Рішення

від 13.09.2017 по справі 910/12850/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.09.2017 Справа №910/12850/17 За позовом Виробничого кооперативу Контакт -90

До Комунального підприємства Київпастранс

про стягнення 1 192 700,35 грн.

Суддя Трофименко Т.Ю.

У засіданні брали участь:

від позивача: Крижанівська О.М. - по дов. №б/н від 11.01.2017р.

від відповідача: не з явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Виробничий кооператив Контакт -90 звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогами до Комунального підприємства Київпастранс про стягнення 1 1920700,35 грн., із яких: 1 089 696,28 грн. - інфляційні втрати, 103 004,07 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням господарського суду міста Києва від

10.11.2010р. у справі №56/344 позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Київпастранс"(04070, м. Київ, вул. Набережне Шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Виробничого кооперативу "Контакт-90"(03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 37, код ЄДРПОУ 22873846) основну заборгованість у розмірі 1 308 158 (один мільйон триста вісім тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. 80 коп., пені у розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00коп., інфляційної складової у розмірі 224 845 (двісті двадцять чотири вісімсот сорок п'ять) грн.. 37коп., 3% річних у розмірі 66 232 (шістдесят шість двісті тридцять дві), витрати по сплаті державного мита у розмірі 15 997 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 30коп. та 220 (двісті двадцять) грн. 23 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позову відмовлено.

26.11.2001 Господарським судом міста Києва видано відповідні накази у справі №56/344.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві від 24.12.2010 було відкрито виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 26.11.2001 у справі №56/34.

16.03.2017р. грошові кошти в сумі 1 615 953 грн. 70 коп. надішли на рахунок позивача, що підтверджується випискою з рахунку позивача.

У зв язку з виконанням рішення суду тільки 16.03.2017р. позивач просить стягнути з відповідача 1 089 696,28 грн. - інфляційні втрати, 103 004,07 грн. - 3% річних за період з 01.08.2014р. по 15.03.2017р., які нараховані на суму основного боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2017 порушено провадження у справі № 910/12850/17 та справу призначено до розгляду на 30.08.2017.

У зв язку з неявкою в судове засідання 30.08.2017р. представника відповідача та враховуючи його клопотання розгляд справи було відкладено на 13.09.2017р.

В судовому засіданні 13.09.2017р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 13.09.2017р. не з явився, відзив на позовну заяву не подав, вимоги ухвали господарського суду про порушення провадження у справі від 07.08.2017 та ухвали від 30.08.2017 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала суду направлялась на адресу визначену за матеріалами справи.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме: 02081, м. Київ. вул. Набережне шосе, 2, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є місцезнаходженням відповідача.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 13.09.2017 за відсутності представника відповідача, та з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 ГПК України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи.

На підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглянута за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача позовні вимоги в судовому засіданні підтримав в повному обсязі.

У судовому засіданні 13.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2010р. у справі №56/344 позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства "Київпастранс"(04070, м. Київ, вул. Набережне Шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Виробничого кооперативу "Контакт-90"(03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 37, код ЄДРПОУ 22873846) основну заборгованість у розмірі 1 308 158 (один мільйон триста вісім тисяч сто п'ятдесят вісім) грн. 80 коп., пені у розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00коп., інфляційної складової у розмірі 224 845 (двісті двадцять чотири вісімсот сорок п'ять) грн.. 37коп., 3% річних у розмірі 66 232 (шістдесят шість двісті тридцять дві), витрати по сплаті державного мита у розмірі 15 997 (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім) грн. 30коп. та 220 (двісті двадцять) грн. 23 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в позову відмовлено.

26.11.2001 Господарським судом міста Києва видано відповідні накази у справі №56/344.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції в м. Києві від 24.12.2010 було відкрито виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду міста Києва від 26.11.2001 у справі №56/34.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

ГПК перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

а) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду);

б) встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою, при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про преюдиційність факту наявності заборгованості в сумі 1 308 158,80 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК.

При цьому, у зазначених правових нормах відсутні такі підстави припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, а тому наявність судового рішення про стягнення боргу не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання пені та сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604 - 609 ЦК, відповідно до яких зобов'язання припиняється:

1) виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання;

2) за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами (ст. 600 ЦК);

3) зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги (ст. 601 ЦК);

4) за домовленістю сторін (ст. 604 ЦК);

5) внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора (ст. 605 ЦК);

6) поєднанням боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК);

7) неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає (ст. 607 ЦК);

8) смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою (ч. 1 ст. 608 ЦК);

9) смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов'язаним з особою кредитора (ч. 2 ст. 608 ЦК);

10) ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (ст. 609 ЦК).

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.11.2012 N 5011-32/5219-2012).

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 N 10/25, від 04.07.2011 N 13/210/10, від 12.09.2011 N 6/433-42/183, від 14.11.2011 N 12/207, від 23.01.2012 N 37/64.

Відповідно до п. 5.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Згідно з абз. 3, 4 п. 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису частини другої статті 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до частини другої статті 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Відповідно до ч.1. статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку нарахованих позивачем інфляційних, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних підлягають повному задоволенню, а саме, в сумі 1 089 696,28 грн. та 103 007,07 грн. відповідно.

Згідно ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем суду не надав.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарській суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача: при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог повністю з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Комунального підприємства "Київпастранс"(04070, м. Київ, вул. Набережне Шосе, 2, код ЄДРПОУ 31725604 з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Виробничого кооперативу "Контакт-90"(03113, м. Київ, вул. Дегтярівська, 37, код ЄДРПОУ 22873846) 1 089 696 грн. 28 коп. інфляційної складової, 3% річних у розмірі 103 004 грн. 07 коп. та 17 890 грн. 35 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено 18.09.2017.

Суддя Трофименко Т.Ю.