Рішення

від 13.09.2017 по справі 914/1405/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2017р. Справа № 914/1405/17

Суддя О.Запотічняк при секретарі В.Думин розглянула справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРІАДА-ІФ» , м.Галич,

Івано-Франківська область,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСПРОМГРУП» , м.Львів,

про стягнення 319 007,00 грн.

За участю представників:

Від позивача: ОСОБА_1 -адвокат.

Від відповідача: не з'явився;

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «ДРІАДА-ІФ» звернулося в Господарський суд Львівської області з позовом до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСПРОМГРУП» про стягнення 319 007,00 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за умовами укладеного з відповідачем 05.01.2015р. договору, відповідач зобов'язався постачати йому необроблену деревину, ліс кругляк, а він як покупець зобов'язався приймати товар і вчасно його оплачувати.

Згідно усної домовленості щодо кількості деревини яка буде поставлена, позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 687 959,80 грн.

Однак відповідач поставив деревину тільки на суму 437 959,55 грн. Претензії позивача від 10.04.2017р. та від 05.05.2017р. щодо повернення коштів або постачання товару були залишені відповідачем без реагування, у зв'язку із чим станом на дату подання позову до суду за відповідачем числиться заборгованість в сумі 250 000,25 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 56 554,70 грн. витрат від інфляції та 12 452,05 грн. процентів за користування чужими коштами.

Обставини справи: Розглянувши подані матеріали суд визнав їх достатніми для прийняття заяви до розгляду і ухвалою від 11.07.2017 року порушив провадження у справі та призначив судове засідання на 25.07.2017року.

В судове засідання 25.07.2017р. з'явився представник позивача. Через канцелярію суду представник позивача подав клопотання на виконання вимог ухвали суду від 11.07.2017 р.

Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, вимоги ухвали суду від 11.07.2017 р. не виконав.

Суд звертає увагу на те, що поштовий конверт, яким відповідачу направлялась ухвала про порушення провадження у справі, повернувся на адресу суду без вручення адресату. Згідно поштової довідки долученої до конверта, адресат вибув із зазначеної на конверті адреси.

Слід зазначити, що поштова кореспонденція направлялась відповідачу на адресу вказану в позовній заяві та долученому до справи витязі з ЄДР ЮО ФОП та ГФ, а саме: м.Львів, вул. Городоцька,85.

Суд також зазначає, що відповідно до положень п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалою від 25.07.2017р. суд відклав розгляд справи на 29.08.2017р.

В судове засідання 29.08.2017р. з'явився представник позивача, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач повторно не забезпечив явки уповноваженого представника в судове засідання, причин неявки не повідомив, відзиву на позов не подав.

Суд відклав розгляд справи на 13.09.2017 р . відповідач в черговий раз не забезпечив участь свого представника в судове засідання. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи а матеріалів справи достатньо для її розгляду по суті, у відповідності до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

05.01.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІСПРОМГРУП» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДРІАДА-ІФ (покупець) було укладено договір за умовами якого продавець зобов'язався постачати покупцю необроблену деревину, ліс кругляк, а покупець зобов'язався приймати товар і вчасно його оплачувати постачальникові на умовах даного договору.

Відповідно до п. 10.2 договору сторони визначили, що договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015р. Також сторони погодили, що якщо за 15 днів до моменту закінчення дії даного договору від жодної сторони не надійде пропозицій про його припинення чи зміну, то даний договір продовжується кожного року ще на один рік на тих самих умовах.

Сторонами не надано суду доказів висловлення пропозиції щодо припинення дії договору, а відтак він неодноразово пролонговувався та є чинним.

Відповідно до п.4 Договору, сторони погодили, що поставка товару здійснюється за погодженням сторін. Датою поставки вважається дата одержання товару покупцем, вказана в накладній на партію товару.

Згідно із п. 5.3 договору, підтвердженням факту передачі товару в належному місці, без прострочень, за кількістю, в асортименті та якості потрібних покупцю і погоджених сторонами, є підписання покупцем накладної на товар.

Згідно порядку оплати визначеного п. 6 договору, покупець зобов'язався оплачувати вартість одержаної партії товару в об'ємі поставки вказаної в накладній, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 7 календарних днів з моменту одержання товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України , зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України .

В позовній заяві позивач зазначає, що згідно усних домовленостей з відповідачем, він перерахував відповідачу кошти за спільно узгоджену кількість деревини.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перераховано відповідачу кошти в сумі 687 959,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями:

- від 05.03.2015р. № 46 на суму 100 000,00 грн. Оплата проведене на підставі рахунку від 05.03.2015р. №3.

- від 29.04.2015р. №3859 на суму 237 959,55 грн. Оплата проведене на підставі рахунку від 29.04.2015р. №5.

- від 30.04.2015р. №3857 на суму 100 000,00 грн. Оплата проведене на підставі рахунку від 29.04.2015р. №5.

- від 02.06.2015р. №3959 на суму 100 000,25 грн. Оплата проведене на підставі рахунку від 02.06.2015р. №7.

- від 04.06.2015р. №3976 на суму 150 000,00 грн. Оплата проведене на підставі рахунку від 04.06.2015р. №8.

Позивачем долучено до справи копії рахунків від 05.03.2015р. №3, від 29.04.2015р. №5 та від 02.06.2015р. №7. (а.с. 81-83).

Позивач стверджує, що відповідач на виконання умов договору поставив йому ліс кругляк на суму 437 959,55 грн.

