Рішення

від 13.09.2017 по справі 910/12535/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2017Справа №910/12535/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агрейн Транс

до Товариства з обмеженою відповідальністю Логістичний Комплекс Континент

про стягнення 87 698,33 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача: Федоренко Ю.М. - представник за довіреністю б/н від 12.09.17

від відповідача: не з'явилися.

В судовому засіданні 13.09.2017 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Агрейн Транс до Товариства з обмеженою відповідальністю Логістичний Комплекс Континент про стягнення 87 698,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Агрейн Транс (позивач) зазначає, що між сторонами було укладено договір № 03-2017 надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні, за умовами якого позивач як перевізник узяв на себе зобов'язання надати замовнику - ТОВ Логістичний Комплекс Континент (відповідач) послуги по перевезенню вантажів, а відповідач в свою чергу прийняти такі послуги та оплатити. За доводами позивача, останнім належним чином виконано зобов'язання за договором та надано послуги по перевезенню на загальну суму 80 379,96 грн, що підтверджується актами приймання-передачі наданих послуг, підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Однак, відповідач не виконав свої обов'язок за договором та не оплатив надані позивачем послуги. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 87 698,33 грн, з яких 80 379,96 грн - основна сум заборгованості за договором, 4 456,17 грн - пеня за несвоєчасну оплату виконаних послуг, 2 331,00 грн - інфляційні втрати та 531,20 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2017 порушено провадження у справі № 910/12535/17 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.09.2017.

У судове засідання, призначене на 13.09.2017 з'явився представник позивача, який надав документи на виконання вимог ухвали суду, позовні вимоги підтримав.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, вимоги ухвали суду не виконав, через загальний відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю явки представника відповідача.

Представник позивача заперечував проти задоволення такого клопотання, зазначивши, що останнє жодним чином не обґрунтоване та відповідачем вчиняються дії щодо затягування судового процесу.

Дослідивши клопотання відповідача, суд вирішив відмовити в його задоволенні, оскільки відповідач не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ).

При цьому суд зазначає, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, незважаючи на те, що представник відповідача не з'явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України , а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив .

01 березня 2017 року між вимоги Товариством з обмеженою відповідальністю Агрейн Транс (надалі - перевізник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Логістичний Комплекс Континент (надалі - замовник/відповідач) було укладено договір № 03-2017 надання послуг по перевезенню вантажів автотранспортом по Україні (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, замовник доручає, а перевізник приймає на себе зобов'язання надати відповідно до умов даного договору послуги по перевезенню наступних типів вантажів замовника: пшениці, ріпака, жита, кукурудзи, соняшнику, ячменю сорго, сої та інших сільськогосподарських культур автомобільним транспортом перевізника.

Згідно з п. 1.2. договору замовник зобов'язується прийняти надані послуги по перевезенню та оплатити їх вартість в порядку та строки, визначені цим договором.

Дані, необхідні для надання послуг, вказуються у заявках на перевезення вантажу (надалі - заявка), що є невід'ємними частинами даного договору. Погоджені сторонами заявки регулюють взаємовідносини сторін щодо кожного окремого перевезення (п. 1.3. договору).

У п. 3.2. договору сторони передбачили, що об'єм перевезення та загальна вартість послуг за договором визначається у заявці і сплачується замовником перевізнику шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок перевізника, зазначений в даному договорі.

Загальна вартість послуг по перевезенню вантажів, фактично виконаних перевізником за цим договором, по кожній окремі заявці фіксується сторонами в Акті приймання-передачі наданих послуг (п. 3.3. договору).

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами підписано заявки на перевезення вантажу за маршрутом с. Молодіжне (Одеська обл..) - м. Чорноморськ (Одеська обл..), № 3 від 10.04.2017 на перевезення кукурудзи; № 4 від 10.04.2017 на перевезення сої та № 5 від 19.04.2017 на перевезення кукурудзи.

