОБА_3 не повідомили позивача як страховика у встановлений 3-денний строк про настання ДТП, останній має підстави для регресного позову до страхувальника.

Відповідач, у свою чергу, у відзиві на позовну заяву проти позову заперечував, вважаючи позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з тим, що неповідомлення страховика про ДТП є підставою для регресного позову до страхувальника лише у випадку виникнення у страховика необґрунтованих виплат. Проте, як стверджує відповідач, позивачем не доведено, що здійснена останнім страхова виплата є необґрунтованою, а тому після її виплати у страховика не виникло підстав для звернення з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов у повному обсязі, місцевий господарський суд виходив з того, що факт неповідомлення страховика про ДТП є підставою для відшкодування страхувальником в порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 12.02.2014 у справі № 6-1цс14 та від 30.03.2016 у справі №6-186цс16.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду висновки місцевого господарського суду є помилковими та такими, що не узгоджуються з правовими висновками Верховного Суду України, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки одній особі, з вини іншої особи відшкодовується винною особою.

Разом з тим, як роз'яснено у ч. 3 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди від 27.03.1992 №6, не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор тощо).

Частиною першою ст. 1172 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

При цьому, колегія суддів господарського суду звертає увагу, що відповідно до ч. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками від 29.12.1992 №14 за вимогами інших осіб, що ґрунтуються на неналежному виконанні працівником своїх трудових обов'язків (відшкодування шкоди їх майну та ін.) відповідає підприємство, перед яким винний працівник несе матеріальну відповідальність у порядку регресу за нормами трудового законодавства.

Як було зазначено вище, завдана власнику транспортного засобу Peugout , державний номерний знак НОМЕР_3, шкода була заподіяна винними діями, зокрема, ОСОБА_3, який керував транспортним засобом ТАТА LPT 613 , державний номерний знак НОМЕР_1.

Враховуючи той факт, що забезпечений транспортний засіб належить юридичній особі, а страхувальником полісу виступає відповідач, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав вважати, що водій ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем на момент вчиненням ним ДТП.

Зважаючи на те, що відповідач не заперечує факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка , колегія суддів дійшла висновку, що особою відповідальною за завдані збитки у межах, передбачених договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка .

За приписами частини 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Спеціальним законом, що регулює питання виплати страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Зі змісту вказаного закону вбачається, що обов'язок зі встановлення причин настання страхового випадку та визначення розміру збитків, завданих майну потерпілої особи, покладається саме на страховика, який здійснив обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу, у даному випадку - на позивача.

Статтею 29 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.

Колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу, що відповідно до ст. 9 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України.

Відповідно до п.7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (КТЗ), затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року №142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 року №1335/5/1159) (надалі в тексті - Методика) значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових колісних транспортних засобів.

Згідно п. 7.39 Методики винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувався в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою визначення вартості збитків, заподіяних пошкодженням автомобіля Peugout , д.н. НОМЕР_3, 14.06.2016 суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6, враховуючи вищевказані вимоги Закону та Методики, було складено Звіт №200/16 від 10.07.2016, відповідно до підсумкового результату якого вартість матеріального збитку, заподіяного пошкодженням вказаного автомобіля, складає 19 994,55 грн з ПДВ та 16 662,13 грн без ПДВ (а.с. 14-23).

З огляду на те, що вказаний Звіт містить розрахунок вартості витрат на проведення відновлювального ремонту автомобіля, здійснений суб'єктом оціночної діяльності, який мав відповідну кваліфікацію на час проведення оцінки, та відповідає вимогам Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, колегія суддів вважає, що вказаний звіт є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджує вартість матеріального збитку, завданого власнику вказаного автомобіля.

Колегія суддів також звертає увагу, що постановою Оболонського районного суду міста Києва від 17.06.2016 у справі №756/7601/16-п винними у вчиненні вищевказаної ДТП було визнано двох осіб, а саме, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно до ст. 1190 Цивільного Кодексу України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Отже, на переконання колегії суддів, визначення позивачем розміру страхового відшкодування на підставі вказаного Звіту, з урахуванням франшизи, у розмірі 50% від заподіяного матеріального збитку та здійснення ПрАТ СК Провідна виплати потерпілому страхового відшкодування в сумі 7 831,07 грн згідно страхового акта №2300110160 від 02.08.2016 є правомірним .

Згідно підпункту ґ підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 цього Закону.

Відповідно до підпункту 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (в редакції чинній на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди та розгляду даної справи), у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний вжити заходів з метою запобігання чи зменшення подальшої шкоди.

