Ухвала

від 12.09.2017 по справі 810/3018/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3018/16 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Скаленку Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу, -

В С Т А Н О В И В:

ФОП ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 02.06.2016 № 0008141306/194;

- визнати протиправним та скасувати рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску від 02.06.2016 № 0008041306/195;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.05.2016 № Ф-0005851306/19.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 позов задоволено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець Білоцерківською міською радою Київської області 05.07.2007 та як платник податків, зборів та обов'язкових платежів перебуває на податковому обліку в Білоцерківській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (надання транспортно-експедиційних послуг).

З матеріалів справи вбачається, що в період з 29.04.2016 по 17.05.2016 посадовою особою Білоцерківської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового Кодексу України та відповідно до наказу від 15.04.2016 №440 проведено планову виїзну документальну перевірку фінансово-господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 вимог податкового законодавства та законодавства по єдиному соціальному внеску щодо повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного соціального внеску за період з 01.01.2013 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 24.05.2016 №471/13-03/2779313002/139 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками вказаного акту, перевіркою встановлено порушення позивачем положень Податкового кодексу України, а саме:

- п.п.139.1.11 п. 139.1 ст. 139, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 307 615, 21 грн., у т.ч. за 2013 рік на суму 196 578, 05 грн., за 2014 рік на суму 69 238, 83 грн. та за 2015 рік на суму 41 798, 33 грн.;

- п. 2 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , в результаті чого занижено єдиний соціальний внесок на загальну суму 139 133, 31 грн., у т.ч. за 2013 рік на суму 71 845,35 грн., за 2014 рік на суму 63 608,16 грн. та за 2015 рік на суму 3 679, 80 грн.

На підставі висновків акта перевірки Білоцерківською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області прийняті наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 02.06.2016 №0008141306/194, згідно з яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в сумі 307 615, 21 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 153 807, 62 грн.;

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.05.2016 № Ф-0005851306, згідно з якою позивачу необхідно сплатити суму недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 139 133, 31 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.06.2016 № 0008041306/195, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 17 505, 61 грн.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що Білоцерківською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірних рішень з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржувані рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ФОП ОСОБА_2 мала взаємовідносини з ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік .

На підтвердження реальності виконання умов господарських операцій із вказаними контрагентами позивачем надано суду належним чином завірені копії наступних документів, а саме: договори на виконання перевезення вантажів автомобільним транспортом; платіжні доручення, податкові накладні; рахунки-фактури; акти здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг).

Судом першої інстанції встановлено, що перелічені вище первинні документи містять усі необхідні реквізити, для надання їм юридичної сили, доказовості та містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги вищевказаних господарських операцій.

При цьому, як вбачається з акта перевірки позивача, відповідачем встановлено, що господарські операції з ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік відображено позивачем у податковому обліку шляхом визначення валових витрат за перевіряємий період.

В той же час, як вбачається з акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії зазначених вище первинних документів, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі у ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік транспортно-експедиційних послуг.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Також, відповідачем не надано суду будь-яких доказів, які б підтверджували неналежне декларування позивачем своїх податкових зобов'язань за перевіряємий період, або невідповідності первинних документів вимогам податкового законодавства.

В той же час, судом першої інстанції встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

Також, в акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік транспортно-експедиційних послуг за вказаними вище договорами.

Щодо доводів апелянта про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік не спричиняють реального настання правових наслідків, а лише для збільшення валових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Водночас, відповідачем не надано доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами - ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік , недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірних правочинів.

Як вбачається з акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи судом першої інстанції, відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік , пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, жодних податкових правопорушень у діях позивача відповідачем не виявлено.

Крім того, акт перевірки не містить посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію і свідоцтва платника податку на додану вартість контрагентів позивача - ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду, як на дату укладання чи виконання договорів, так і на дату складання податкових накладних.

Щодо доводів апелянта про нікчемність господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік , з підстав відсутності реальності надання послуг, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними матеріалів справи, основним видом діяльності позивача за КВЕД є інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (надання транспортно-експедиційних послуг).

Таким чином, враховуючи, що предметом спірних правочинів є купівля транспортно-експедиційних послуг, які були використані позивачем у власній господарській діяльності, то колегія суддів зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище отримані транспортно-експедиційні послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

При цьому, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання.

Відповідно до акта перевірки позивача, податковим органом не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік ; не перевірялася наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання щодо надання послуг або виконання робіт.

В той же час, колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта, як на доказ правомірності своїх висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, на податкову інформацію, яка наявна в базах даних відповідача відносно ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік , та акти перевірок по цим підприємствам, оскільки вищевказана податкова інформація та акти перевірок по контрагентам позивача не є належними та допустимими доказами у справі для визнання угод, укладених із позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не податковою інформацією та актами перевірок. Вказані ж в податковій інформації та в актах перевірок податкових органів недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що в силу закону отримання податковим органом акта перевірки, довідки зустрічної звірки чи податкової інформації, в яких викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону. При цьому, ні акт перевірки, ні довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Щодо доводів апелянта, що у контрагентів позивача відсутні необхідні ресурси для здійснення господарської діяльності та виконання умов договорів, то колегія суддів звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік матеріальних ресурсів відповідачем, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що податковий орган обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ Вікторія Трейд Плюс , ТОВ Промтекс Торг , ТОВ Україна Вест Імпорт , ТОВ Леонікс Плюс , ТОВ Голден Дерік .

Однак, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Відповідно до п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України, платниками податку на доходи фізичних осіб є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні; податковий агент.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються статтею 177 Податкового кодексу України.

Так, згідно п. 177.1 ст. 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

За приписами п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать:

- витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством;

- суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом;

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в п.п. 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, згідно з п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ( Податок на прибуток підприємств ).

Згідно з п.п.14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподілених постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Законом України Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Закон України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні .

Колегія суддів зазначає, що позивачем надано суду документи первинного обліку, що містять всі необхідні реквізити, належним чином підписані та скріплені печатками сторін і не суперечать законодавчим та нормативним актам, а отже доведено факт реального виконання умов договору, що надає йому право на формування податкового кредиту та валових витрат по господарських операціях з контрагентами.

Доводи апелянта про порушення контрагентом позивача податкового законодавства є безпідставними, оскільки за дане порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для контрагента, а не для позивача.

У довідці Вищого адміністративного суду України від 15.04.2010 Про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону Про податок на додану вартість роз'яснено, зокрема, що ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Згідно до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування позивачем валових витрат на загальну суму 1 725 033, 20 грн.

Щодо висновку податкового органу про заниження позивачем валового доходу в сумі 69 941, 75 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до норм статей 77, 78, 86 Податкового кодексу України, з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок платників податків - фізичних осіб, наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 № 395 затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами (надалі - Порядок № 395).

Колегія суддів зазначає, що розділом І Порядку № 395 встановлено, що акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини діяльності платника податків, які стосуються фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Водночас, підпунктом 2.3.2.2 Порядку № 395 передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Разом із тим, з описової частини акта перевірки від 24.05.2016 № 471/13-03/2779313002/139 вбачається, що зміст встановленого в ході перевірки позивача порушення податкового законодавства в частині заниження валового доходу в сумі 69 941, 75 грн. зводиться лише до табличного відображення даних платника податків, самостійно задекларованих ним у податкових деклараціях та даних, встановлених у ході перевірки із зазначенням певних розбіжностей. Будь-яких розрахунків виявлених розбіжностей податковим органом не наведено, як і не наведено посилання на певні господарські операції та відповідні первинно-бухгалтерські документи.

Зі змісту акта перевірки не можливо встановити яким чином та на підставі яких документальних доказів податковий орган дійшов подібних висновків. Також, в акті перевірки відсутні посилання на конкретні первинні документи із зазначенням їх реквізитів та дат їх складання.

Таким чином колегія суддів вважає, що наведене вказує на порушення норм чинного законодавства при складанні акту перевірки, оскільки викладені в ньому факти не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського обліку, що є суб'єктивним припущенням перевіряючих та порушенням відповідачем встановленого законодавством порядку проведення перевірки, а викладені відповідачем висновки в акті позивача зроблено без дослідження належних документів.

При цьому, слід зазначити, що суд не наділений повноваженнями замість податкового органу проводити перевірку показників бухгалтерської та податкової звітності суб'єктів господарської діяльності та в ході судового розгляду фактично проводити перевірку. Такі функції належать виключно відповідачу як суб'єкту владних повноважень та фіскальному органу.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність тверджень податкового органу про заниження позивачем валового доходу в сумі 69 941, 75 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає висновки податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 307 615, 21 грн. безпідставними, а тому, оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 02.06.2016 № 0008141306/194 підлягає скасуванню.

Щодо висновків податкового органу про неутримання та неперерахування в рахунок бюджету суми єдиного соціального внеску в сумі 139 133, 31 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Відповідно до ч. 11 ст. 8 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 34,7 відсотка визначеної пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Як встановлено вище, в акті перевірки від 24.05.2016 №471/13-03/2779313002/139 відповідачем зазначено, що ФОП ОСОБА_2 було порушено вимоги п. 2 ст. 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування .

Так, зокрема, податковим органом зауважено, що позивачем занижено суми чистого оподатковуваного доходу за 2013-2015 роки в сумі 1 794 974, 95 грн., що в свою чергу призвело до заниження суми єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 139 133, 31 грн.

На підставі такого висновку відповідачем було прийнято вимогу від 24.05.2016 № Ф-0005851306/19 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 139 133, 31 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 02.06.2016 № 0008041306/195, відповідно до якого до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 17 505, 61 грн.

Отже, підставою для прийняття вказаної вимоги та рішення слугували твердження податкового органу про заниження позивачем чистого оподатковуваного доходу за 2013-2015 роки в сумі 1 794 974, 95 грн., і на основі яких було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.06.2016 № 0008141306/194.

Враховуючи спростування судом першої інстанції правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за 2013-2015 роки за результатом перевірки, яка була оформлена актом 24.05.2016 №471/13-03/2779313002/139, неправомірним є також донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимоги та рішення про застосування штрафних санкцій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 14.09.2017.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.