Рішення

від 11.09.2017 по справі 910/11208/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2017Справа №910/11208/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інтергіпс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Лайт Комерц Груп

про стягнення заборгованості в розмірі 196 926,73 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Інтергіпс (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю Лайт Комерц Груп (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 196 926,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору поставки з розстроченням платежу у фіксованій сумі № 041101 від 04.11.2017 відповідачем було несвоєчасно здійснено оплату за отриманий товар за Договором, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 175 080,72 грн.

Крім того, позивач просить суд також стягнути з відповідача пеню в розмірі 3 873,16 грн., 3% річних в розмірі 464,78 грн., та штраф в розмірі 17 508,07 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11208/17 та призначено до розгляду на 31.07.2017.

Представник позивача у судове засідання 31.07.2017 з'явився, представник відповідача не з'явився.

Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання, а також у зв'язку з невиконання сторонами вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 12.07.2017 про порушення провадження у справі № 910/11229/17, розгляд справи було відкладено на 11.09.2017.

29.08.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи та клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники сторін в судове засідання 11.09.2017 не з'явились, про час, дату та місце судового засідання були належним чином повідомленні, що підтверджується матеріалами справи.

Суд, розглянувши у судовому засіданні 11.09.2017 клопотання позивача про відкладення розгляду справи, відхилив його, з огляду на наступне.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зазначені обставини та підстави оцінюються судом, який розглядає справу з метою реалізації наданого йому права на відкладення розгляду справи.

Неможливість бути присутнім в судовому засіданні представника позивача не являється такими обставинами. При цьому, нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі, тому неможливість представника позивача бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника судового процесу на участь у судовому засіданні.

Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, розгляд справи відкладався).

При цьому, суд зазначає, що згідно із ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. Однак, відповідачем двічі заявлялось клопотання про відкладення розгляду з аналогічних підстав.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи вищенаведене, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.09.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Інтергіпс (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лайт Комерц Груп (далі - покупець, відповідач) укладено Договір поставки з розстроченням платежу у фіксованій сумі № 041101 (далі - Договір), відповідно до умов якого, постачальник в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти й оплатити його в повному обсязі.

Згідно з п. 1.2 Договору під товаром у цьому Договорі розуміється: будівельні матеріали в асортименті.

Пунктами 1.3, 1.4, 1.5 та 1.6 Договору визначено, що поставка товару здійснюється за попередньою письмовою заявкою покупця. Асортимент та кількість товару покупець визнає з власних потреб і замовляє у будь-якій сприятливій для нього формі (письмовим повідомлення, через засоби електронної пошти, телефонного зв'язку тощо). Відповідно до заявки покупця, останньому оформлюється та направляється (письмовим повідомленням, через засоби електронної пошти, телефонного зв'язку тощо) рахунок-фактура, яка є підтвердженням взяття заявки до виконання. Поставка товару може здійснюватися партіями. Партією вважається кількість товару, яка зазначається у видаткових документах постачальника. Строк поставки, асортимент, одиниці виміру товару таці на одиниці товару визначаються сторонами на кожну партію, на етапі прийняття заявки та зазнаються в рахунках-фактурах і видаткових накладних.

У пункті 1.8 Договору сторонами погоджено, що до даного Договору застосовується наступна формула розрахунку за товар - покупець має право на розстрочку платежу фіксованої суми у розмірі до 200 000 грн. строком на 30 календарних днів. При цьому, якщо покупцем ініціюється нове замовлення, а заборгованість за попередньою поставкою становить не більше 25 000 грн., постачальник може здійснювати нову поставку товару з розстроченням платежу, але а умови, що покупець в наступні 30 календарних днів сплатить і поточну заборгованість, і заборгованість за попередній місяць. Дана формула застосовується тільки до регулярних, щомісячних замовлень та поставок товару. У разі нерегулярних замовлень, сторони переходять до розрахунку у вигляді 100 % передоплати за товар.

Відповідно до п. 1.9 Договору умови та строк платежу повинні бути зазначені у кожному рахунку-фактурі.

Згідно з п. 2.2 Договору товар повинен бути переданий покупцю в день підписання сторонами видаткової накладної за місцем знаходження одного зі складських приміщень постачальник (на умовах Франко-завод (EXW) у відповідності до правил Інкотермс 2010 ). Також, за домовленістю сторін. поставка може здійснюватися на умовах DDP назва місяця призначення у відповідності до правил Інкотермс 2010 .

Пунктом 2.3 Договору визначено, що датою поставки товару вважається дата підписання сторонами видаткової накладної, що є виключним. Належним та достовірним доказом виконання постачальником зобов'язань щодо здійснення поставки кожної відповідної партії товарів. З моменту підписання видаткової накладної й отримання товару покупцем, товар вважається прийнятим в кількості та належній якості у відповідності до рахунку-фактури, видаткової накладної та ТТН (при необхідності).

