Рішення

від 08.09.2017 по справі 910/11320/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2017Справа №910/11320/17

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Дочірнього підприємства АТЛ Україна

про стягнення 30 000 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Дочірнього підприємства АТЛ Україна про стягнення 30 000 грн.

Ухвалою від 14.07.2017р. порушено провадження по справі №910/11320/17 та призначено її розгляд на 08.09.2017р.

05.09.2017р. представником позивача було подано письмове підтвердження відсутності аналогічного спору на виконання вимог ухвали суду, а у судовому засіданні 08.09.2017р. вказаним учасником судового процесу було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представник відповідача у судове засідання 08.09.2017р. не з'явився, проте, про дачу, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Незважаючи на неявку представника відповідача, з огляду на те, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами в судовому засіданні 08.09.2017р. у відповідності до ст.75 Господарського процесуального кодексу.

В судовому засіданні 08.09.2017р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.02.2017р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (перевізник) та Дочірнім підприємством АТЛ Україна (експедитор) було укладено договір №АВ/17 транспортно-експедиторський послуг, відповідно до п.1.1 якого перевізник зобов'язується прийняти, а експедитор пред'явити до перевезення вантаж клієнта.

За умовами п.2.1 договору №АВ/17 від 17.02.2017р. перевезення вантажу здійснюється перевізником на підставі умов даного договору. Експедитор надає перевізнику заявку на перевезення вантажу, що є його невід'ємною частиною.

Перевезення вантажу здійснюється відповідно до заявки експедитора, що є невід'ємною частиною договору, які подаються перевізнику за 48 годин до початку перевезення (якщо інше не вказано в договорі-заявці). Кількість і рід вантажу, маршрут вантажу та вантажоодержувач, дата подачі автотранспорту, строки виконання, митні переходи, вартість перевезення обумовлюється заявкою на перевезення. Заявка на перевезення повинна бути оформлена в письмовій формі й завірена печаткою експедитора (п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору №АВ/17 від 17.02.2017р.).

Згідно п.4.1 договору №АВ/17 від 17.02.2017р. оплата за перевезення вантажів здійснюється експедитором на підставі наданих перевізником рахунку-фактури (оригінал), акту виконаних робіт, податкової накладної й оригіналу ТТН у термін п'ятнадцяти банківських днів.

Відповідно до п.4.2 укладеного між сторонами правочину розмір вартості перевезення вантажів, а також розміри зборів за виконання перевізником пов'язаних з перевезенням операцій і послуг визначається в заявці на перевезення.

У п.4.3 договору №АВ/17 від 17.02.2017р. вказано, що після повного виконання своїх зобов'язань по кожному окремому перевезенню сторони підписують акт.

Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання і діє протягом одного року (п.9.1 договору №АВ/17 від 17.02.2017р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №АВ/17 від 17.02.2017р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з надання транспортно-експедиторських послуг.

Як свідчать матеріали справи, в межах договору №АВ/17 від 17.02.2017р. Дочірнім підприємством АТЛ Україна було подано Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 заявку №158 від 17.02.2017р., в якій вказано кількість і рід вантажу, маршрут, вантажовідправника та вантажоодержувач, дата подачі автотранспорту, строки виконання, митні переходи, вартість перевезення. Зокрема, визначено, що до перевезення надається вантаж вагою 15 тонн, за маршрутом Польща - Україна; вантажовідправник Amica Mronki S.A, вантажоотримувач Товариство з обмеженою відповідальністю Дієса ; датою подачі транспорту під завантаження визначено 21-22.02.2017р. У заявці визначено строк оплати протягом 14 днів з моменту отримання оригіналів рахунку, CMR, договору, договору-заявки, акта виконаних робіт, свідоцтва про сплату єдиного податку чи платника податку на додану вартість, свідоцтва про державну реєстрацію, ліцензії. Вартість перевезення 30 000 грн.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України даказами не спростовані, Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 було належним чином виконано перевезення згідно заявки №158 від 17.02.2017р. На підтвердження виконання означеного перевезення заявником було представлено до матеріалів справи міжнародну товарно-транспортну накладу CMR №933421.

Одночасно, як свідчать матеріали справи, у відповідності до умов п. 4.3 договору №АВ/17 від 17.02.2017р., після виконання перевізником своїх зобов'язань за вказаною вище заявкою сторонами було складено та підписано акт №ОУ-044 від 01.03.2017р. здачі-прийняття робіт (надання послуг). Вказаний акт підписано представниками обох сторін та скріплено печатками суб'єктів господарської діяльності.

На оплату перевезення, виконаного перевізником згідно заявки №158 від 17.02.2017р., останнім було виставлено експедитору рахунок №СФ-044 від 01.03.2017р. на суму 30 000 грн.

Одночасно, сторонами також було підписано акт звірки від 05.04.2017р., який не є первинним бухгалтерським документом, проте, є додатковим свідченням визнання відповідачем наявності певного грошового зобов'язання, у даному випадку щодо оплати перевезення на суму 30 000 грн.

Таким чином, з огляду на наведене у сукупності, суд приймає до уваги представлені позивачем до матеріалів справи документи в якості належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 перевезення на замовлення Дочірнього підприємства АТЛ Україна у відповідності до заявки №158 від 17.02.2017р., що є невід'ємною частиною договору №АВ/17 від 17.02.2017р.

За таких обставин, виходячи з наведеного вище, з огляду на умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати відповідачем перевезення здійсненого позивачем згідно заявки №158 від 17.02.2017р., в межах договору №АВ/17 від 17.02.2017р., на суму 30 000 грн. настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Дочірнім підприємством АТЛ Україна свої грошові зобов'язання за договором №АВ/17 від 17.02.2017р. в частині оплати перевезення за заявкою №158 від 17.02.2017р. виконано не було, грошові кошти в сумі 30 000 грн. на рахунок Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не переховано.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

При цьому, суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У ст.11 Міжнародного пакту про політичні та громадянські права, який ратифіковано Указом №2148-08 від 19.10.1973р. Президії Верховної Ради Української РСР, кожен має право при визначенні його прав і обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013р. Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав). Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.05.2013р. Вищого господарського суду України по справі №5011-5/14825-2012.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги позицію Конституційного суду України, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання своїх обов'язків за договором №АВ/17 від 17.02.2017р. не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства АТЛ Україна про стягнення 30 000 грн.

Судовий збір згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.

Керуючись, ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства АТЛ Україна (01133, м.Київ, бул.Лесі Українки, будинок 34, ЄДРПОУ 32248838) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, іпн НОМЕР_1) заборгованість в розмірі 30 000 грн. та судовий збір в сумі 1600 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

13.09.2017 р.

Суддя О.М. Спичак