Ухвала

від 12.09.2017 по справі 826/8565/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8565/16 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач: Шелест С.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

12 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуюча суддя : Шелест С.Б.

Судді: Кузьмишина О.М., Пилипенко О.Є.

При секретарі судового засідання: Хаврат О.О.

За участі представника:

позивача: ОСОБА_2

відповідача-1: Федорін І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.17р. у справі №826/8565/16 за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Київській області, Міністерства юстиції України, Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Гонтар Наталії Іванівни про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, визнання протиправним та скасування рішення

у с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив:

визнати рішення реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області №26460271 від 25.11.15р. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень протиправним та скасувати його;

зобов'язати реєстраційну службу Головного територіального управління юстиції у Київській області зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на одну частку земельної ділянки, визнану Апеляційним судом Київської області від 11.10.12р. площею 0,36 га, розташованої на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області у повній відповідності до законодавства, діючого на момент подання документів для реєстрації прав та обтяжень;

визнати протиправними дії Міністерства юстиції України в період розгляду скарги позивача від 12.02.16р. та письмових звернень, поданих в 2016 році;

визнати протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Київській області в період розгляду скарги позивача від 10.12.15р. та письмових звернень в 2016 році.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.17р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 25.11.15р. №26460271; зобов'язано Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 10.11.15р. НОМЕР_16; визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Київській області в частині дотримання строків розгляду скарги ОСОБА_2 від 10.12.15р. та звернень поданих ОСОБА_2 у 2016 році відповідно до вимог Закону України Про звернення громадян ; визнано протиправними дії Міністерства юстиції України в частині дотримання строків розгляду скарги ОСОБА_2 від 12.02.16р. та звернень поданих ОСОБА_2 у 2016 році відповідно до вимог Закону України Про звернення громадян .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.08.17р. виправлено описку допущені у постанові суду від 23.06.17р. шляхом зазначення у вступній її частині наступних відповідачів: 3. Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області, 4. Державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Гонтар Наталії Іванівни .

Вказана ухвала суду сторонами не оскаржувалась.

Не погоджуючись з постановою суду, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, у якій просить суд залишити без розгляду позов в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 25.11.15р. №26460271 та зобов'язання зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на одну частку земельної ділянки, а у частині позовних вимог заявлених до відповідача-1 - відмовити.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом безпідставно не враховано, що Позивачем в частині оскарження рішення від 25.11.15р. №26460271 пропущено строк звернення до суду; розгляд питань пов'язаних з реєстрацією прав власності поза межами повноважень територіальних органів юстиції; звернення Позивача були розглянуті у порядку та у строки встановлені чинним законодавством України.

У судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечив та просив суд залишити постанову суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, Позивача та представника апелянта, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача-1, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.11.15р. державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області Гонтар Н.І. прийнято рішення №26460271 про відмову Позивачу у державній реєстрації права власності на земельну ділянку, що розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, село Бикова Гребля, кадастровий номер земельної ділянки: 3220480500:014:0045.

Підставою для відмови слугувало те, що згідно поданого заявником витягу ДЗК про земельну ділянку в графі інформації Інформація про технічну документацію із землеустрою, на підставі якої було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки заявлена на реєстрацію земельна ділянка була сформована за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 09.09.15р., а державна реєстрація земельної ділянки була вчинена 06.10.15р. Проте поданий договір про поділ земельної ділянки від 05.11.15р. №1220, що слугує підтвердженням акту волевиявлення заявника щодо майбутнього поділу земельної ділянки, враховуючи вищевикладене, укладений після виготовлення технічної документації щодо поділу та державної реєстрації новосформованої земельної ділянки.

Таким чином, на думку державного реєстратора, неможливо встановити відповідність поданих документів один одному, заявленому на реєстрацію праву та вимогам чинного законодавства.

Позивач неодноразово звертався до відповідачів-1 та 2 зі скаргами та зверненнями на вказане рішення, однак у задоволенні скарг та звернень відмовлено, про що Позивача повідомлено листами від 11.01.16р., 22.02.16р., 01.04.16р., 05.04.16р., 28.04.16р., 06.05.16р.

Не погоджуючись з рішенням про відмову у державній у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 25.11.15р. №26460271, та діями щодо розгляду скарг та письмових звернень поданих Позивачем протягом 2016 року, ОСОБА_2 звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюване рішення прийнято без з'ясування обставин; належним захистом порушеного права Позивача є зобов'язання державного реєстратора повторно розглянути заяву Позивача від 10.12.15р. про державну реєстрацію права власності; відповідачами порушено порядок та строки розгляду скарг та звернень позивача.

У частині відмови у задоволенні позову, рішення суду не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, виходячи з наступного.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України від 01.07.04р. № 1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Закон - № 1952-IV).

Абзацом першим частини першої статті 2 Закону № 1952-IV установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною першою статті 16 Закону № 1952-IV передбачено, що заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подається у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону № 1952-IV разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначає Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (далі по тексту - Порядок №868, тут і далі в редакції від 05 квітня 2015 року, яка діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення).

Згідно пункту 13 Порядку №868 заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 1-1 цього Порядку, необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору.

Пунктом 36 Порядку №868 встановлено, що для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Як свідчать матеріали справи та установлено судом, 10.11.15р. Позивачем до Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області було подано заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) на одну частку земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована в Київській області, Білоцерківському районі, с. Бикова Гребля з цільовим призначенням: 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Зазначена заява зареєстрована за реєстровим номером 14211225.

До заяви Позивачем були додано наступні документи: паспорт та картка платника податків позивача; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, серія та номер: НОМЕР_2, виданий 06.10.15р., видавник: Управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі; рішення суду, серія та номер: 22Ц-4363/2012, виданий 11.10.12р., видавник: апеляційний суд Київської області; договір поділу, серія та номер: 2-1694, виданий 05.11.15р., видавник: Білоцерківська районна державна нотаріальна контора.

Частиною сьомою статті 16 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV встановлено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор, серед іншого: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Відповідно до частини третьої статті 17 Закону № 1952-IV документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно пункту 37 Порядку №868 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, серед іншого: укладений в установленому законом порядку договір, предметом якого є нерухоме майно, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або речове право на нерухоме майно чи його дублікат; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; інші документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно відповідно до закону.

Згідно частини першої статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом, та актів прийому-передачі активів та/або зобов'язань неплатоспроможного банку приймаючому або перехідному банку, крім випадків, визначених законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Отже, вказані правові норми визначають алгоритм дій державного виконавця у випадку надходження заяви про реєстрацію права власності на об'єкт.

Вичерпні підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень зазначені у частині першій статті 24 Закону № 1952-IV.

Частиною другою статті 24 Закону № 1952-IV встановлено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Як встановлено вище, підставою для відмови Позивачу у державній реєстрації права власності слугувало те, що згідно поданого заявником витягу ДЗК про земельну ділянку в графі інформації Інформація про технічну документацію із землеустрою, на підставі якої було здійснено державну реєстрацію земельної ділянки заявлена на реєстрацію земельна ділянка була сформована за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок від 09 вересня 2015 року, а державна реєстрація земельної ділянки була вчинена 06 жовтня 2015 року.

Проте поданий договір про поділ земельної ділянки від 05 листопада 2015 року №1220, що слугує підтвердженням акту волевиявлення заявника щодо майбутнього поділу земельної ділянки, враховуючи вищевикладене, укладений після виготовлення технічної документації щодо поділу та державної реєстрації новосформованої земельної ділянки.

Таким чином, на думку державного реєстратора, неможливо встановити відповідність поданих документів один одному, заявленому на реєстрацію праву та вимогам чинного законодавства.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

З поданих на реєстрацію документів вбачається, що Позивачем, серед іншого, було подано до заяви рішення Апеляційного суду Київської області від 11.10.12р. у справі №22Ц-4363/2012р.

Так, рішенням суду апеляційної інстанції від 11.10.12р. у справі №22Ц-4363/2012р. визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 право власності за кожним на 4/15 частини земельної ділянки площею 1,3502 га кадастровий номер НОМЕР_3 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Вказане рішення набрало законної сили - 31.10.12р., що підтверджується відміткою суду на ньому.

30.10.14р. ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підписано спільну заяву згоду на розмежування земельної ділянки та отримання трьох свідоцтв про право власності на земельні ділянки, яку завірено державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №2-1632, 2-1633, 2-1634, заява адресувалася усім компетентним органам.

Згідно заяви від 30.10.14р. Позивач, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, співвласники земельної ділянки площею 1,3502 га, кадастровий номер НОМЕР_3, яка розташована на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, просили та надавали згоду на розподіл належної їм на праві приватної спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.10.10р. за реєстром №2-2300, свідоцтва про право на спадщину за законом від від 29.10.10р. за реєстром №2-2303 та рішення Апеляційного суду Київської області від 11.10.12р., земельної ділянки на три окремі, з виготовленням технічної документації із землеустрою і/чи проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для подальшого виготовлення трьох свідоцтв про право власності на них, з присвоєнням окремих кадастрових номерів кожній, без зміни цільового призначення.

05.11.15р. ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір поділу спільної часткової власності земельної ділянки, який посвідчений державним нотаріусом Білоцерківської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_7 та зареєстровано в реєстрі за №2-1694.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 05.11.15р. ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, володіють на праві спільної часткової власності, у розмірі 11/30 часток, 11/30 часток і 8/30 часток відповідно, земельною ділянкою площею 1,3502 (один цілий три тисячі п'ятсот два десятитисячних) гектара, що розташована на території Биковогребельської сільської ради, Білоцерківського району, Київської області; кадастровий номер НОМЕР_3; цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; вид використання - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; у тому числі за земельними угіддями - рілля 1,3502 га.

Пунктом 1.2 договору від 05.11.15р. встановлено, що ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 належить 11/30 частка, 11/30 частка і 8/30 частка відповідно, зазначеної земельної ділянки на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою - 29.10.10р. за реєстром №2-2300; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою 29.10.10р. за реєстром №2-2303 та рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 11.10.12р.; право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.05.15р. за НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_9, згідно витягів за номерами НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12 і НОМЕР_13 від 05.06.15р.

Згідно пункту 1.3. договором від 05.11.15р. ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_2, погодили поділ належної їм на праві спільної часткової власності земельної ділянки площею 1,3502 (один цілий три тисячі п'ятсот два десятитисячних) гектара, що розташована на території Биковогребельської сільської ради, Білоцерківського району, Київської області; кадастровий номер НОМЕР_3, що належить їм на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою 29.10.10р. за реєстром №2-2300; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Білоцерківською районною державною нотаріальною конторою 29.10.10р. за реєстром №2-2303 та рішення колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області від 11.10.12р.; право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27.05.15р. за НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_9, згідно витягів за номерами НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_12 і НОМЕР_13 від 05.06.15р. - на три окремі земельні ділянки, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без його зміни: на 0,4951 (нуль цілих чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят один десятитисячних) гектара, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_14 - ОСОБА_6; на 0,4951 (нуль цілих чотири тисячі дев'ятсот п'ятдесят один десятитисячних) гектара, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_15 - ОСОБА_5; на 0,3600 (нуль цілих три тисячі шістсот десятитисячних) гектара, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 - ОСОБА_2.

У всіх вищезазначених документах підставою для виникнення права власності зазначено рішення Апеляційного суду Київської області від 11.10.12р.

Отже, з наведеного вбачається, що волевиявлення Позивача та його сестер про поділ успадкованої земельної ділянки в натурі оформлено спільною нотаріальною заявою від 30.10.14р. та закріплено договором від 05.11.15р. вже на підставі виготовлених технічних документів на земельні ділянки.

Окрім того, усі вищезазначені документи Позивача та його сестер на поділ успадкованої земельної ділянки в натурі укладено та підписано ними на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 11 жовтня 2012 року.

