Ухвала

від 15.09.2017 по справі 522/3761/17,1-кс/522/16245/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 11-сс/785/1525/17

Номер справи місцевого суду: 522/3761/17,1-кс/522/16245/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2017 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора - ОСОБА_6 ,

представника ТОВ "ІЗТ" - адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ТОВ "ІЗТ" на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 29.08.2017 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №22017160000000024, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 10.02.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, -

встановив:

Оскаржуваною ухвалою слідчого судді задоволено клопотання старшого слідчого СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , про арешт майна в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №22017160000000024 від 10.02.2017 року, та накладено арешт на майно, починаючи з межі під`їзної колії ТОВ "ІЗТ", а саме - обладнання непарної горловини станції Ксенієво: стрілочні переводи №9, 13, 17, 19, 21, 23, 25, скидальний вістряк №27, рамі рейки, вістряки, хрестовини, які примикають до них, балансоутримувачем яких є ТОВ "ІЗТ".

Ухвала мотивована тим, що слідчим та прокурором під час розгляду клопотання було доведено наявність обґрунтованих підстав вважати, що вилучене майно відповідає критеріям, встановленим ст.98 КПК України, може зберегти сліди кримінального правопорушення та бути доказом у кримінальному провадженні.

На дану ухвалу адвокат ОСОБА_7 в інтересах ТОВ "ІЗТ" подав апеляційну скаргу, в якій вказує, що вважає ухвалу незаконною, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання слідчого.

В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги адвокат зазначає, що у кримінальному провадженні жодній особі не повідомлено про підозру, обставини кримінального правопорушення, яке розслідується, не стосуються діяльності ТОВ "ІЗТ", підприємство, як і належне йому майно, на яке накладено арешт, не має жодного відношення до кримінального правопорушення.

Захисник вважає, що слідчий у клопотанні не довів, а слідчий суддя в ухвалі не обґрунтував відповідність майна критеріям, встановленим ст.98 КПК України, та не мотивував належним чином необхідності та достатності підстав для накладення арешту на майно.

Також адвокат просить поновити йому строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, посилаючись на те, що представник ТОВ "ІЗТ" не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду клопотання слідчого, судовий розгляд був проведений без його участі, копія ухвали йому не вручалась і була отримана генеральним директором підприємства - ОСОБА_9 лише 07.09.2017 року під час допиту.

Заслухавши суддю-доповідача, виступ адвоката, який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити; думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги і просив залишити оскаржувану ухвалу без змін; дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч.3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст.98цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч.2 ст.171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною першою статті 172 КПК України встановлено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

Відповідно до ч.1 ст.173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Частиною другою ст.173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

З урахуванням положень ст.ст. 2, 7 КПК України, при розгляді клопотання про накладенняарешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

З матеріалів провадження вбачається, що прокурором під час складання вищевказаного клопотання та слідчим суддею під час його розгляду не дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

Як убачаєтьсяз матеріалів судової справи, слідчий суддя розглянув клопотання слідчого про арешт майна без участі власника майна та копію оскаржуваної ухвали власнику майна не направив.

Відповідно до вимог ч.3 ст.395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Матеріали судової справи не містять даних щодо направлення копії оскаржуваної ухали слідчого суді апелянту. Крім того, прокурор не надав апеляційному суду доказів, що підозрюваний та його захисник були повідомлені про існування оскаржуваної ухвали слідчого судді.

За таких підстав, апеляційний суд приходить до висновку, що строк на оскарження апелянтом фактично не пропущений, оскільки, як було встановлено судом і не заперечувалось прокурором, навіть на день апеляційного розгляду апелянт не отримував копії оскаржуваної ухвали, що з урахуванням положень ч.3 ст.395 КПК України строк на звернення з апеляційною скаргою ним не пропущений.

Слідчим при складанні клопотання про накладення арешту на майно не дотримані вимоги ч.2 ст.171 КПК України, зокрема, у клопотанні не вказано: підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном.

У клопотанні не конкретизовано, які саме ознаки доказів у кримінальному провадженні має майно, на яке необхідно накласти арешт, які обставини свідчать про те, що це майно зберегло на собі сліди вчинення злочину і містить відомості, які можуть бути використані яке доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Як вбачається із витягу з ЄРДР від 12.07.2017 року, кримінальне провадження порушено за фактом виявленої в ході проведення ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Одеська залізниця» чисельних фактів зловживання з боку посадових осіб державного підприємства своїм службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки в вигляді нанесення матеріальних збитків.

Із клопотання не вбачається, яке відношення ТОВ «ІЗТ» має до вказаного кримінального провадження. До матеріалів провадження не долучено жодного доказу, який свідчив би про наявність обґрунтованих підстав вважати, що існує якийсь зв`язок між вказаним підприємством і цим кримінальним правопорушенням, а також щодо встановлення причетних до його вчинення осіб, із посиланням на конкретні обставини кримінального правопорушення.

Крім того, в клопотанні не зазначено конкретне місце розташування майна, на яке просять накласти арешт, а також в який спосіб необхідно накласти арешт на зазначене у клопотанні майно.

Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя вищевказані обставини до уваги не взяв, а лише формально послався на те, є достатньо підстав вважати, що майно, перелічене у клопотанні можу містити сліди злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, має значення речових доказів, оскільки воно само по собі або у сукупності з іншими доказами мають суттєве значення для встановлення обставин у кримінальному провадженні.

При цьому у своїй ухвалі слідчий суддя не зазначив правову підставу та мету застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, не вказав, у чому полягає необхідність такого ступеню втручання у права власника на арештоване майно.

За таких обставин висновок слідчого судді про наявність підстав для накладення арешту на майно є передчасним, необґрунтованим і не узгоджується з вищевказаними вимогами кримінального процесуального Закону та Конвенції.

Зі змісту оскаржуваної ухвали незрозумілим залишається і висновок слідчого судді про те, доказом яких саме обставин може бути майно, на яке прокурор просить накласти арешт, а відтак і про наявність підстав для накладення арешту на таке майно.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку про обґрунтованість апеляційної скарги, у зв`язку з чим вважає за необхідне її задовольнити, оскаржувану ухвалу - скасувати та постановити нову ухвалу, якою повернути вказане клопотання прокурору - процесуальному керівнику в даному кримінальному провадженні, для усунення зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали недоліків, протягом 72 годин з дня отримання копії ухвали.

Керуючись ст.ст. 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 в інтересах ТОВ "ІЗТ" задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 29.08.2017 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором відділу прокуратури Одеської області ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні №22017160000000024, внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування 10.02.2017 року, та накладено арешт на майно, починаючи з межі під`їзної колії ТОВ "ІЗТ", а саме - обладнання непарної горловини станції Ксенієво: стрілочні переводи №9, 13, 17, 19, 21, 23, 25, скидальний вістряк №27, рамі рейки, вістряки, хрестовини, які примикають до них, балансоутримувачем яких є ТОВ "ІЗТ", - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою повернути вказане клопотання прокурору, процесуальному керівнику в даному кримінальному провадженні, для усунення зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали недоліків, протягом 72 годин з дня отримання копії ухвали.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді апеляційного суду Одеської області

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4