Ухвала

від 14.09.2017 по справі 826/2145/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/2145/17 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Губська О.А.

У Х В А Л А

Іменем України

14 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів: Парінова А.Б., Беспалова О.О.

за участю: секретаря судового засідання Сергієнко Т.О.,

представника позивача Галенка О.М.

представника відповідача Денисенко О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілльвілль" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В

Позивач звернувся до суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.11.2016 № 2582615147, яким ТОВ "Мілльвілль" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1864629, 00 грн., з яких на 1243086, 00 грн. за основним платежем та на 621543, 00 грн. за штрафними санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2017 року позов задоволено.

На вказане судове рішення контролюючим органом подано апеляційну скаргу, у якій скаржник ставить питання про скасування названої постанови суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідач посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити оскаржуване рішення без змін.

Заслухавши суддю-доповідача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції виходить із таких фактичних обставин.

З матеріалів справи судом установлено, що у період з 01.01.2016 по 30.09.2016 посадовими особами фіскального органу проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Мілльвілль" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ПП "Алкор Груп" (код 39958117), ПП "Альмапром" (код 39958211), ПП "Градо-Інвест" (код 39952878), ПП "Аеропостач" (код 40178850), ПП "Інтерсток" (код 40186462), ПП "Блюмєр" (код 40301686), ПП "Кластер Сет" (код 40317130).

За результатами перевірки складено акт від 14.11.2016 № 183/ 26-15-14-07-02-10/36337418 згідно з висновками якого встановлено порушення ТОВ "Мілльвілль" п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198.; п. 201.1, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет в сумі 1 243 086, 00 грн., у тому числі за періодами: січень 2016 року - на суму 500 884, 00 грн.; лютий 2016 року - на суму 2 422 002, 00 грн.; червень 2016 року - на суму 500 000, 00 грн.

Висновки акта мотивовані тим, що господарські операції між ТОВ "Мілльвілль" та його контрагентами-постачальниками ТОВ "Інтерсток", ТОВ "Алкор Груп", ТОВ "Аеропостач", ТОВ "Альмапром", ТОВ "Градо-Інвест", ТОВ "Блюмер" не мали реального характеру, тобто фактично не відбулися, їх метою є штучне формування податкового кредиту, зниження податкових зобов'язань з ПДВ.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 30.11.2016 № 2582615147, яким ТОВ "Мілльвілль" збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1864629,00 грн., з яких на 1243086,00 грн. за основним платежем та на 621543,00 грн. за штрафними санкціями.

Позивач, вважаючи прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним, звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд попередньої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки відповідача, покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, є помилковими, внаслідок чого останнє прийнято протиправно та підлягає скасуванню.

Перевіривши правову оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку про таке.

Відповідно до приписів підпункту 14.1.81 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, в силу вимог пункту 198.2 статті 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, згідно пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість у відповідності до вимог ПК України є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Натомість, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Наведене кореспондує приписам пункту 198.6 статті 198 ПК України, відповідно до яких не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України (пункт 201.8 статті 208 ПК України).

З урахуванням наведених правових норм, у межах цього спору підлягають встановленню обставини реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що основним видом діяльності ТОВ "Мілльвілль" за КВЕД є "Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання".

Між ТОВ "Мілльвілль" (покупець) та його контрагентами-постачальниками - ТОВ "Інтерсток", ТОВ "Алкор Груп", ТОВ "Аеропостач", ТОВ "Альмапром", ТОВ "Градо-Інвест", ТОВ "Блюмер" було укладено аналогічні за змістом договори поставки (т.2 а.с. 1-4, 16-19, 84-87, 170-173; т. 3 а.с. 48-51, 85-88, 98-101), умовами яких передбачено, що постачальники зобов'язується передати у встановлений строк товар згідно рахунків-фактур у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти його і сплатити за товар кошти. Найменування, кількість, вартість кожної одиниці товару, загальна вартість товару визначаються у рахунках-фактурах до договору (п. 1.1, 1.2 договорів). При поставці товару Постачальник надає Покупцю: належним чином завірені копії сертифікату якості, сертифікату відповідності, видаткову накладну, податкову накладну (п. 3.7 договорів).

На підтвердження реального здійснення господарських операцій за цими договорами, позивачем надано копії документів: видаткових накладних, відповідно до яких позивачеві його контрагентами було поставлено продукти харчування, рахунків на оплату, платіжних доручень на підтвердження факту оплати за поставлений товар, а також податкових накладних, за наслідками здійснення цих операцій.

Зазначені господарські операції відображені позивачем у бухгалтерському обліку.