Отже, наведене свідчить про те, що Позивачем разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень подано усі встановлені законодавством документи, які відповідають вимогам чинного законодавства та встановлюють відповідність заявлених Позивачем прав.

У свою чергу, державним реєстратором при розгляді заяви Позивача не було надано вказаним документам всебічної та повної оцінки, що призвело до помилкового висновку про невідповідність поданих документів вимогам законодавства, а також наявності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Згідно з частини четвертої статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора, пов'язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року №R(80)2 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, оскільки обставини справи свідчать про відсутність належних підстав для відмови Позивачу в державній реєстрації прав та їх обтяжень, з метою захисту прав та інтересів Позивача та враховуючи недопустимість втручання суду в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язати державного реєстратора повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за реєстраційним НОМЕР_16 від 1.11.15р.

Колегія суддів зазначає, що відсутність у апелянта повноважень щодо здійснення з 01.05.16р. реєстраційних дій не може слугувати правовою підставою для позбавлення Позивача на належний захист його порушених прав та інтересів.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним дії Міністерства юстиції України в період розгляду скарги позивача від 12.02.16р. та письмових звернень Позивача, поданих в 2016 році та позовних вимог про визнання протиправним дії Головного територіального управління юстиції у Київській області в період розгляду скарги Позивача від 10.12.15р. року та письмових звернень позивача в 2016 році необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.10.96р. № 393/96-ВР Про звернення громадян (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Закон № 393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 393/96-ВР органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Згідно частин третьої та четвертої вказаної статті, відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Згідно частини першої статті 20 Закону № 393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Згідно частини першої, другої та третьої статті 37 Закону № 1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Територіальні органи Міністерства юстиції України розглядають скарги: 1) на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав), дії або бездіяльність державного реєстратора; 2) на дії або бездіяльність суб'єктів державної реєстрації прав.

Територіальний орган Міністерства юстиції України розглядає скарги щодо державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, які здійснюють діяльність у межах території, на якій діє відповідний територіальний орган.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 30 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України протягом 15 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть подовжити строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.

Процедуру розгляду відповідно до Законів України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Закони) скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Мін'юсту (далі - суб'єкт оскарження), що здійснюється Мін'юстом та його територіальними органами (далі - суб'єкт розгляду скарги) визначає Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.15р. №1128 (далі по тексту - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - комісія), положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.

Згідно пункту 3 Порядку розгляд скарг здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено (далі - скаржник), що подається виключно у письмовій формі та повинна містити обов'язкові відомості, передбачені Законами, а також відомості про бажання скаржника та / або його представника взяти участь у розгляді відповідної скарги по суті та про один із способів, зазначених у пункті 10 цього Порядку, в який скаржник бажає отримати повідомлення про зазначений розгляд.

Така скарга у день її надходження реєструється суб'єктом розгляду скарги відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах.

Відсутність у скарзі обов'язкових відомостей, передбачених Законами, не є підставою для відмови у її реєстрації.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України Про звернення громадян з урахуванням особливостей, передбачених Законами, які обраховуються з моменту реєстрації її суб'єктом розгляду скарги.

Відповідно до пункту 5 Порядку перед розглядом скарги по суті комісія вивчає скаргу для встановлення: 1) чи віднесено розгляд скарги відповідно до Законів до повноважень суб'єкта розгляду скарги (належний суб'єкт розгляду скарги); 2) чи дотримано вимоги Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення; 3) чи наявні (відсутні) інші скарги у суб'єкта розгляду скарги.

Згідно пункту 6 Порядку у разі коли розгляд скарги відповідно до Законів здійснюється іншим суб'єктом розгляду скарги, така скарга у строк не більше п'яти календарних днів з моменту її реєстрації пересилається суб'єктом розгляду скарги, яким отримано скаргу, за належністю відповідному суб'єкту розгляду скарги, про що повідомляється відповідному скаржнику.

Строк розгляду скарги у випадку, передбаченому абзацом першим цього пункту, обраховується з дати її реєстрації належним суб'єктом розгляду скарги. При цьому вимога Законів щодо строків подання скарги вважається виконаною, якщо така скарга подана у відповідні строки до суб'єкта розгляду скарги, який пересилав її до належного суб'єкта розгляду скарги.