У відповідності до пункту 3.3 Договору оплата за цим Договором здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування коштів банківський рахунок постачальника наступним чином: сума зазначена у рахунку-фактурі як 100 % передоплати - протягом 1 (одного) банківського дня з моменту отримання покупцем рахунку-фактури; сума зазначена у рахунку-фактурі, як розстрочка платежу - протягом 30 календарних днів з дати отримання товару. Якщо день оплати випадає на вихідні чи святкові дні, оплата повинна здійснюватись раніше встановленого строку на 1-2 банківських дня. Сторони домовились, що рахунки-фактури а партії товару виставляються постачальником в національній валюті з урахуванням валютної вартості товару та курсу долару США на міжбанківському ринку на момент їх видання. При збільшенні відпускної ціни постачальника або валютного курсу, на момент оплати більше ніж на 3%, покупець зобов'язаний врахувати та сплатити вказану різницю до виставленого постачальником рахунку-фактури. Міжбанківський курс продажу долару США розраховується згідно даних сайту: www.finance.ua.

Сторони домовились, що уразі, виникнення заборгованості з боку покупця за попередніми поставками, платіж, що надійшов від покупця вважається, як оплата заборгованості покупця за найбільш ранньою, неоплаченою, поставленою партією товару (п. 3.5 Договору).

Згідно з п. 4.1 Договору строк поставки товару узгоджується сторонами, кожного разу, при прийнятті заявки від покупця та формуванні рахунку-фактури і видаткової накладної.

Пунктом 5.1.1 Договору визначено, що постачальник зобов'язаний передати товар в асортименті, за визначеною сторонами ціною, відповідної якості, в кількості та в час, обумовлені положеннями даного Договору, рахунками-фактурами, видатковими накладними з дотриманням встановлених стандартів на кожну групу товарів та при необхідності надавати ТТН.

Згідно з п. 5.2.3 Договору покупець зобов'язаний оплачувати товар у терміни. Встановлені цим Договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення печатками підприємств і діє до 31.12.2017 включно. А в частині невиконання будь-яких взаємних зобов'язань, Договір продовжує дію до виконання сторонами всіх взаємних зобов'язань.

Як зазначає позивач, у період з квітня 2017 по травень 2017 ТОВ Інтергіпс здійснило поставку ТОВ Лайт Комерц Груп товару на загальну суму 175 080,72 грн., що підтверджується видатковими накладними № 0000146076 від 25.04.2017 на суму 14 633,88 грн., № 0000148602 від 03.05.2017 на суму 23 142,48 грн., № 0000148619 від 04.05.2017 на суму 25 376,04 грн., № 0000150793 від 11.05.2017 на суму 65 488,20 грн., № 0000151620 від 12.05.2017 на суму 5 796,24 грн., № 0000154365 від 19.05.2017 на суму 26 979,90 грн., №0000155330 від 23.05.2017 на суму 10 563,54 грн., № 0000156538 від 26.02.2017 на суму 300 грн., № 0000156542 від 26.05.2017 на суму 2 800,44 грн. та № від 14.09.2016 на суму 6 420 грн.

Однак відповідач, у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором, оплату поставленого товару своєчасно та в повному обсязі не здійснив, в зв'язку з чим за ним, утворилася заборгованість в розмірі 175 080,72 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № 0000146076 від 25.04.2017 на суму 14 633,88 грн., № 0000148602 від 03.05.2017 на суму 23 142,48 грн., № 0000148619 від 04.05.2017 на суму 25 376,04 грн., № 0000150793 від 11.05.2017 на суму 65 488,20 грн., № 0000151620 від 12.05.2017 на суму 5 796,24 грн., № 0000154365 від 19.05.2017 на суму 26 979,90 грн., №0000155330 від 23.05.2017 на суму 10 563,54 грн., № 0000156538 від 26.02.2017 на суму 300 грн., № 0000156542 від 26.05.2017 на суму 2 800,44 грн. та № від 14.09.2016 на суму 6 420 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за договором свідчить також відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору щодо поставки визначеного товару.

Також, на виконання умов Договору, позивачем було виставлено рахунки-фактури на оплату отриманого за вищезазначеними видатковими накладними товар.

Пунктом 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого товару підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в 175 080,72 грн.

