Рішення

від 06.09.2017 по справі 910/13085/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.09.2017Справа №910/13085/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Хускварна Україна ДоТовариства з обмеженою відповідальністю Торгово - будівельна компанія Форвард Простягнення 480 010,79 грн. Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: Цимбалюк О.П. - по дов. №б/н від 12.06.2017р.

від відповідача: не з явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційно - будівельна компанія Хуксварна звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово - будівельна компанія Форвард про стягнення з останнього 480 010, 79 грн., із яких: 189 095, 16 грн. основного боргу та 290 915, 63 грн. -неустойки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.08.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/13085/17, розгляд справи призначено на 06.09.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 06.09.2017р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, оскільки ухвалу суду про порушення провадження у справі представник відповідача отримав 12.08.2107р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового рекомендованого відправлення.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання 21.12.2016 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

В судовому засіданні 06.09.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст.837 Цивільного кодексу України).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Хускварна Україна (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово - будівельна компанія ФорварД (надалі відповідач) 26.09.2016р. було договір № 2016/09/26 на виконання підрядних робіт.

Відповідно п. 1.1. договору підряду позивач доручав, а відповідач зобов'язувався виконати роботи на об'єктах позивача, відповідно до діючих в Україні ДБН у визначений сторонами термін, а позивач зобов'язувався прийняти виконані роботи та оплатити їх.

Загальна вартість робіт складає 290 915,63 грн. в тому числі ПДВ 48 485,94 грн. та визначається додатком № 1.

Відповідно п. 3.1. договору підряду строк виконання робіт - 60 (шістдесят) календарних днів.

Пунктом 3.1. договору підряду сторони передбачили, що початком підрядних робіт є підписання договору підряду обома сторонами та надходження авансу на розрахунковий рахунок підрядника згідно п. 4.1. договору підряду.

Відповідач надіслав позивачу рахунок-фактура № СФ-00000020 від 10.10.2016 року на суму 189 095, 16 грн.

На виконання умов п. 4.1., 4.2. договору підряду, позивачем перерахував на рахунок відповідача аванс в сумі 189 095,16 грн. 11.10.2016 року платіжним дорученням № 1079.

Відповідно до пункт 6.1. договору підряду позивачем передав відповідачу технічне завдання на виконання робіт (додаток 2 до Договору підряду - підписаний обома Сторонами).

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позивач виконав свої обов'язки перед відповідачем, які передбачені в Договорі підряду для початку здійснення підрядних робіт.

Спір у справі виник внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов язань по договору №2016/09/26 від 26.09.2016р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За правовою природою укладений між позивачем та відповідачем є договором підряду.

Підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ст.839 Цивільного кодексу України).

Замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки) (ст.853 Цивільного кодексу України).

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Отже, за змістом наведеної норми, розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом, розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Повноваження сторони на одностороннє розірвання договору можуть бути встановлені законом або безпосередньо в договорі.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли право на односторонню відмову у сторони відсутнє, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а у разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін (ч. 4 ст. 188 ГК України).

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 4 ст. 849 ЦК України замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

Наведеною нормою врегульований випадок, коли одностороння відмова замовника від договору підряду не ставиться в залежність від наявності порушення договірних відносин з боку підрядника, тобто, у даному випадку, одностороння відмова є безпідставною з точки зору закону.

Таким чином, замовнику законом надано право відмовитися в односторонньому порядку від договору у будь-який час до закінчення роботи і визначене цією нормою право не може бути обмежене.

Отже, договір підряду може бути розірваний в результаті односторонньої відмови від нього у повному обсязі, тобто в результаті вчинення замовником одностороннього правочину, який тягне припинення зобов'язань його сторін.

В силу ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Як вбачається з матеріалів справи оскільки відповідач не приступив до виконання взятих на себе зобов'язань за договором підряду, позивач згідно п. 14.3. договору підряду надіслав на адресу відповідача повідомлення про розірвання договору та вимога про сплату коштів за вихідним номером 52/17 від 06.04.2017 року. В даному повідомленні позивач повідомляє відповідача про розірвання договору підряду в односторонньому порядку та про повернення позивачу грошових коштів в сумі 189 095,16 грн. (сто вісімдесят дев'ять тисяч дев'яносто п'ять гривень 16 копійок).

Згідно відомостей з інтернет - сайта - відстеження пересилання поштових відправлень, відповідач 11.04.2017 року отримав повідомлення про розірвання договору та вимога про сплату коштів за вихідним номером 52/17 від 06.04.2017 року від позивача.

Із матеріалів справи вбачається, що а момент подання позову та розгляду справи, жодних відповідей на повідомлення №52/17 від 06.04.2017 року від відповідача не було та сплачений авансовий платіж позивачу відповідачем не повернуто.

Враховуючи, що така одностороння відмова від договору (розірвання), з огляду на положення ст. ст. 653, 849 ЦК України, не потребує узгодження з відповідачем (підрядником), то договір підряду №2016/09/26 від 26.09.2016 р. є припиненим.

Отже, названі норми закону та обставини справи, а саме наявність односторонньої відмови позивача від договору підряду та її одержання відповідачем, свідчать про припинення зобов'язань сторін, які виникли в силу укладеного між ними договору підряду, а відтак, позовні вимоги в частині стягнення авансу в сумі 189 095 грн. 16 коп. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 290 915, 63 грн. за невиконання робіт по договору.

Статтею 617 Цивільного кодексу України закріплено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Обов'язок доказування відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Отже, з огляду на порушення відповідачем своїх зобов язань по поставці товару в обумовлені договором строки, підлягають застосуванню штрафні санкції, які передбачені умовами Договору - штраф та пеня.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України при укладанні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь -які умови договору, що не суперечать законодавству.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 13.1. Договору за невиконання в строк установлений графіком виконання робіт на певному етапі за договором, відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 1% від вартості невиконаних робіт, за кожний день прострочення, але не більше вартості робіт, що не були виканні на моменту закінчення робіт згідно графіка виконання робіт.

Судом встановлено, що відповідачем не виконав свої зобов язання по договору, роботи не виконав, а тому суд дійшов висновку, що дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (нарахування пені) відповідно до пункту 13.1 договору та захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

При перевірці правильності обчислення позивачем пені, судом встановлено, що позивачем вірно проведено розрахунки, а тому суд, дійшов висновку, що пеня підлягає до стягнення в сумі 290915,63 грн.

Відповідно до частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими, основані на законі, умовах договору та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово - будівельна компанія Форвард (код ЄДРПОУ 38937410, адреса: 03058, м. Київ, вул. Т. Яблонської, 6 кв. 34) на користь Товариства з обмеженою відповідлаьн6істю Хускварна Україна (03022, м. Київ, вул. Васильківська, 34, офіс 204-Г, код ЄДРПОУ 35039974) 189 095 грн. 16 копю. Основного боргу, 290 915 грн. 63 коп. - пені та 7 200 грн. 16 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 11.09.2017р.

Суддя Трофименко Т.Ю.