Водночас, підпунктом 33.1.4 пункту 33.1. статті 33 вказаного Закону визначено обов'язок водія невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що до внесення змін Законом України від 17.02.2011 №3045-VІ у статтю 33 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно підпункту 33.1.2. пункту 33.1. вказаного Закону учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально;

У постанові Верховного Суду України від 12.02.2014 у справі №6-1цс14, прийнятій з підстав неоднакового застосування тих самих норм Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у подібних правовідносинах, розглянутій на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України, викладено висновок, згідно з яким виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції з 18 вересня 2011 року по 8 січня 2012 року), слід зазначити, що у зв'язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування , не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував у спірних правовідносинах наведені вище положення законодавства стосовно змісту обов'язку учасника дорожньо-транспортної пригоди щодо страховика в редакції, чинній на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до наведеного вище правового висновку Верховного Суду України, вказавши, що внесеними законодавчими змінами збережено обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП, незважаючи на неузгодженість правових норм.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ні відповідачем, ні водієм забезпеченого транспортного засобу, позивача не було повідомлено у встановленому законом порядку про ДТП, що сталася 25.05.2016 о 08 годині 40 хвилин на перехресті вул. Полярна та вул. Автозаводська в м. Києві за участю забезпеченого транспортного засобу ТАТА LPT 613 , державний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3; транспортного засобу HYUNDAI , державний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_4; транспортного засобу Peugout , державний номер НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_5.

Крім того, позивачу не були надані будь-які документальні підтвердження того, що водій не мав змоги виконати обов'язок повідомити позивача про ДТП у визначені законом строки та встановленим законом способом.

Разом з тим, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд помилково не звернув уваги та не надав оцінки доводам відповідача, який у відзиві на позовну заяву вказував на те, що право позивача на звернення з регресним позовом до страхувальника у такому випадку виникає у разі, якщо у страховика виникли необґрунтовані виплати, які спричинені несвоєчасним повідомленням про ДТП.

Так, у постановах Верховного суду України від 30.03.2016 у справі № 6-186цс16 та від 22.06.2016 у справі №6-1253цс16 зроблено правовий висновок, де зазначено що, в разі, якщо страхувальник або водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, не повідомив у встановлені строки страховика про настання такої події, внаслідок чого в останнього виникли необґрунтовані виплати, то після виплати страхового відшкодування страховик має підстави для регресного позову до страхувальника.

Крім того, згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15, підпунктом 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, підпунктом ґ підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) установлено обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання ДТП. Такий обов'язок установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини ДТП власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам.

Оскільки судами у справі, яка переглядається, встановлено, що факт настання страхового випадку ніким не оспорюється; він зафіксований правоохоронними органами; відповідач, як особа, винна в ДТП, притягнутий до адміністративної відповідальності; сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування, тому сам по собі факт неповідомлення відповідачем страховику про настання страхового випадку не може бути покладений в основу ухвалення рішення, яке в своїй основі повинно базуватись на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов'язаннях, адже регресні зобов'язання входять до групи позадоговірних, тому спори з них мають вирішуватись у загальному порядку відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наведені вище постанови Верховного Суду України, а саме, від 12.02.2014 у справі №6-1цс14, на яку посилається позивач та суд першої інстанції, та від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15, на яку посилається відповідач, не суперечать одна одній, а стосуються різних питань застосування Закону України Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, страховий випадок у даній справі належно оформлено правоохоронними органами, відсутнє його оспорення будь-якими заінтересованими особами, винну у дорожньо-транспортній пригоді особу притягнуто до адміністративної відповідальності, визначено належним чином розмір завданої майнової шкоди, позивачем добровільно проведено виплату потерпілій особі у відповідності до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Отже, сам по собі факт неповідомлення або несвоєчасного повідомлення позивача (страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) про настання страхового випадку не може бути підставою для виникнення у позивача (страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) після виплати страхового відшкодування права на подання відповідного регресного позову, так як вказане не відповідає суті та меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

За змістом ст.ст. 22, 1166 ЦК України, ст. 224 ГК України, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що неповідомленням про настання страхового випадку останньому було завдано збитків або належне повідомлення страховика відповідачем могло б запобігти виплаті страхового відшкодування у визначеному розмірі.

Таким чином, позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, а саме, наявності понесених збитків та причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши матеріали даної справи, враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Верховного суду України від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15, колегія суддів апеляційного суду вважає позовні вимоги ПрАТ СК Провідна недоведеними та необґрунтованими, у зв'язку з чим відсутні підстави для стягнення з ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка страхового відшкодування в порядку регресу, та дійшла висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Пунктом 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ТОВ ВКП Прилуки-Агропереробка обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2017 у справі №927/472/17 - скасуванню.

При цьому, судові витрати у зв'язку з задоволенням апеляційної скарги у відповідності до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство Прилуки-Агропереробка на рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2017 у справі №927/472/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 13.06.2017 у справі №927/472/17 скасувати.

3. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Провідна (юридична адреса: Повітрофлотський пр-т, 25, м. Київ, 03049; адреса для листування: бульвар Незалежності, 16, офіс 809-2, м. Бровари, Київська область, 07400; код ЄДРПОУ 23510137) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство Прилуки-Агропереробка (пров. Фермерський, 1, с. Обичів, Прилуцький район, Чернігівська область, 17500; код ЄДРПОУ 31429413) 1 760 (одну тисячу сімсот шістдесят) грн 00 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

5. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати наказ на виконання зазначеної постанови суду.

6. Матеріали справи №927/472/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська