Рішення

від 14.09.2017 по справі 904/7508/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.09.2017 Справа № 904/7508/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металпром", м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт", с. Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області

про стягнення 116118,51 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 12.07.2017;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металпром" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт" (далі - відповідач), у якому заявило вимогу про стягнення боргу у сумі 105000,02 грн, 3% річних у сумі 2088,49 грн та інфляційних нарахувань у сумі 9030,00 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору № 100816, укладеного між сторонами 10.08.2016.

Крім того, позивач у позові заявив клопотання про відшкодування йому за рахунок відповідача судових витрат у сумі 6000,00 грн.

06.09.2017 позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, збільшивши період нарахування 3% річних та інфляційних втрат, за якою просить стягнути з відповідача 105000,02 грн основного боргу, 2520,00 грн 3% річних, 9240,00 грн інфляційних втрат.

Розглянувши заяву, суд дійшов висновку, що вона не суперечить приписам ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, а тому прийнята судом та врахована при вирішенні спору.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позов та на участь у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи та за інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Від відповідача конверт з ухвалою суду повернувся на адресу господарського суду з відміткою поштового відділення " ВПЗ дану адресу не обслуговує".

З огляду на викладене суд керується ч.1 ст.64 ГПК України, у якій зазначено, що ухвала про порушення провадження по справі надсилається зазначеним особам (сторонам) за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження по справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою вважається, що ухвала про порушення провадження по справі вручена їм належним чином.

Аналогічна позиція викладена у п.п. 3.9.1, 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" де зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

За таких обставин у суду маються достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь його представника у судовому засіданні.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статті 65 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 ГПК України.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

10.08.2016 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металпром" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зеніт" (далі - відповідач, покупець) укладено договір № 100816 (далі - договір), за умовами п.1.1. якого, в порядку та на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов'язується поставити (передати у власність) покупцю продукцію, а покупець зобов'язується прийняти від постачальника продукцію та своєчасно оплатити її.

Відповідно до п. 1.2. договору, найменування, одиниці виміру, кількість, ціна за одиницю продукції, загальна вартість продукції, її часткове співвідношення (асортимент) та інші характеристики визначаються у специфікаціях, які є додатками до цього договору. Специфікації, після підписання їх сторонами, є невід'ємною частиною цього договору.

У специфікації № 1 до договору сторони погодили, що загальна її сума становить 560000,02 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 93333,34 грн. Покупець протягом 2 (двох) робочих днів з моменту підписання цієї специфікації та отримання рахунку від постачальника здійснює 50% попередньої оплати загальної суми специфікації, решту 50% оплати покупець здійснює протягом 2 (двох) робочих днів від дати письмового підтвердження від постачальника про виготовлення продукції. Поставка продукції здійснюється у 20 (двадцять) робочих днів з моменту отримання постачальником 50 % попередньої оплати.

Згідно п. 1.3 договору, кількість, асортимент, ціна за одиницю продукції, загальна вартість продукції, та інші характеристики продукції визначаються також у видатковій накладній, яка підписується сторонами під час приймання-передачі продукції.

На виконання умов договору позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 109 від 11.08.2016 на суму 560000,02 грн.

Відповідач здійснив часткову оплату товару у загальній сумі 355000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями: № 1805 від 12,08.2016 на суму 180000,00 грн та 3 1855 від 06.09.2016 на суму 175000,00 грн.

В результаті чого позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 560000,02 грн, що підтверджено видатковими накладними: №118 від 16.09.2016 на суму 280000,01 грн та № 151 від 23.11.2016 на суму 280000,01 грн.

В порушення взятих на себе фінансових зобов'язань відповідач не здійснив остаточний розрахунок за поставлений товар, перерахувавши позивачу лише 100000,00 грн за платіжним дорученням № 2038 від 17.11.2016.

Таким чином, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість на суму 105000,02 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією про сплату заборгованості, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Наявна заборгованість і стала підставою для звернення позивача до суду, предметом якого, з урахуванням заяви про збільшення, є 105000,02 грн основного боргу, 2520,00 грн 3% річних, 9240,00 грн інфляційних втрат.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1 ст. 181 ГК України).

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 ЦК України.

Згідно ч.2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто - неналежне виконання.

Факт поставки позивачем товару відповідачу підтверджений матеріалами справи та останнім не оспорений.

Приписами ст.530 ЦК України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач порушив строки здійснення оплати отриманого товару, тобто в даному випадку має місце неналежне виконання зобов'язань за вказаним договором відповідачем, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 105000,02 грн, що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним обома сторонами, яка з огляду на обставини справи підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних за період з 24.11.2016 по 12.09.2017, що у сумі складає 2520,00 грн та інфляційні втрати за період грудня 2016 року по липень 2017 року у сумі 9594,25 грн, перевіривши які суд дійшов висновку, що 3% річних та інфляційні трати заявлені в межах їх можливого нарахування, а тому підлягають до стягнення.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обов'язку щодо оплати поставленого товару, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 4 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю з підстав, про які йдеться вище у цьому рішенні.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

Отже, згідно ст. 49 ГПК України, суд витрати по сплаті судового збору покладає на відповідача, як на сторону з вини якої виник спір, у сумі 1751,40 грн.

Стосовно ж клопотання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у сумі 6000,00 грн суд зазначає наступне.

В обгрунтування заявлених витрат позивач посилається на укладений 12.07.2017 між ним та ТОВ "ЮА "Вікторовичі та партнери" договір про надання юридичних послуг № 12/07/2017-2 та заявку № 1 до цього договору, за яким позивачу надаються юридичні послуги по підготовці позовних матеріалів та хід розгляду судової справи. Вартість юридичних послуг визначена сторонами у заявці до договору та складає 6000,00 грн.

За отримані юридичні послуги позивач сплатив ТОВ "ЮА "Вікторовичі та партнери" 6000,00 грн, в результаті чого просить компенсувати їх за рахунок відповідача, як судові витрати.

Суд не погоджується з доводами позивача та не вбачає підстав для задоволення вищевказаного клопотання, оскільки ст. 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Дослідження договору про надання юридичних послуг показало, що цей договір зі сторони ТОВ "ЮА "Вікторовичі та партнери" було підписано в особі юрисконсульта ОСОБА_2, тобто юридичні послуги надавались позивачу саме юрисконсультом, а не адвокатом, як передбачено ГПК України. А відтак суд позбавлений можливості задовольнити вимоги щодо відшкодування за рахунок відповідача понесені позивачем витрати на отримання правової допомоги.

При цьому, суд приймає до уваги правову позицію Вищого господарського суду України, викладену у п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", за яким витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

За змістом ч. 3 ст. 48 та ч. 5 ст. 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем витати за отримання юридичних послуг юрисконсульта не входять до складу судових витрат, які можуть відшкодовуватися за рахунок відповідача, а тому у задоволенні клопотання слід відмовити та понесені витрати покласти на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4 3 , 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зеніт" (Дніпропетровська область, Петриківський район, с. Єлизаветівка, вул. Індустріальна, буд. 5А; ідентифікаційний код 21922637) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Металпром" (м. Дніпро, вул. Будівельників, буд. 34; ідентифікаційний код 36916631) основний борг у сумі 105000,02 грн, 3% річних у сумі 2520,00 грн, інфляційних нарахувань у сумі 9240,00 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1751,40 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 15.09.2017.

Суддя ОСОБА_3