Крім того, у відповідності до п. 3.3. договору сторонами складено, підписано та скріплено печатками акти приймання передачі наданих послуг, зокрема № 99 від 21.04.2017 на суму 56 452,93 грн, № 107 від 25.04.2017 на суму 1 822,86 та № 108 від 25.04.2017 на суму 22 104,17 грн, яким сторони зафіксували надання позивачем та прийняття відповідачем послуг по перевезенню вантажу (кукурудзи та сої) за маршрутом с. Молодіжне (Одеська обл..) - м. Чорноморськ (Одеська обл..).

Відповідно до п. 3.5. договору розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту поставки за надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня їх підписання.

Відповідно до п. 4.4. договору акт приймання-передачі наданих послуг є невід'ємною частиною договору.

Даний договір відповідно до п. 9.1. вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017, а в частині розрахунків - до повного проведення розрахунків.

За доводами позивача, перевізником належним чином виконано зобов'язання за договором та надано послуги по перевезенню вантажу, однак, відповідач не виконав свої обов'язок та не оплатив надані позивачем послуги, у зв'язку з чим в останнього утворився бор на суму 80 379,96 грн.

Отже, спір у справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повноти та вчасності оплати послуг за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Внаслідок укладення сторонами договору та заявок на здійснення транспортного перевезення, між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано відповідачу послуги по перевезенню вантажу (кукурудзи та сої) за маршрутом с. Молодіжне (Одеська обл..) - м. Чорноморськ (Одеська обл..) на загальну суму 80 379,96 грн, що підтверджується заявками на перевезення вантажу № 3 від 10.04.2017; № 4 від 10.04.2017, № 5 від 19.04.2017 та актами приймання передачі наданих послуг: № 99 від 21.04.2017 на суму 56 452,93 грн, № 107 від 25.04.2017 на суму 1 822,86 та № 108 від 25.04.2017 на суму 22 104,17 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печаткою (належним чином завірені копії містяться в матеріалах справи, оригінали були оглянуті судом у судовому засіданні).

Проте відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не у повному обсязі розрахувався за надані позивачем послуги.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до п. 3.5. договору розрахунок замовником перевізнику здійснюється по факту поставки за надані послуги на підставі актів приймання-передачі наданих послуг по договору на виконання транспортних перевезень, підписаних уповноваженими представниками сторін, протягом 10 (десяти) банківських днів з дня їх підписання.

Отже, з урахуванням положень п. 3.5. договору та ст. 530 Цивільного кодексу України , строк виконання грошових зобов'язань відповідача по сплаті за надані послуги на момент вирішення спору настав.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 80 379,96 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4 456,17 грн, 3% річних у розмірі 531,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 331,00 грн.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отримані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України , підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3.1. договору передбачено, що за прострочення оплати виконаних робіт замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочки

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за надані послуги, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір інфляційних втрат та 3% річних становлять суми більші, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України , суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягають суми у розмірах, заявлені позивачем, а саме: 3% річних у розмірі 531,20 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 331,00 грн.

Також суд зазначає, що арифметично вірним та обґрунтованим є розмір пені, що розрахований позивачем на суму основного боргу за вказаний період, і складає 4 456,17 грн.

Відповідно до ст. ст. 33 , 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України , в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України , судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання щодо сплати грошових коштів за отримані послуги виконав своєчасно та в повному обсязі. Проте, відповідач не надав суду доказів виконання зобов'язань та доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК ), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на зазначене вище, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, документально підтвердженими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Логістичний Комплекс Континент (01011, м. Київ, вул.. Панаса Мирного, буд. 16/13; ідентифікаційний код 40320316) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агрейн Транс (39627, Полтавська область, м. Кременчук, вул.. Московська, буд. 6, офіс 405; ідентифікаційний код 38052610) 80 379 (вісімдесят тисяч триста сімдесят дев'ять) грн 96 коп. - основної суми заборгованості за договором, 4 456 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят шість) грн 17 коп. - пені за несвоєчасну оплату виконаних послуг; 2 331 (дві тисячі триста тридцять одну) грн 00 коп. - інфляційних втрат; 531 (п'ятсот тридцять одну) грн 20 коп. - 3% річних та 1 600 (одну тисячу шістсот) грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору у розмірі

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.09.2017.

Суддя Пукшин Л.Г.