Пунктом 7 Порядку встановлено, що у разі коли встановлено порушення вимог Законів щодо строків подання скарги та вимог щодо її оформлення, суб'єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у розгляді скарги без розгляду її по суті у формі наказу.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.15р. Позивач подав відповідачу-1 скаргу на рішення від 25.11.15р. №26460271, зареєстрована за №С-2532, відповідно до якої скаржник просив скасувати вказане рішення та повторно розглянути повернуті реєстраційною службою документи на реєстрацію майнових прав та виготовлення свідоцтва про право власності на земельну ділянку площею 0,36 га з присвоєнням окремого кадастрового номера 322048050500:014:0045 без зміни цільового призначення з винесенням правового рішення.

Листом від 11.01.16р. №С-2532/3.2 відповідач-1 повідомив Позивача, що Головним територіальним управлінням юстиції у Київській області розглянуто скаргу на дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Київській області від 10.12.15р. та роз'яснив, що дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, шо вказаний лист датований 2015 роком, тобто має місце описка.

Поряд з цим, згідно відмітки поштового відділення на конверті, вказана відповідь була надіслана на адресу Позивача лише 27.01.16р., тобто з пропуском встановленого ст. 20 Закону № 393/96-ВР строку. Причини надіслання відповіді на адресу Позивача з порушенням строку, відповідач-1 ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції пояснити не зміг.

26.01.16р. Позивач звернувся до начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області із листом, зареєстрований за №С-128, в якому просив нагально розглянути скаргу Позивача від 10.12.15р. та проінформувати про результати її розгляду.

Листом від 22.02.16р. №С-128/3.2 відповідач-1 надав Позивачу роз'яснення щодо підстав прийняття рішення від 25.11.15р. НОМЕР_16.

Відповідь на звернення Позивача від 26.01.16р. датовану - 22.02.16р. №С-128/3.2 відповідач 1 направив Позивачу лише 09.03.16р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, тобто з пропуском встановленого ст. 20 Закону № 393/96-ВР строку.

09.02.16р. на особистому прийомі у в.о. начальника Головного територіального управління юстиції у Київській області Позивач передав письмову заяву, в якій виклав свою мотивацію всіх обставин справи та обґрунтував допущені порушення його прав, а також просив надати йому письмово мотивоване рішення за результатами розгляду скарги від 10.12.15р. Заява Позивача зареєстрована у той же день за №С-223.

Однак, заява Позивача від 09.02.16р. №С-223 залишилася відповідачем-1 без реагування, чим порушено вимоги Закону № 393/96-ВР.

12.02.16р. Позивач подав до відповідача-2 скаргу на рішення від 25.11.15р. №2646027, зареєстрована 15.02.16р. за вхідним №158/3, в якій просив скасувати рішення 25.11.15р. №2646027 та здійснити державну реєстрацію прав та обмежень приватної власності на 1 частку успадкованої ним земельної ділянки площею 0,36 га, після розмежування між спадкоємцями, яка розташована на території Биковогребельської сільської ради Білоцерківського району Київської області та видати позивачу належним чином оформлені документи, в повній відповідності до законодавства на момент подачі документів.

Листом від 05.04.16р. №С-473/3.2 відповідач-1 повідомив Позивача, що його скарга від 12.02.16р. №158/3 направлена відповідачу-1 від відповідача-2 листом від 25.02.16р. №6185/С-3894/19, за результатами вивчення скарги Комісією з розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Головному територіальному управлінні юстиції у Київській області встановлено, що скаржником пропущено строк звернення зі скаргою на рішення державного реєстратора до територіальних органів Міністерства юстиції встановлений статтею 37 Закону, та прийнято рішення у формі наказу від 05.04.16р. за №216/6, який направлено Позивачеві разом з листом від 05.04.16р.

Скарга позивача від 12.02.16р. отримана відповідачем-1 від відповідача-2 лише 10.03.16р., що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою. Лист від 05.04.16р. №С-473/3.2 направлено Позивачу 08.04.16р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті.

