Ухвала

від 01.08.2017 по справі 826/17028/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" серпня 2017 р. м. Київ К/800/17455/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Кравцова О.В.,

суддів Єрьоміна А.В.,

Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аделан на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аделан до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання незаконним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АДЕЛАН" (надалі - Товариство, позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (надалі - відповідач, Інспекція), в якому просило:

визнати незаконним та скасувати наказ Інспекції від 6 вересня 2016 року № 33-Л в частині анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорій складності № 2013025238, видану позивачу.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2017 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року рішення першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення апеляційної інстанції, залишивши в силі постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2017 року.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Відповідно до частини другої статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 22 лютого 2016 року Товариство отримало ліцензію на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорії складності зі строком дії з 22 лютого 2016 року по 22 лютого 2019 року.

25 липня 2016 року відповідач повідомив Товариство листом № 10/26-26/2507/08-26 від 15 липня 2016 року про проведення планової перевірки дотримання Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорій складності в період з 15 серпня 2016 року по 19 серпня 2016 року та виклав прохання надати до Департаменту за підписом керівника документи, матеріали та інформацію для здійснення планової перевірки відповідно до переліку для проведення повної та всебічної перевірки. Повідомлення було отримано підконтрольним суб'єктом 5 серпня 2016 року.

19 серпня 2016 року Інспекцією складено акт планової перевірки про відмову суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки, в якому зазначено, що Інспекцією за місцезнаходженням Товариства надіслано рекомендованою поштовою кореспонденцією повідомлення про проведення планової перевірки дотримання ліцензійних умов. Товариство отримало повідомлення 5 серпня 2016 року, що підтверджується відміткою, проставленою на повідомленні про вручення поштового відправлення ф.№119. З виїздом комісії за місцезнаходженням ТОВ Аделан , Товариство ознайомлене з направлення на здійснення планової перевірки. Підприємством не надано документи у визначений для перевірки термін, які зазначались у повідомленні Департаменту.

ТОВ Аделан згідно з абзацом 11 пункту 21 Порядку ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007р.№ 1396 (відмова суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки) порушило ліцензійні умови.

Цей акт є підставою для анулювання ліцензії .

6 вересня 2016 року відповідачем видано наказ № 33-Л Про результати розгляду питань щодо ліцензування , яким, зокрема позивачу, анульовано ліцензію у зв'язку з виявленими порушеннями ліцензійних умов провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV та категорій складності на підставі відповідного акту перевірки.

Не погоджуючись із вищенаведеним наказом, Товариство оскаржило його до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, прийшов до висновку про відсутність у Інспекції правових підстав для складання акту про відмову суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки 19 серпня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2017 року та приймаючи нове рішення, зазначив, що оскаржуваний наказ є законним та обґрунтованим. Суд апеляційної інстанції вказав, що Товариство, після отримання повідомлення про проведення перевірки, не виконало у встановлений строк вимогу контролюючого органу про надання документів, що, у свою чергу, керуючись статтею 16 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності вважається не допуском до перевірки та має наслідком анулювання ліцензії.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України із висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України від 2 березня 2015 року № 222-VIII Про ліцензування видів господарської діяльності (надалі - Закон № 222-VIII; в редакції від 1 січня 2016 року, що була чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення) встановлено, що орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, або уповноважений законом державний колегіальний орган.

Загальні вимоги до ліцензування господарської діяльності з будівництва об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками встановлює Порядок ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 року № 1396 (Надалі - Порядок № 1396; в редакції від 4 грудня 2015 року, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 3 Порядку № 1396 встановлено, що ліцензування будівельної діяльності та контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - орган ліцензування).

Згідно з пунктом 20 Порядку № 1396 орган ліцензування має право:

анулювати видану ліцензію;

зупинити дію ліцензії;

прийняти рішення про усунення суб'єктом будівельної діяльності порушень, пов'язаних з додержанням ліцензійних умов провадження будівельної діяльності.

Відповідно до абзацу 11 пункту 21 Порядку № 1396 підставою для анулювання ліцензії, зокрема, є акт про відмову суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 19 серпня 2016 року Інспекцією складено акт планової перевірки позивача про відмову суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки, посилаючись на абзац 11 пункту 21 Порядку № 1396.

Згідно з вищенаведеним актом, його складено у зв'язку з тим, що позивачем не надано до Департаменту документів, перелік яких визначено в повідомленні № 10/26-26/2507/08-26 від 15 липня 2016 року.

Пунктом 8 частини другої статті 16 Закону № 222-VIII передбачено, що підставою для прийняття рішення про анулювання ліцензії є акт про відмову ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування. Відмовою ліцензіата у проведенні перевірки органом ліцензування вважається не допуск уповноважених посадових осіб органу ліцензування до здійснення перевірки додержання ліцензіатом вимог відповідних ліцензійних умов за відсутності передбачених для цього законом підстав (зокрема, ненадання документів, інформації щодо предмета перевірки на письмову вимогу посадових осіб органу ліцензування, відмова в доступі посадових осіб органу ліцензування до місць провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, об'єктів, що використовуються ліцензіатом при провадженні діяльності, що підлягає ліцензуванню, або відсутність протягом першого дня перевірки за місцезнаходженням ліцензіата особи, уповноваженої представляти інтереси ліцензіата на час проведення перевірки).

Частиною першою статті 4 Закону України від 5 квітня 2007 року № 877-V Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (надалі - Закон № 877-V; в редакції від 1 вересня 2015 року, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 11 Закону № 877-V суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) зобов'язаний, зокрема, надавати документи, зразки продукції, пояснення, довідки, відомості, матеріали з питань, що виникають під час державного нагляду (контролю), відповідно до закону.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що чинним законодавством покладено на суб'єкта господарювання обов'язок щодо надання відповідних документів під час здійснення державного нагляду (контролю) за місцем провадження своєї господарської діяльності.

Згідно з частиною одинадцятою статті 4 Закону № 877-V плановий чи позаплановий захід повинен здійснюватися у присутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб'єкта господарювання.

Частиною шостою статті 7 Закону № 877-V встановлено, що у разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю). У разі відмови суб'єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Отже, чинним законодавством передбачено, що державний нагляд (контроль) здійснюється у присутності керівника або його заступника, або уповноваженої особи суб'єкта господарювання та, крім випадків чітко передбачених законом, за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та правомірно зазначив суд першої інстанції, в акті про відмову суб'єкта будівельної діяльності від проведення органом ліцензування перевірки від 19 серпня 2016 року в графі "у присутності", де має бути зазначено посаду, прізвище, по - батькові та ім'я керівника/уповноваженої особи суб'єкта господарювання в присутності якого проведено перевірку, -відомості відсутні.

У свою чергу, позивач як в позовній заяві, так і в касаційній скарзі зазначає про те, що відповідач за місцем провадження ним господарської діяльності виїзд не здійснював.

Частиною другою статті 72 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем не здійснювався виїзд за місцем провадження Товариством господарської діяльності, позивач не був присутній під час проведення перевірки, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідачем надавались суду докази на підтвердження даного факту.

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції помилково визнав правомірним наказ Інспекції від 6 вересня 2016 року № 33-Л в частині анулювання ліцензії на провадження господарської діяльності з будівництва об'єктів IV і V категорій складності № 2013025238, виданий позивачу.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись статтями 222, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Касаційну Товариства з обмеженою відповідальністю Аделан - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2017 року -скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2017 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді