Рішення

від 12.09.2017 по справі 922/2442/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2017 р.Справа № 922/2442/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Рученко К.Д.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс", м. Харків про стягнення 20771,28 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 374 від 29.12.2016 р.);

відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Солді і Ко", м. Київ (далі за текстом - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс", м. Харків (далі за текстом - відповідач) 20771,28 грн., з яких:

14146,36 грн. - сума основного боргу;

2750,64 грн. - пені;

2115,99 грн. - штрафу;

1453,29 грн. - інфляційні витрати;

305,00 грн. - 3% річних.

Позов обґрунтовано з посиланням на невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами публічного договору поставки від 06.05.2015 р. щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.07.2017 р. зазначену позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.08.2017 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.08.2017 р. розгляд справи відкладено на 12.09.2017 р.

В процесі розгляду справи позивач надав суду письмові пояснення (вх. № 28416 від 05.09.2017 р.), в яких обґрунтовує власну правову позицію у спорі по даній справі, та зокрема зазначає, що підприємство позивача в своїй діяльності використовує публічний договір, який розміщено на сайті підприємства в мережі Інтернет; що підтвердженням того, що відповідач приєднався до умов публічного договору поставки від 06.05.2015 р. підтверджується тим, що в видаткових накладних, копії яких містять матеріали справи, підставою здійснення операції визначено публічний договір поставки та рахунок-фактура. Дата публічного договору відповідає даті видаткової накладної, що кореспондується з умовами визначеними в загальних положениях публічного договору, згідно з яким моментом укладення договору - є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо). Власним підписом на кожній видатковій накладній уповноважена особа покупця виразила згоду відповідача із змістом видаткової накладної, підтвердила повноту та правильність здійснення господарської операції. Позивач вказує, що в рахунках-фактурах наданих відповідачу зазначається, що поставка здійснюється на умовах публічного договору поставки розміщеного 06.05.15 на офіційному сайті позивача - за адресою http://metalvis.ua/support/legal-support.html. Відповідач був ознайомлений із змістом рахунків-фактур, що підтверджується, посиланням на номер та дату рахунка-фактури у призначенні платежу при здійсненні часткової оплати товару (підтверджується банківськими виписками).

Відповідач відзиву на позов не надав.

На судове засідання 12.09.2017 р. прибув представник позивача, який підтримує вимоги, викладені в позовній заяві, та просить суд їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач на судове засідання свого уповноваженого представника не направив, про причини неприбуття не повідомив, вимоги ухвал господарського суду Харківської області від 25.07.2017 р. та від 09.08.2017 р. р. не виконав.

В пункті 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , зокрема зазначено, що Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Суд зазначає, що законодавство України, в тому числі ГПК України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема, позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 ЦК України та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: направлено на його юридичну адресу копії ухвал від 25.07.2017 р. та від 09.08.2017 р. по даній справі. Проте, копія ухвали від 25.07.2017 р. повернулись на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» .

За таких обставин, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи викладене, а також те, що неявка на судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за необхідне розглядати справу за його відсутності, за наявними в матеріалах справи документами, як це передбачено ст. 75 ГПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, 06.05.2015 р. позивачем оприлюднено на офіційному сайті http://metalvis.ua/support/legal-support.html публічний договір поставки (далі за текстом - договір; 15-17), за умовами якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього його вартість.

Предметом поставки є метизи, інструменти, комплектуючі, витратні матеріали, будівельна хімія, інші будівельні матеріали тощо (розділ 1 договору).

За загальними положеннями договору моментом укладення договору - є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо).

Договір укладається шляхом приєднання покупцем до запропонованого постачальником договору загалом та прийняття всіх істотних умов договору без підписання письмового примірника і має юридичну силу відповідно до положень ст. 633, 634 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. п. 4.1-4.2 договору ціна товару, що передається за даним договором, установлюється в національній валюті України, згідно прейскурантів постачальника. Загальна ціна договору складається із загальної вартості товару, поставленого по видаткових накладних, протягом дії договору.

Оплата за цим договором здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на рахунок постачальника у розмірі 100% (сто відсотків) від вартості товару. Форма розрахунків - безготівковий переказ.

За умовами розділу 6 договору поставка (передача) товару здійснюється за місцезнаходженням одного з складських приміщень постачальника на умовах EXW (франко-завод) у відповідності до Правил тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС (2010).

Датою поставки товару вважається дата видаткової накладної постачальника, за якою відбулась передача товару покупцю.

Право власності на товар та ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару до покупця переходить в момент передачі товару від постачальника покупцю за видатковою накладною.

Згідно з п. 7.1 договору постачальник одночасно з передачею покупцю товару надає покупцю наступні документи на товар: рахунок-фактура; видаткова накладна.

Пунктами 9.1-9.2 договору передбачено, що за порушення строку оплати, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад три дні додатково стягується штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від вартості несплаченого вчасно товару. Сплата стороною визначених цим договором та/або чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов'язку відшкодувати за вимогою іншої сторони збитки, завдані порушенням договору у повному обсязі.

Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його оприлюднення на сайті http://metalvis.ua.

