Рішення

від 12.09.2017 по справі 910/11693/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2017Справа №910/11693/17 За позовом Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України

до Державного підприємства "Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій "Технолуч" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України

про стягнення 45 561,16 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Тодорович В.П. (довіреність № К-48-67/04 від 10.01.2017)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного підприємства "Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій "Технолуч" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (відповідач) 45 561,16 грн. заборгованості за договором № 1444 від 25.02.2015, з яких 42 209,29 грн. основного боргу, 3006,00 грн. пені та 345,87 грн. 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором № 1444 від 25.02.2015 в частині повного та своєчасного відшкодування податку на землю, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість за період з 01.11.2016 по 31.05.2017.

Ухвалою Господарського суду міст Києва від 20.07.2017 порушено провадження у справі № 910/11693/17 та призначено її до розгляду на 17.08.2017.

В судове засідання 17.08.2017 з'явився представник позивача та надав суду пояснення щодо обставин справи та документи для долучення до матеріалів справи. Представник відповідача не з'явився, відзиву на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2017 розгляд справи відкладено на 12.09.2017 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 12.09.2017 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 12.09.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

У відповідності до п. п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи були надіслані на юридичну адресу відповідача, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Приймаючи до уваги те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 12.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням НАН України від 04.03.2002 року №135 з балансу Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України були передані на баланс Державного підприємства "Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій "Технолуч" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (ДП НВЦ "Технолуч") приміщення в корпусі №3а за адресою: м. Київ, вул. Боженко, 13, корпус №3А, загальною площею 1668 кв.м.

Згідно державного акту на право постійного користування ІІ-КВ №004145 від 07.05.2001, будівлі корпусу №3 в м. Київ по вул. Боженко, 13, в яких знаходяться приміщення, що передані на баланс ДП НВЦ "Технолуч", розташовані на земельній ділянці, землекористувачем якої є Інститут електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (позивач).

25.02.2015 між Інститутом електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (далі - сторона-1) та Державним підприємством "Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій "Технолуч" Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної академії наук України (ДП НВЦ "Технолуч") (далі - сторона-2) укладено договір №1444, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, сторона-2 відшкодовує стороні-1 плату за землю відповідно до розрахунку (додаток №1) при користуванні приміщенням, яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Боженко, 13, корпус №3А, загальною площею 1668 кв.м. (п.1.1. договору).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору, сторона-1 зобов'язується до 15 числа кожного місяця надавати розрахунки по відшкодуванню плати за землю, а сторона-2 зобов'язується своєчасно до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, сплачувати відшкодування податку за землю згідно виставлених рахунків.

Згідно з п. 3.5 Договору, відшкодування плати податку на землю сторона 2 сплачує до дня фактичного звільнення приміщень.

Відповідно до п. 5.1 Договору, останній набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє в частині грошових зобов'язань до повного виконання його сторонами та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору не поступить заяви однієї із сторін про припинення Договору або його перегляд.

Додатками № 1 до Договору сторони погодили розрахунок по відшкодуванню плати за землю на 2016 рік - 5792,63 грн. на місяць та на 2017 рік - 6 130,01 грн. на місяць.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач належним чином не виконав свого обов'язку щодо сплати рахунків за відшкодування земельного податку, у зв'язку з чим за період з 01.11.2016 по 31.05.2017 у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 42209,29 грн. У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем також заявлені до стягнення 3006,00 грн. пені та 345,87 грн. 3% річних.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору, позивач виставив відповідачу рахунки на відшкодування земельного податку, зокрема: № 36463-1188 від 30.11.2016 на суму 5779,62 грн., № 36463-1188 від 31.12.2016 на суму 5779,62 грн., № 36463-1188 від 31.01.2017 на суму 6130,01 грн., № 36463-1188 від 31.03.2017 на суму 6130,01 грн., № 36463-1188 від 28.02.2017 на суму 6130,67 грн., № 36463-1188 від 30.04.2017 на суму 6130,01 грн., № 36463-1188 від 31.05.2017 на суму 6130,01 грн.

Належні доки виставлення відповідачу вказаних рахунків на загальну суму 42 209,29 грн., долучені позивачем до матеріалів справи, зокрема описи вкладення та фіскальні чеки.

Згідно з п. 14.1.136 ст. 14 Податкового кодексу України земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України передбачено особливості нарахування земельного податку у випадку, коли будівлі перебувають у спільному користуванні кількох осіб, зокрема, за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних осіб, податок нараховується кожному із них пропорційно тій площі будівлі, що знаходиться у користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач порушив зобов'язання за договором №1444 від 25.02.2015 в частині своєчасного та повного відшкодування плати податку на землю за період з 01.11.2016 по 31.05.2017, у зв'язку зі чим, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 42 209,29 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, невиконане зобов'язання за договором у розмірі 42 209,29 грн. підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідачем не надано, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 42 209,29 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 3006,00 грн. та 3% річних у сумі 345,87 грн.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Частиною 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частина 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Положеннями п. 3.4 Договору передбачено, що сума плати відшкодування податку на землю перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягується у встановленому законом порядку з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Відповідно до вимог статті 232 Господарського кодексу України, сторони погоджуються, що нарахування штрафних санкцій, передбачених пп. 3.2, 3.3, 3.4 Договору, не обмежується шестимісячним строком, а нараховуються і сплачуються за весь час прострочення виконання зобов'язання. Нарахування пені припиняється через один рік від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання господарських зобов'язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, умовами п. 3.4 договору передбачили більшу тривалість періоду нарахування пені.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що розмір пені є більшим, ніж заявлено позивачем до стягнення. Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то стягненню підлягає пеня у розмірі 3006,00 грн.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, суд встановив, що розмір 3% річних становить 341,01 грн., а тому вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

З огляду на встановлені вище обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Науково-виробничий центр енергозберігаючих конструкцій і технологій "Технолуч" Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Боженка, буд. 13, код 31807880) на користь Інституту електрозварювання ім. Є.О.Патона Національної академії наук України (03150, м. Київ, вул. Казимира Малевича, буд. 11, код 05416923) 42 209,29 грн. основного боргу, 3006,00 грн. пені, 341,01 грн. 3% річних та 1599,83 грн. витрат зі сплати судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 18.09.2017.

Суддя С.О. Турчин