11.04.2017р. адвокатським об'єднанням Прикарпатська юридична компанія від імені ТзОВ Дріада-ІФ було скеровано директору ТзОВ Ліспромгруп листа з вимогою повернути залишок коштів в сумі 250 000,25 грн або поставити товар на цю суму. Однак, як вбачається з поштової відмітки на конверті яким даний лист скеровувався директору ТзОВ Ліспромгруп , поштовий конверт адресату не був вручений у зв'язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 20-25).

01.06.2017р. ТзОВ Дріада-ІФ скерувало ТзОВ Ліспромгруп претензію від 05.05.2017р. №1 з вимогою про повернення коштів в сумі 250 000,25 грн. З даної претензії вбачається, що 19.10.2015р. позивач додатково перерахував відповідачу кошти в сумі 100 000,00 грн. Також в претензії позивач зазначає, що загальна сума перерахованих відповідачу коштів становить 787 959,80 грн. а вартість поставленого відповідачем товару становить 537 959,55 грн.

Дана претензія була скерована на юридичну та фактичну адресу відповідача а також на адресу директора ТзОВ Ліспромгруп . Факт направлення підтверджується фіскальними чеками (а.с. 29-30) а також поштовим повідомленням про вручення (а.с. 89).

Однак станом на дату подання позову до суду (04.07.2017р.), відповідач незважаючи на вимогу позивача не поставив позивачу обумовлений договором товар на суму 250 000,25 грн. та не повернув відповідні кошти.

Як уже зазначалося судом, згідно умов договору, покупець зобов'язався оплачувати вартість одержаної партії товару в об'ємі поставки вказаної в накладній, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 7 календарних днів з моменту одержання товару.

В той же час, як зазначає сам позивач та вбачається із різниці перерахованих відповідачу коштів та вартості поставленого товару, позивачем було перераховано відповідачу кошти ще до моменту поставки товару відповідачем.

Однак умовами договору не передбачено обов'язку покупця здійснювати продавцю попередню оплату товару який має поставлятися, та не передбачено обов'язку продавця поставляти товар з моменту отримання від покупця тих чи інших коштів.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що відповідач, як продавець за умовами договору, отримавши від покупця кошти в сумі 250 000,25 грн. і не поставивши на ці кошти товар обумовлений договором, фактично одержав їх безпідставно та зберіг їх.

Претензія позивача 05.05.2017р. №1 щодо повернення даних коштів була залишена відповідачем без реагування.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином відповідач зобов'язаний повернути позивачу кошти в сумі 250 000,25 грн, як такі, що безпідставно набуті.

Щодо нарахування позивачем відповідачу інфляційних втрат та 3% річних в порядку передбаченому ст. 625 ЦК України суд зазначає наступне.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до п. 3.1 та 4.1 згаданої постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно п. 5.2 даної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Оскільки, як встановлено судом кошти в сумі 250 000,25 грн. набуті відповідачем безпідставно та підлягають поверненню позивачу в порядку ст. 1212 ЦК України, нарахування позивачем на дану суму інфляційних втрат та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України є безпідставним.

В той же час, відповідно до ч.2 ст.1214 ЦК України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак умовами договору укладеного між сторонами не передбачено розміру процентів за користування коштами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладені обставини, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі 250 000,25 грн.

Витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до ст. 49 ГПК України суд покладає на винну сторону відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3750,01грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в сумі 10500,00 грн. В обґрунтування вимог про стягнення витрат на послуги адвоката позивач надав суду Договір від 04.04.2017р. №1-04 про надання правової допомоги укладений між ТзОВ Дріада ІФ та Адвокатським об'єднанням Прикарпатська юридична компанія , Акт прийому передачі виконаних робіт від 12.06.2017р., копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на ОСОБА_2 та ордер, рахунок на оплату послуг від 12.06.2017р. №1/06 та платіжне доручення від 13.06.2017р. №5826 про оплату адвокатських послуг на суму 10 500,00 грн.

Відповідно до п. 6.3. Постанови Пленуму ВГСУ Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України №7 від 21.02.2013р., витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК .

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Як вбачається з долучених позивачем документів, йому було надано послуги пов'язані із вивченням та правовим аналізом відносин між сторонами які виникли на підставі договору від 05.01.2015р., консультування, проведення претензійної роботи. Адвокат ОСОБА_2 забезпечував представництво інтересів позивача в судових засіданнях.

Відповідно до п. 6.5 згаданої вище Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року N 7, вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відповідно до п. 6 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, витрати позивача на послуги адвоката суд покладає на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 8 228,67 грн.

Керуючись 526, 693ЦК України, ст. ст.28, 33 ,43, 44, 48, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІСПРОМГРУП» (79007,

м.Львів, вул. Городоцька,85, ідентифікаційний номер: 39491312) на користь

Товариства з обмеженою відповідальністю «ДРІАДА-ІФ» (77100, ОСОБА_1-

Франківська область, Галицький район, м.Галич, вул. Вітовського,32,

ідентифікаційний номер:36497112) - 250 000,25 грн, 3750,01 грн судового збору

та 8 228,67 грн. витрат на послуги адвоката.

3. В задоволення решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

5. Рішення суду може бути оскаржено згідно ст.ст. 91-95 ГПК України.

Повне рішення складено 14.09.2017р.

Суддя Запотічняк О.Д.