Отже, відповідачем-1 розглянуто скаргу позивача від 12.02.16р. у визначені законодавством строки та відповідно до вимог чинного законодавства.

12.04.16р. Позивач подав відповідачу заяву, зареєстрована за №С-750, у якій просив проінформувати його про висновок комісії відповідача-1 від 12.02.16р.

Листом від 06.05.16р. №С-750/3.2 відповідач-1 надав Позивачу відповідь на звернення від 12.04.16р.

Поряд з цим, відповідь на звернення Позивача від 12.04.16р., датовану 06 травня 2016 року, №С-750/3.2 відповідач-1 направив Позивачу лише 16.05.16р., тобто з пропуском встановленого ст. 20 Закону № 393/96-ВР строку.

12.02.16р. Позивач подав до відповідача 2 скаргу на рішення №2646027, зареєстрована 15.02.16р. за вхідним №158/3.

Листом від 25.02.16р. №6184/С-3894/19 відповідач-2 повідомив Позивача, що його скарга від 12.02.16р. направлена на розгляд до Головного територіального управління юстиції у Київській області за належністю, відповідно до статті 37 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Вищезазначене рішення відповідача-2 відповідає нормам чинного законодавства.

Поряд з цим, лист від 25.02.16р. №6184/С-3894/19 відповідач-2 направив Позивачу лише - 03.03.16рн., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, тобто з пропуском встановленого ст. 20 Закону № 393/96-ВР строку.

При цьому, скарга Позивача від 12.02.16р. надійшла до відповідача-1 від відповідача-2 лише 10.03.16р., що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою, у зв'язку з чим є вірним висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем-2 строків перенаправлення скарги відповідно до пункту 6 Порядку.

14.03.16р. листом вх.№255/1 Позивач звернувся до відповідача 2, в якому повідомив про порушення та недотримання законодавства і Конституції України підпорядкованим відповідачу-2 відомством, а також просив взяти під контроль розгляд скарги позивача від 15.02.16р. №6184/С-3894/19.

Листом від 01.04.16р. №10859/С-7177/19 відповідач-2 повідомив Позивача, що розгляд звернення від 14.03.16р. №255/1 продовжено до 28.04.16р. в порядку, передбаченому статтею 20 Закону № 393/96-ВР.

Лист від 01.04.16р. №10859/С-7177/19 відповідач-2 направив Позивачу лише 07.04.16р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті.

Листом від 28.04.16р. №15050/С-7177/19 відповідач-2 надав Позивачу вичерпну відповідь на звернення від 14.03.16р. №255/1. Поряд з цим, вказана відповідь була направлена на адресу Позивача - 08.05.16р., що підтверджується поштовим штемпелем на конверті, тобто з пропуском встановленого ст. 20 Закону № 393/96-ВР строку.

Доказів протилежного апелянтом ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Отже, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем-1 та відповідачем-2 порушено строки розгляду скарг та звернень Позивача, як наслідок, дії відповідача-1 та відповідача-2 стосовно розгляду скарг та звернень у строки визначені законодавством є протиправними в частині дотримання строків розгляду скарг та звернень громадян відповідно до вимог Закону № 393/96-ВР, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги в частині пропуску Позивачем строку звернення до суду, з огляду на наступне.

Наслідки пропущення строків звернення до суду регламентовані ст. 100 КАС України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

В даному випадку, суд першої інстанції визнав поважними причини пропуску строку звернення до суду та постановив відповідну ухвалу від 23.06.17р. Таким чином, підстави для залишення позову без розгляду - відсутні.

Вищевикладеним спростовуються доводи апеляційної скарги відповідача-1.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у Київській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.17р. у справі №826/8565/16 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.17р. у справі №826/8565/16- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до вимог КАС України.

Головуюча суддя Шелест С.Б.

Судді : Кузьмишина О.М.

Пилипенко О.Є.

Повний текст ухвали складений: 14.09.17р.

Головуючий суддя Шелест С.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

ОСОБА_9