Постанова

від 05.09.2017 по справі 917/425/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2017 р. Справа № 917/425/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач - ОСОБА_1;

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №2094ПХ/1-35) на рішення господарського суду Полтавської області від 01 червня 2017 року по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сфагнум-Груп» , смт. Козелець Чернігівська обл.

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гребінкаторф» , с. Мар'янівка Полтавської обл.

про стягнення 112506,20 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Сфагнум-Груп» звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гребінкаторф» , в якому просив стягнути з останнього 112506,20 грн заборгованості, з яких: 55000 грн основного боргу, 13750 грн - пеня, 3838 грн - 3% річних, 39918,20 грн інфляційні витрати.

Згодом позивач надав заяву про зміну розміру позовних вимог, в якій просив стягнути в відповідача 113452,89 грн, з яких: 55000 грн основного боргу, 11774,52 грн - пеня, 4182 грн - 3% річних, 42496,37 грн інфляційні витрати.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 01 червня 2017 року по справі позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Гребінкаторф» на користь ТОВ «Сфагнум-Груп» 55000 грн основного боргу, 11684,11 грн пені, 4181,51 грн 3% річних, 40678,48 грн інфляційних втрат, 1673,16 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу, надану ТОВ «Сфагнум-груп» через канцелярію суду, товариство просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду попередньої інстанції - без змін, як таке, що прийняте при повному дослідженні обставин справи з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відповідач у минулому судовому засіданні надавав клопотання про зупинення провадження у справі №917/425/17 у зв'язку з тим, що господарським судом Чернігівської області порушено провадження у справі №927/618/17 за позовом ТОВ «Гребінкаторф» до ТОВ «Сфагнум-груп» про визнання недійсним договору та повернення незаконно збереженого майна.

Розглянувши вказане клопотання заявника про зупинення провадження у справі, проаналізувавши підстави, з яких воно було заявлено, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясовувати: яким саме чином пов'язана справа, що розглядається судом зі справою, що розглядається іншим судом; якими факторами обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Проте, судова колегія вважає, що у клопотанні, заявленому відповідачем, відсутнє правове обґрунтування обставин неможливості розгляду справи №917/425/17 до вирішення справи №927/618/17, а лише вказано, що, на думку заявника, вони є пов'язаними.

Враховуючи це, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання про зупинення провадження у справі №917/425/17 підлягає відхиленню.

Окрім того, відповідач у судовому засіданні заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши клопотання, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Статтею 102 Господарського процесуального кодексу України гранично встановлений двомісячний строк розгляду апеляційної скарги.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За висновками суду апеляційної інстанції, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом під час прийняття рішення, 01.10.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сфагнум-Груп» (виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гребінкаторф» (замовник за договором) було укладено договір підряду про надання послуг № 01/10 (далі - договір, копія договору - в матеріалах справи).

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору позивач як виконавець взяв на себе зобов'язання надати послуги з розробки кар'єру, добування та подальшого вивозу торфу на територію виробництва відповідача (замовника), з залученням виконавцем за власний рахунок всієї необхідної техніки та робочого персоналу для належного виконання послуг. В свою чергу замовник зобов'язався прийняти належним чином надані послуги і оплатити їх на умовах та в порядку, передбаченому договором.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2.2. договору загальна вартість робіт складає 275 000,00 грн., в тому числі ПДВ 45 833,33 грн.

Пунктом 2.3. договору сторони узгодили, що до початку робіт замовник сплачує виконавцю аванс в розмірі 55 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 20% - 9 166,00 грн. Оплата вартості послуг, фактично наданих за цим договором, здійснюється замовником на підставі ОСОБА_1 прийому-здачі робіт (надання послуг) шляхом перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок виконавця в триденний термін після підписання поточних ОСОБА_1 прийому-здачі робіт (надання послуг).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв послуги з розробки кар'єру, добування та подальшого вивозу торфу на територію виробництва відповідача, що підтверджується підписаними між сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг):

- акт № ОУ-0000009 від 31.10.2014р. на суму 110 000,00 грн.;

- акт № ОУ-0000010 від 07.11.2014р. на суму 110 000,00 грн.;

- акт № ОУ-0000011 від 13.11. 2014р. на суму 55 000,00 грн.

Однак, відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт виконав частково, сплатив 220000,00 грн.

У зв'язку з чим, місцевий господарський суд правомірно встановив, що неоплаченими залишились послуги, надані згідно акту № ОУ-0000011 від 13.11.2014 року в розмірі 55 000,00 грн, а тому задовольнив позов в частині стягнення основного боргу, виходячи з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ст. 174 Господарського кодексу України.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зобов'язання, відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України, припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи те, що, в порушення договірних зобов'язань, заборгованість в сумі 55000,00 грн відповідач не сплатив, у матеріалах справи відсутні докази визнання судом недійним договору підряду про надання послуг № 01/10 від 01.10.2014 року, тому на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно вимогу позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 55 000,00 грн визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач, враховуючи заяву про зменшення розміру позовних вимог, просив стягнути з відповідача 11774,52 грн - пені, 4182 грн - 3% річних, 42496,37 грн інфляційних витрат.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача суми пені, суд виходив з наступного.

У заяві про зміну розміру позовних вимог наведено розрахунок пені, згідно з яким пеню нараховано на суму боргу 55 000,00 грн. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у період з 18.11.2014р. по 18.05.2015р. включно.

Колегія суддів перевірила розрахунок, наданий позивачем і погоджується з судом першої інстанції, що при здійсненні нарахування пені позивачем не дотримано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, згідно умов п. 2.3. договору, надані йому послуги згідно акту № ОУ-0000011 від 13.11.2014р. на суму 55 000,00 грн. відповідач повинен був оплатити в 3-денний термін після підписання вказаного акту, тобто, до 16.11.2014р.

Проте, оскільки 16.11.2014 р. було вихідним днем (неділя), то відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, днем закінчення строку оплати послуг по акту № ОУ-0000011 є 17.11.2014р.

Тобто, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України 6-місячний строк для нарахування штрафний санкцій (пені) закінчується 17.05.2015р. Отже, позивачем безпідставно нараховано пеню за 18.05.2015р.

Отже, вимога про стягнення пені в розмірі 11774,52 грн підлягає частковому задоволенню і стягненню підлягає пеня, нарахована на суму боргу 55 000,00 грн. за період з 18.11.2014р. по 17.05.2015р. в розмірі 11684,11 грн.

При вирішенні вимоги про стягненні інфляційних втрат та річних слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем на підставі вказаної норми за період з 18.11.2014р. по 31.05.2017р. правомірно нараховано 3% річних на суму боргу, проте при здійсненні нарахування ним були допущені арифметичні помилки.

У зв'язку з чим вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню на суму 4181,51 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Позивачем при нарахуванні інфляційних не враховано те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань)."

Позивач безпідставно нарахував інфляційні на суму боргу за листопад 2014 року, тобто за місяць, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд попередньої інстанції правомірно встановив, що стягненню підлягають інфляційні втрати, нараховані на суму боргу 55000,00 грн. за період з грудня 2014 року по квітень 2017 року в розмірі 40678,48 грн.

За таких підстав, твердження відповідача, наведені ним у апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки суд першої інстанції при прийнятті рішення по справі повно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права без порушення норм процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції повністю досліджено обставини справи, що мають значення для справи, рішення є обґрунтованим і прийнятим у відповідності з чинним законодавством, а тому підстави для його скасування та задоволення скарги відповідача відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 01 червня 2017 року по справі №917/425/17 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 11.09.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Хачатрян В.С.