Рішення

від 06.09.2017 по справі 922/2366/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2017 р.Справа № 922/2366/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київзварювання", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектросервіс", м. Харків про стягнення 137 816,06 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Укрелектросервіс" (далі - відповідач) звернулось ТОВ "Київзварювання" (далі - позивач). У позові останній просить суд стягнути з відповідача на свою користь 137816,06 грн., з яких: 60000,00 грн. основного боргу, 60517,50 грн. штрафу, 10932,36 грн. пені, 451,34 грн. 3% річних, 5914,86 грн. інфляційних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №26/12-16-1-П, укладеного між сторонами 26.12.2016 щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару. Судові витрати, які складаються з витрат по оплаті судового збору у розмірі 2067,24 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн., позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду від 19.07.2017 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 15.08.2017 о 11:45.

09.08.2017 до суду від відповідача надійшли заперечення на позову заяву, в яких він вказує на те, що 31.07.2017 відповідачем сума основного боргу у розмірі 60000,00 грн. була оплачена у повному обсязі, згідно платіжних доручень №120 та №114 від 31.07.2017, копії яких надав до вказаних заперечень. Крім того, відповідач заперечує проти нарахування відповідачем штрафних санкцій та вказує на те, що затримки з оплатою поставленого товару відбулись не з його вини. Надані заперечення та додані до них документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

15.08.2017 до суду від позивача надійшло клопотання в якому він просить суд долучити до матеріалів справи витребувані ухвалою суду про порушення провадження у справі документи. Надане клопотання та додані до нього документи досліджені судом та долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні оголошувалась перерва з 15.08.2017 до 06.09.2017 до 10:00 та до 11:50 06.09.2017.

Присутній у судовому засіданні 06.09.2017 представник позивача підтримав позов у повному обсязі та проси суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував з мотивів, викладених у запереченнях на позов, наданих суду 09.08.2017 та надав суду контр-розрахунок штрафних санкцій за договором поставки №26/12-16-1П. Наданий документ був досліджений судом та долучений до матеріалів справи.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

26.12.2016 між сторонами був укладений договір поставки №26/12-16-1П, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язується передати у власність покупця (відповідач), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію згідно Специфікації (додаток №1), яка є невід'ємною частиною даного договору. Обсяг, кількість, якість, комплектність, інші відомості щодо замовленої продукції визначаються у Специфікації (Додаток №1) (п.п. 1.1, 2.1 договору).

Згідно п. 3.1 договору, продукція, що узгоджена відповідно до Специфікації (Додаток №1), повинна бути поставлена покупцю не пізніше 10 календарних днів з моменту передплати продукції покупцем, згідно п. 4.2 цього договору, якщо інше не зазначено у Специфікаціях до даного договору.

У розділі 4 договору сторони узгодили, що вартість продукції, що поставляється згідно з цим договором, визначається у Специфікації (Додаток №1). Оплата продукції проводиться покупцем на умовах 100% переплати у 20-ти денний термін з моменту надання постачальником рахунку-фактури, якщо інше не зазначено у Специфікаціях до даного договору.

Відповідно до п. 7.1 договору він набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до його повного виконання.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами була підписана Специфікація на поставку товару загальною вартістю 605175,00 грн. Строк поставки товару 45 днів з дня внесення передплати на розрахункових рахунок постачальника. Дострокова поставка допускається (а.с. 14).

27.12.2016 позивачем був виставлений рахунок на оплату №1308 від 27.12.2016.

Згідно видаткових накладних №7 від 12.01.2017 та №175 від 23.02.2017 (а.с. 16-17) позивачем відповідачу був поставлений товар на загальну вартість 605175,00 грн.

Разом з тим, відповідач за поставлений товар повністю та своєчасно не розрахувався, сплативши 545175,00 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 60000,00 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідачем суду надані платіжні доручення №120 та №114 від 31.07.2017 які свідчать про оплату відповідачем суми основного боргу у розмірі 60000,00 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, враховуючи те, що сума основного боргу сплачена відповідачем після подачі позову до суду, суд дійшов висновку про припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 60000,00 грн. на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Позивачем просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 10932,36 грн. та штраф у розмірі 60517,50 грн.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині позовних вимог, виходячи з наступного.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафними санкціями, відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2 ст. 549 ЦК України).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 231 Господарського Кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, договірні правовідносини між платником і одержувачем грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано ч. 2 ст. 343 ГК України та спеціальним Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до яких за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів пеню в розмірі, зазначеному в договорі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочки.

