Рішення

від 12.09.2017 по справі 910/11817/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2017Справа №910/11817/17

За позовом Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпровської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватпромсервіс"

про стягнення 71 259,34 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Солодовнік Е.Е. (довіреність № 393 від 16.03.2017)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство "Коменергосервіс" Дніпровської міської ради (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватпромсервіс" (відповідач) 71259,34 грн., з яких: 63044,31 грн. - основний борг, 7383,10 грн. - пеня, 831,93 грн. - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором на поставку теплової енергії у вигляді гарячої води № 654/02-14 від 20.10.2014 в частині оплати за поставлену теплову енергію, у зв'язку із чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 63044,31 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем нараховані 3 % річних у сумі 831,93 грн. та пеня у сумі 7383,10 грн.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 21.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11817/17 та призначено її до розгляду на 17.08.2017.

01.08.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

В судовому засіданні 17.08.2017 представник позивача надав суду докази здійснення відповідачем часткових оплат та довідку про стан заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 17.08.2017 відкладено розгляд справи №910/11817/17 на 12.09.2017.

Представник позивача в судовому засіданні 12.09.2017 надав суду пояснення по суті позовних вимог, підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання 12.09.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи надсилались на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань) та були повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв'язку, а тому відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 12.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.10.2014 між Комунальним підприємством "Коменергосервіс" Дніпровської міської ради (теплопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватпромсервіс" (споживач) укладено договір на поставку теплової енергії у вигляді гарячої води № 654/02-14 (надалі - договір), відповідно до умов якого теплопостачальна організація приймає на себе зобов'язання поставляти споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води у необхідних обсягах, а споживач зобов'язується сплачувати отриману теплову енергію та надані послуги по централізованому гарячому водопостачанню (теплова енергія) відповідно до затверджених тарифів у строки і на умовах, обумовлених даним договором.

Згідно з п. 2.2.1 договору, теплопостачальна організація зобов'язується здійснювати постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на потреби споживача: опалення і тепло вентиляція - в період опалювального сезону і надавати послуги з централізованого гарячого водопостачання - протягом року (за винятком періоду зупинення на щорічний профілактичний ремонт), у межах балансової приналежності теплових мереж споживача в транспортуючої організації; у кількостях (обсягах) відповідно до додатку № 1 до даного договору, при дотриманні та виконанні споживачем умов даного договору і отриманні акту про готовність до опалювального сезону без зауважень теплопостачальної організації на об'єкт споживача, який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, Донецьке шосе, 104, прим. 103.

Відповідно до п. 2.3.1 договору, споживач зобов'язаний виконувати умови і порядок оплати за спожиту теплову енергію у кількості (обсязі) і у строки, які передбачені розділом 6 даного договору.

Згідно із до п. 5.5 договору, теплопостачальна організація і споживач щомісячно складають акти про відпускання теплової енергії. Дата зняття споживачем показань із приладів обліку із занесенням їх до спеціального журналу обліку споживання теплової енергії споживача - останній день розрахункового періоду (місяця).

Споживачам, які не мають приладів обліку, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається розрахунковим методом, відповідно до договірних (проектних) навантажень: теплова енергія, спожита для потреб опалення визначається відповідно до договірних (проектних) навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія у теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної фактичної температури зовнішнього повітря і кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючих установок споживача в розрахунковому періоді. Кількість наданих послуг з гарячого визначається відповідно до договірних (проектних) навантажень з урахуванням кількості годин (діб) роботи. Для цього споживач надає теплопостачальній організації проектно-технічну документацію, в якій зазначаються теплові навантаження на кожен об'єкт теплопостачання. У випадку відсутності проектної документації споживач зобов'язується протягом трьох місяців відновити проектні розрахунки теплових навантажень ліцензованої проектної організації. До моменту надання споживачем проекту будівлі (приміщення), кількість відпущеної теплової енергії визначається теплопостачальною організацією розрахунковим способом відповідно до додатку № 1 (п. 5.6 договору).

За відпущену теплову енергію у вигляді гарячої води у межах договірної величини, яка вказана у додатку № 1 до договору, споживач сплачує теплопостачальній організації по діючим тарифам, затвердженим НКРРКУ: за 1 Гкал теплової енергії - 476 грн. 75 коп. (в т.ч. ПДВ). При зміні тарифів на теплову енергію НКРРКУ, сума оплати за відпущену теплову енергію перераховується з моменту введення нових тарифів та доводиться до відому споживача (п. 6.1 договору).

Додатком № 4 до договору погодили розрахунок споживання теплової енергії у вигляді гарячої води.

Відповідно до п. 6.3 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Згідно з п. 6.4 договору, розрахунки за теплову енергію споживач здійснює із теплопостачальною організацією у наступному порядку: попередня оплата за 5 днів до початку розрахункового місяця у розмірі 100% від суми заявленого розходу теплової енергії на розрахунковий місяць (відповідно до додатку № 1); кінцева оплата здійснюється протягом 5 днів з моменту отримання рахунку.

