Рішення

від 13.09.2017 по справі 910/12655/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2017 Справа №910/12655/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автодистриб юшн

КАРГО ПАРТС

До Товариства з обмеженою відповідальністю Простосервіс

про стягнення 38 199,57 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

У засіданні брали участь:

від позивача: Будіянський О.С. - по дов. №б/н від 09.12.2016р.

від відповідача: не з явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб юшу КАРГО ПАРТС" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Простосервіс" 38 199.57 грн., з яких: 30 426,06 грн. основного боргу, 3 932,05 грн. пені, 2060,91 грн. збитків від зміни індексу інфляції, 1780,55 грн. - 12 % річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору поставки № 9773-24/2016 від 07.07.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 порушено провадження у справі № 91012655/17 та призначено справу до розгляду на 21.08.2017.

Відповідачем 11.05.2017 до відділу діловодства суду подано клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити повноважного представника в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/12655/17 від 21.08.2017, у зв'язку з нез'явленням представника відповідача в засідання суду та невиконанням відповідачем вимог ухвали про порушення провадження у справі від 02.08.2017, розгляд справи відкладено на 13.09.2017.

Позивач в судовому засіданні 13.09.2017 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання 13.09.2017 не з'явився, відзив на позовну заяву не подав, вимоги ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 02.08.2017 та ухвали від 21.08.2017 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала суду направлялась на адресу визначену за матеріалами справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02081, м. Київ. вул. Здолбунівська, 7-Д, корпус З, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

12.09.2017р. від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що відповідач має намір здійснити дії по пошуку кваліфікованого представника для захисту інтересів відповідача.

Представник позивача проти задоволення даного клопотання заперечував, посилаючись на його необґрунтованість.

Суд розглянувши дане клопотання та заслухавши думку представника позивача вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб у господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Таким чином відповідач не реалізував своє процесуальне право на участь в судовому засіданні господарського суду.

При відмові в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи суд приймає до уваги те , що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 13.09.2017 за відсутності представника відповідача, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа

розглянута за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав в повному обсязі.

В судовому засіданні 13.09.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Простосервіс" (далі - відповідач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автодистриб юшн КАРГО ПАРТС" (далі - позивач, постачальник) було укладено договір поставки № 9773-24/2016 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначних цим договором, поставити покупцю визначені цим договором запчастини та експлуатаційні матеріали.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару повністю не здійснив, в зв'язку з чим виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 32 758,38 грн., що підтверджується наступними накладними: № SI0000564483 від 23.01.2017р. на суму 13 872,42 гр., № SI0000564647 від 23.01.2017р. на суму 18 658,80 гр., № SI0000567240 від 25.01.2017р. на суму 227,16 гр.

Відповідачем 25.01.2017р. частина товару на суму 2 332, 32 грн. була повернута позивачу, відповідно до накладної №31 від 25.01.2017р.

Відповідно до п. 3.1 оплата згідно договору здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. При здійсненні оплати покупець вказує наступні реквізити: номер та дату підписання договору, по якому відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок - фактуру.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов'язання по сплаті отриманого товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка згідно підписаного та скріпленого печатками обох сторін акту звірки розрахунків станом на час подання позову та розгляду справи складає 30 426,06 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

Строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами статті 692 Цивільного кодексу України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, через те що іншого строку оплати сторони не визначили.

Вказана правова позиція закріплена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі № 925/1332/13 (№ 3-78гс14) та від 30.09.2014 у справі № 927/1232/13 ( № 3- 121гс14).

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в розмірі 30 426,06 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, згідно з п. 5.2 договору у випадку прострочення оплати товару понад 3-х календарних днів покупець сплачує пеню у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Отже, при укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати отриманого товару.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті отриманого товару відповідач своєчасно не виконав, він повинен сплатити позивачу, пеню розмір якої становить 3932,05 грн. (розрахунок пені проведений позивачем із застосування подвійної облікової ставки НБУ).

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 3 932,05 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 2060,81 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 1780,55 грн. - 12 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми та п. 5.3 договору, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 12 % річних, , не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши правильність нарахування, суд приходить до висновку що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 2060,91 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 12% річних в сумі 1780,55 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач позовних вимог, заявлених позивачем, не спростував, заперечень проти позову не надав.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб юшн КАРГО ПАРТС" обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 49, ст.ст. 75, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Простосервіс" (02081, м. Київ. вул. Здолбунівська, 7-Д, корпус З, код ЄДРПОУ 40398356) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автодистриб юшн КАРГО ПАРТС" (02222, м. Київ, вул.. Закревського, 16, код ЄДРПОУ 37141112) 30 426грн. 06 коп. основного боргу,3 935 грн. 05 коп. пені, 2060 грн. 91 коп. збитки від зміни індексу інфляції, 1 780 грн. 55 коп. - 12 % річних, 1600 грн. витрати по сплаті судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 18 .09.2017.

Суддя Трофименко Т.Ю.