Укладаючи договір поставки сторони узгодили, що за необґрунтовану відмову від розрахунку за продукцію покупець виплачує пеню у розмірі 5% від суми відмови (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення), за кожний день прострочення, до моменту повного виконання замовником свого зобов'язання по оплаті (п. 6.7 договору).

Крім того, у п. 6.8 договору сторони узгодили, що за односторонню необґрунтовану відмову від виконання своїх зобов'язань, що випливають з цього договору винна сторона несе відповідальністю у вигляді штрафу у розмірі 10% від ціни продукції.

Як зазначає позивач у позові та що підтверджується доданими до матеріалів справи доказами, товар по договору був поставлений позивачем без отримання 100% передплати. Відповідач частинам сплачував позивачу вартість отриманого товару, а саме: 27.12.2016 - 28000,00 грн., 11.01.2017 - 272700,00 грн., 31.01.2017 - 200000,00 грн., 28.03.2017 - 24475,00 грн., 26.05.2017 - 10000,00 грн., 06.07.2017 - 10000,00 грн. та 31.07.2017 - 60000,00 грн.

18.05.2017 позивач направив відповідачу листа №18/03, в якому зазначив, що станом на 18.05.2017 у відповідача перед позивачем існує заборгованість у розмірі 80000,00 грн. та просив розрахуватись найближчим часом або узгодити графік погашення заборгованості (а.с. 53).

23.05.2017 відповідач направив позивачу листа №23/05-2, в якому зазначив, що затримка оплати виникла у зв'язку з форс-мажорними обставинами, а саме: замовник, якому була відвантажена продукція вийшов з юрисдикції України (націоналізовано так званою ЛНР) та банк у якому обслуговується підприємство відповідача визнаний неплатоспроможним та усі рахунки заморожені, платежу зупинені. У листі відповідач зазначив, що робить усе можливе для погашення виниклої заборгованості у найкоротші терміни та зобов'язався до 30.05.2017 перерахувати позивачу 10000,00 грн., а залишок заборгованості у розмірі 70000,00 грн. до 30.06.2017.

Також відповідачем до справи надана заява від 05.07.2017 №05/07-2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Діамантбанк" ОСОБА_4 про включення вимог кредитора до реєстру акцептованих вимог.

Викладені факти підтверджені представниками сторін у судовому засіданні.

Як зазначалося вище, укладаючи договір поставки, сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій (пеня та штраф) відбувається у разі необґрунтованої відмови сторони від виконання своїх обов'язків по договору.

Наведене дає підстави суду дійти висновку, що хоча з боку відповідача й відбулася прострочка оплати поставленого товару, втім необґрунтована відмова від виконання своїх зобов'язань по договору поставу не мала міста, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафу.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 451,34 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5914,86 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, період нарахування останнім вказаної суми 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та відповідає нормам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 451,34 грн. та інфляційних втрат в розмірі 5914,86 грн. є такими, що підлягають задоволенню.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача 6000,00 грн. витрат на правову допомогу. В обґрунтування вимог посилається на договір про надання юридичних послуг, укладений між позивачем та ПП "Юридичне агентство "Галіандр".

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача не находить правових підстав для задоволення цієї вимоги позивача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як роз'яснено у розділі 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013, відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру» .

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, а також порядок і умови надання правової допомоги, права й обов'язки адвокатів. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 статті 1 розділу I цього Закону договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до вимог ст. 30 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як роз'яснено у п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 № 7, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК України у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Втім, позивачем суду не подано доказів на підтвердження отого, що статус особи, яка представляла інтереси позивача за вказаною угодою, відповідає вимогам Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» .

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 509, 525, 526, 530, 625, 712 ЦК України; ст. ст. 173, 174, 179 ГК України; ст. ст. 1, 4, 12, 32, 43, 44-49, 75, п. 1 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 60000,00 грн.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрелектросервіс" (61023, м. Харків, вул. Весніна, 7, код ЄДРПОУ 31799351) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київзварювання" (04128, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, 17-Ж, код ЄДРПОУ 40110828) - 451,34 грн. 3% річних, 5914,86 грн. інфляційних та 995,54 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області протягом десяти днів з дня підписання повного рішення.

Повне рішення складено 11.09.2017 р.

Суддя ОСОБА_5