Даний договір вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про закінчення його дії (п. 10.1. договору).

На виконання умов договору позивач, у період з листопада 2016 року по березень 2017 року, поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 82257,53 грн., в той час як відповідач за поставлену теплову енергію згідно договору сплатив 19213,21 грн., у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 63044,31 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача 63044,31 грн. - заборгованості, 7383,10 грн. - пені, 831,93 грн. - 3 % річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши положення Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою зазначений договір є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України , за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Судом встановлено, що за період з період з листопада 2016 року по березень 2017 року відповідачем було спожито теплову енергію у гарячій воді на загальну суму 82257,53 грн., про що позивачем складені акти про постачання теплової енергії № ТС02049 від 30.11.2016 (за листопад 2016 року) на суму 12136,33 грн., № ТС02213 від 27.12.2016 (за грудень 2016 року) на суму 17076,88 грн., № ТС00210 від 31.01.2017 (за січень 2017 року) на суму 21226,97 грн., № ТС00609 від 28.02.2017 (за лютий 2017 року) на суму 20078,64 грн., № ТС00978 від 31.03.2017 (за березень 2017 року) на суму 11738,71 грн.

Також позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату спожитої теплової енергії: № ТС02049 від 30.11.2016 (за листопад 2016 року) на суму 12136,33 грн., № ТС02213 від 27.12.2016 (за грудень 2016 року) на суму 17076,88 грн., № ТС00210 від 31.01.2017 (за січень 2017 року) на суму 21226,97 грн., № ТС00609 від 28.02.2017 (за лютий 2017 року) на суму 20078,64 грн., № ТС00978 від 31.03.2017 (за березень 2017 року) на суму 11738,71 грн.

Акти про постачання теплової енергії разом із рахунками були надані позивачем відповідачу, що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на рахунках та факт отримання рахунків та актів не був спростований відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В пункті п. 6.4. договору сторони погодили, що оплата здійснюється протягом 5 днів з моменту отримання рахунку.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на момент звернення позивача з даним позовом, заборгованість відповідача перед позивачем по договору на поставку теплової енергії у вигляді гарячої води № 654/02-14 від 20.10.2014 становила 63044,31 грн.

Під час розгляду справи, позивачем надано довідку, відповідно до якої, 07.08.2017 відповідачем згідно із платіжним дорученням №77 від 07.08.2017 було сплачено заборгованість у розмірі 10000,00 грн., у зв'язку із чим заборгованість відповідача перед позивачем за договором становить 53044,31 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи те, що сума заборгованості у розмірі 10000,00 грн. сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд припиняє провадження у справі №910/11817/17 в цій частині позовних вимог, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Враховуючи викладене вище, оскільки невиконане зобов'язання за договором у розмірі 53044,31 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 53044,31 грн.

Позивачем, також заявлено до стягнення 3 % річних у сумі 831,93 грн. та 7383,10 грн. - пені.

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування позивачем 3% річних та пені.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати передбачена у п. 7.2.3 договору, згідно із яким споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді пені за кожен день прострочення платежу у розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, до повного погашення заборгованості.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 5 ст. 264 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Нарахування 3 % річних у сумі 831,93 грн. та пені у сумі 7383,10 грн. позивач здійснює за періоди з 12.12.2016 по 15.03.2017, з 16.01.2017 по 01.06.2017, з 03.06.2017 по 06.07.2017, з 11.02.2017 по 06.07.2017, з 11.02.2017 по 06.07.2017, з 18.03.2017 по 06.07.2017, з 15.04.2017 по 06.07.2017. Судом встановлено, що в періодах з 12.12.2016 по 15.03.2017, з 16.01.2017 по 01.06.2017 позивачем не вірно визначено початок прострочення грошових зобов'язань.

З огляду на встановлені сторонами у договорі строки оплати, з урахуванням приписів ч. 5 ст. 264 ЦК України, судом встановлено, що нарахування 3% річних та пені слід здійснювати за періоди з 13.12.2016 по 15.03.2017, з 17.01.2017 по 01.06.2017, .

За розрахунком суду, сума пені становить 7360,05 грн. та сума 3% річних - 829,59 грн., у зв'язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Згідно із ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпровської міської ради.

Судовий збір за розгляд справи, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Провадження у справі №910/11817/17 в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 10000,00 грн., на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, припинити.

В іншій частині позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватпромсервіс" (01133, м. Київ, пров. Лабораторний, буд. 1, секція 3,4, кімната 300; ідентифікаційний код: 24433838) на користь Комунального підприємства "Коменергосервіс" Дніпровської міської ради (49081, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Артільна, буд. 6-Б; ідентифікаційний код: 36639101) основний борг у розмірі 53044,32 грн., пеню у розмірі 7360,05 грн., 3 % річних у розмірі 829,59 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1374,90 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.09.2017.

Суддя С.О. Турчин