Як свідчать матеріали справи, відповідач в передбаченому законом порядку приєднався до умов зазначеного договору, та зокрема згідно з видатковими накладними № 85463 від 25.11.2016 р. на суму 417,60 грн., № 85461 від 25.11.2016 р. на суму 3470,40 грн., № 86927 від 30.11.2016 р. на суму 2788,80 грн., № 87807 від 05.12.2016 р. на суму 6912 грн., № 88305 від 05.12.2016 р. 3192 грн., № 88721 від 06.12.2016 р. від 31.01.2017 р. на суму 609 грн. та № 005156 від 31.01.2017 р. на суму 2783,16 грн. прийняв від позивача певний товар.

Суд констатує, що в зазначених видаткових накладних міститься підстава здійснення поставки товару, а саме, публічних договір поставки та відповідний рахунок фактура, яку позивач при передачі товару виставляв відповідачу до сплати, зокрема рахунки-фактури № 975643 від 25.11.2016 р., № 975255 від 25.11.2016 р., № 977108 від 29.11.2016 р., № 980640 від 05.12.2016 р., № 981556 від 06.12.2016 р., № 10695 від 31.01.2017 р. (а. с. 41-46). Товар за певними накладними приймав уповноважений представник відповідача, що діяв на підставі довіреностей на отримання ТМЦ, іншу частину товару отримував безпосередньо директор підприємства відповідача.

Суд зазначає, що дата публічного договору відповідає даті видаткової накладної, що кореспондується з умовами визначеними в загальних положеннях публічного договору, згідно з якими моментом укладення договору - є момент вчинення покупцем дій, спрямованих на придбання товару (отримання покупцем рахунку-фактури, товару за видатковою накладною, оплата товару тощо). Власним підписом на кожній видатковій накладній уповноважена особа покупця виразила згоду відповідача із змістом видаткової накладної, підтвердила повноту та правильність здійснення господарської операції, а так само виразила свою згоду на приєднання до умов публічного договору, та здійснення поставки саме в рамках цього договору. Крім того в рахунках-фактурах наданих відповідачу зазначається, що поставка здійснюється на умовах публічного договору поставки розміщеного 06.05.15 на офіційному сайті позивача - за адресою http://metalvis.ua/support/legal-support.html. Відповідач був ознайомлений із змістом рахунків-фактур, що підтверджується, посиланням на номер та дату рахунка-фактури у призначенні платежу при здійсненні часткової оплати товару.

Однак, відповідач свій обов'язок щодо розрахунків за поставлений товар виконав не в повному обсязі. Станом на момент прийняття даного судового рішення заборгованість відповідача перед позивачем складає 14146,36 грн.

Крім того, в зв'язку з простроченням відповідачем своїх зобов'язань з оплати товару, позивач на підставі умов публічного договору та відповідних вимог чинного законодавства нарахував відповідачу 2750,64 грн. пені, 2115,99 грн. штрафу, 1453,29 грн. інфляційних витрат та 305,00 грн. 3% річних.

Обставини щодо стягнення заборгованості, інфляційних, річних, штрафу та пені стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В пункті 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» , зокрема, зазначено, що будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно з ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за публічним договором в сумі 14146,36 грн. підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовано.

Строк виконання зобов'язань з оплати поставленого товару за публічним договором є таким, що настав.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача вказаної заборгованості.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати наданих послуг підтверджується матеріалами справи, та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування інфляційних та 3% річних за таке прострочення.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, інфляційні та річні останнім нараховані за період прострочення за кожною з накладних по 18.07.2017 р.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок зазначених нарахувань, суд приходить до висновку про його арифметичну вірність.

За таких обставин, заявлений позивачем позов в цій частині підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 1453,29 грн. інфляційних та 305 грн. річних.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що

встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо ін ше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як вже було зазначено вище, п. 9.1 договору передбачено відповідальність відповідача у випадку прострочення оплати послуг, а саме: пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення та штраф у розмірі 10% від вартості несплаченого своєчасно товару.

Зазначене надає право позивачу на нарахування пені та штрафу за допущені відповідачем прострочення виконання зобов'язань.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок штрафу, суд констатує його арифметичну вірність. За таких обставин, позов в частині стягнення 2115,99 грн. штрафу підлягає задоволенню

Щодо розрахунку пені суд констатує, що його позивачем здійснено без урахування вимог п. 6 ст. 232 ГК України, яка обмежує строк можливого її нарахування 6 місяцями.

Здійснивши відповідний розрахунок, з урахуванням зазначених вимог Закону суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення пені, та стягнення її з відповідача на користь позивача в сумі 2302,97 грн.

В решті позову про стягнення пені слід відмовити в зв'язку з безпідставністю її нарахування до стягнення.

Крім того, з урахуванням вимог ст. 44, 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, в сумі 1565,52 грн.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 32-34, 43, 44, 49, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Баутранс" (адреса: 610068, м. Харків, вул. Академіка Павлова, буд. 44-Б; код ЄДРПОУ 38730254) на користь Приватного акціонерного товариства "Солді і Ко" (адреса: 04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 28/2; код ЄДРПОУ 23162981):

14146,36 грн. суми основного боргу;

2302,97 грн. пені;

2115,99 грн. штрафу;

1453,29 грн. інфляційних витрат;

305,00 грн. 3% річних;

1565,52 грн. судового збору.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.09.2017 р.

Суддя ОСОБА_2