Суми сплаченого постачальнику податку на додану вартість включені позивачем до складу податкового кредиту та відображено у додатку № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів (Д5)" до декларації з податку на додану вартість за січень-лютий 2016 року, а факт отримання вищевказаних податкових накладних відображений у відповідному реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Також у матеріалах справи містяться копії договорів та первинних документів, відповідно до яких, згідно з поясненнями позивача, придбана ним у контрагентів-постачальників продукція була перероблена на виробничих потужностях ТОВ "Мілльвілль" та реалізована наступним підприємствам - ТОВ "Група Рітейлу України", ТОВ "Сільпо-Фуд", ТОВ "Фоззі-Фуд", ТОВ "Фудмережа", ТОВ "Модерн- Трейд", ТОВ "Атлантік-Трейдінг", ТОВ "Омега", ТОВ "Рітейл Тренд", ТОВ "Київське", ТОВ "МАГАЗИН ЕГЕРЗУНД", ТОВ "СИМПАТИК", ТОВ "Ашан Україна Гіпермаркет", ФОП ОСОБА_6, ТОВ "БК "Квадр", ТОВ "Еко", ТОВ "Альвар", ТОВ "Фора", ТОВ "Білла-Україна".

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з наведеними вище нормами ПК України.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання зобов'язаний заперечувати проти доводів суб'єкта владних повноважень.

Дослідивши наявні у справі матеріали, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вони повністю відображають зміст та обсяги господарських операцій..

В акті перевірки відсутні посилання на дефекти форми або змісту цих документів.

Крім того, відповідачем не заперечується, що зміст господарських зобов'язань що виникають з наведених вище договорів не суперечить вимогам національного законодавства.

Наразі, наданими позивачем документами у повній мірі підтверджуються обставини реального руху активів у процесі здійснення господарських операцій із названими контрагентами, оскільки у ТОВ "Мілльвілль" наявні зміни у структурі активів.

Доводи відповідача про відсутність у контрагента позивача основних засобів жодним належним та допустимим доказом не підтверджена.

З приводу посилання відповідача на порушення його контрагентами вимог податкового законодавства, які відображено в акті, апеляційний суд звертає увагу на те, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення виконавцем послуг правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням виконавцем послуг вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів, а надто тих, з якими у позивача відсутні взаємовідносини. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Зазначене узгоджується також із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік. заява № 3991/03) і "Бізнес Супорт Центр" проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" Європейського суду з прав людини зазначено, що Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності підприємств у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди, а відтак правовідносини учасників попередніх поставок не можуть впливати на оцінку реальності операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачання платником (позивачем у справі) та його безпосереднім постачальником.

Крім того слід зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку постачальників позивача, як-то неподання звітності, недекларування податкових зобов'язань, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та не є підставою для позбавлення покупця сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Колегія суддів відхиляє посилання контролюючого органу на протоколи допиту посадових осіб контрагентів позивача, оскільки, з них не вбачається за обвинуваченням кого і у скоєнні якого злочину цими особами надавалися пояснення в якості свідків, а тому такі докази не спростовують факту зміни майнового стану позивача, як добросовісного платника податків внаслідок здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами-постачальниками.

В силу вимог ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Однак, відповідач в ході судового розгляду даної справи будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ "Інтерсток", ТОВ "Алкор Груп", ТОВ "Аеропостач", ТОВ "Альмапром", ТОВ "Градо-Інвест", ТОВ "Блюмер", - безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, до суду не подав.

Судова колегія зауважує, що відповідно до чинного законодавства право платника податків на формування у податковому обліку витрат та податкового кредиту з ПДВ обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як реальність придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження необхідними первинними документами (у тому числі податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків.

В Акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що податковий орган в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 2 ст. 71 КАС України, та з урахуванням приписів ч. 1 ст. 138 КАС України (щодо предмету доказування), не довів жодними належними та допустимими доказами наявності обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства, наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування спірних сум податкових вигод, а відтак не доведено законності та обґрунтованості оскаржуваних рішень, а доводи, покладені відповідачем в основу висновків Акту перевірки та оскаржуваних рішень, по суті ґрунтуються на припущеннях та недоведених обставинах, з огляду на що висновки Акту перевірки не можуть бути підставою для висновків про порушення позивачем податкового законодавства за відносинами із зазначеними контрагентами та підставою для прийняття спірних рішень.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки висновки податкового органу, не зайшли свого підтвердження та не були доведені контролюючим органом, водночас, надані позивачем докази свідчать про реальність спірних господарських операцій та правомірне формування платником сум податкового кредиту з ПДВ та формування витрат за наслідками їх здійснення.

Відповідно до ст. 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні спору правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, водночас, відповідачем не доведено підстав для його скасування, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мілльвілль" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2017 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяО.А. Губська СуддяА.Б. Парінов СуддяО.О. Беспалов

Повний текст постанови виготовлено 14.09.2017

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Беспалов О.О.

Парінов А.Б.