Позивач також просить суд стягнути з пеню в розмірі 3 873,16 грн., 3 % річних в розмірі 464,78 грн. та штраф в розмірі 17 508,07 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. Грошове зобов'язання виражається в грошових одиницях України або в грошовому еквіваленті в іноземній валюті.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

У відповідності до п. 1.10 Постанови, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Здійснивши власний розрахунок 3 % річних, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 464,78 грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 6.5 Договору у разі порушення строку оплати розстроченого платежу, зазначеного у п. 3.3 цього Договору, покупець зобов'язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми не перерахованої частини платежу, за кожен день прострочення, та додатково сплачує штраф у розмірі 10 % від не перерахованої частини, якщо прострочення відбувається понад 10 календарних днів з дати отримання товару..

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

При цьому, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

При цьому, суд вважає за необхідне не застосовувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 р. у справі № 6-2003цс15, за змістом якої зазначається, що одночасне застосування пені та штрафу за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Так, частиною 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з вищевказаної постанови, вона була прийнята Верховним Судом України за результатами розгляду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Апекс-Банк" про стягнення з фізичної особи заборгованості за кредитним договором та штрафних санкцій, нарахованих за порушення зобов'язань за кредитним договором, а тому, враховуючи суб'єктний склад сторін, правову природу спірного правочину та умови відповідних пунктів кредитного договору, якими передбачено стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язань за кредитним договором, висновок щодо неможливості одночасного стягнення штрафу та пені за порушення зобов'язання було зроблено Верховним Судом України лише виходячи з положень статті 549 Цивільного кодексу України, яка і підлягала застосуванню у спірних правовідносинах.

Проте, в даному випадку, обидві сторони спірного правочину є суб'єктами господарювання, відповідачем було порушено саме господарське зобов'язання, а тому згідно з приписів статті 9 Цивільного кодексу України та статті 4 Господарського кодексу України до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Господарського кодексу України, як спеціального закону в частині відповідальності за порушення у сфері господарювання.

Конституція України у ст. 61 передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Вказана норма міститься у розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", а тому положення ст. 61 Конституції України стосуються в першу чергу фізичних осіб.

Конституційний Суд України у справі про відповідальність юридичних осіб (рішення № 7-рп/2001 від 30 травня 2001 року у справі № 1-22/2001) дійшов висновку що загальновизнаним є поділ юридичної відповідальності за галузевою структурою права на такі основні види: цивільно-правову, кримінальну, адміністративну та дисциплінарну. Виходячи зі смислу цього тлумачення не можуть бути ототожнені поняття санкцій та вид відповідальності. Пеня та штраф не є окремими видами відповідальності, а є різновидом штрафних санкцій. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, згідно з ст. 61 Конституції не обмежується розмір санкцій чи їх набір при притягненні до одного виду юридичної відповідальності.

Крім того, можливість одночасного застосування штрафу та пені прямо вбачається із Господарського кодексу України (стаття 231 ГК України), який передбачає можливість одночасного застосування пені та штрафу.

Аналогічну правову позицію щодо можливості одночасного стягнення штрафу та пені у господарських зобов'язаннях викладено також у постановах Вищого господарського суду України від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15, від 27.10.2015 р. у справі № 924/303/15, від 12.05.2015 р. у справі № 910/9209/13, від 05.02.2015 р. у справі № 910/7041/14, від 30.03.2015 р. у справі № 911/3222/14, від 07.10.2015 р. у справі № 924/218/15, від 11.11.2015 р. у справі № 911/2418/15 та багатьох інших.

При цьому, на переконання суду, зазначені вище постанови Верховного Суду України, які приймались у господарських справах, та постанова Верховного Суду України від 21.10.2015 р. у цивільній справі № 6-2003цс15, не є суперечливими між собою щодо тлумачення норм матеріального права, оскільки вони не є тотожними або подібними, приймались відносно різного суб'єктного складу сторін, а також правовідносин (господарських чи цивільних).

Проаналізувавши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд встановив, що доведеними є вимоги про стягнення пені у розмірі 3 873,16 грн.

В свою чергу, оскільки відповідач прострочив оплату вартості товару більше ніж на 10 календарних днів (без урахування наданої відстрочки оплати платежу на 30днів від дати отримання кожної партії товару за видатковою накладною), дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу, суд встановив, що він є арифметично вірним, а відтак з відповідача підлягає стягненню 17 508,07 грн. штрафу.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Лайт Комерц Груп (02225, м. Київ, вулиця Райдужна, будинок 4; ідентифікаційний код: 40172753) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аспект-31 (03038, м. Київ, вулиця Нововокзальна, будинок 21; ідентифікаційний код: 21660060) заборгованість в розмірі 175 080 (сто сімдесят п'ять тисяч вісімдесят) грн. 72 коп., пеню в розмірі 3 873 (три тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 16 коп., 3 % річних в розмірі 464 (чотириста шістдесят чотири) грн. 78 коп., штраф в розмірі 17 508 (сімнадцять тисяч п'ятсот вісім) грн. 07 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 953 (дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 90 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 13.09.2017.

Суддя О.А. Грєхова