Рішення

від 13.09.2017 по справі 916/1607/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" вересня 2017 р.Справа № 916/1607/17

за позовом : Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС ;

до відповідача: Дочірнього підприємства Експрес-Консалтинг

про визнання договору недійсним, повернення у попередній стан та стягнення шкоди

Суддя Оборотова О.Ю.

За участю представниківсторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю №00717 від 01.06.2017р.

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Дочірнього підприємства Експрес-Консалтинг про визнання недійсним договору про проведення експертної оцінки від 21.02.2017р.; повернення сторін у попередній стан шляхом зобов'язання повернення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13 липня 2017 року порушено провадження у справі №916/1607/17.

04.09.2017р. від Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС до господарського суду Одеської області надійшла заява про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач просив суд визнати недійсним договір про проведення експертної оцінки від 21.02.2017р.; повернення сторін у попередній стан шляхом стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

У судовому засіданні 13.09.2017р. судом прийнято заяву про зміну предмету позову, в редакції заяви від 04.09.2017р.

Відповідач в засідання суду не з`явився, правом на відзив в порядку ст. 59 ГПК України не скористався. Ухвали господарського суду Одеської області направлялись відповідачу за належною адресою, зазначеною в позовній заяві та безкоштовному запиті з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу суду було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до п. 32 Інформаційного листа ВГСУ від 29 вересня 2009 року № 01-08/350 Про деякі питання, порушені в доповідних записках господарських судів України у першому півріччі 2009 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України викладена правова позиція, згідно якої відмітка про відправку процесуального документа суду на зворотньому аркуші у лівому нижньому куті першого примірника процесуального документа є підтвердженням розсилання процесуального документа сторонам у справі та іншим особам, які брали участь у справі, а коли йдеться про ухвалу, де зазначено про час і місце судового засідання, - підтвердженням повідомлення про час і місце такого засідання.

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Враховуючи викладене, справа розглядається без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 13.09.2017р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

21.02.2017р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС та Дочірнім підприємством Експрес-Консалтинг було укладено договір №01/02 про проведення експертної оцінки об'єктів терміналу.

Відповідно до договору №01/02 Дочірнє підприємство Експрес-Консалтинг (Експерт), що діє на підставі сертифікату оціночної діяльності №10029/10 від 08.10.2010р. бере на себе зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС (Замовник), щодо надання послуг з визначення ринкової вартості об'єктів терміналу.

Відповідно до п. 3.2. договору №01/02 Замовник зобов'язується протягом 5-ти банківських днів з дати підписання договору перерахувати авансовий платіж на розрахунковий рахунок експерта у розмірі 50% від вартості робіт у сумі 105000,00грн. без ПДВ.

01.03.2017р. відповідно до платіжного доручення №209 та виписки по особовому рахунку позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС перерахувало на користь Дочірнього підприємства Експрес-Консалтинг 105000,00грн.

Як зазначає позивач, при підписанні спірного договору, відповідач надав Товариству з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС копію сертифікату оціночної діяльності №880/15 від 10.11.2015р. в якості підтвердження статусу суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС стверджує, що після того, як Дочірнє підприємство Експрес-Консалтинг не виконало в обумовлений строк умови договору №01/02, позивачу стало відомо, що сертифікат оціночної діяльності №880/15 від 10.11.2015р. на момент укладення спірного договору було анульовано Наказом Фонду державного майна України №44 від 13.01.2017р.

Враховуючи викладені обставини, Товариство з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС звернулось до господарського суду одеської області з відповідним позовом, з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів зазначається в статті 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частини 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У п.п. 2.1, 2.9, 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Суд звертає увагу на те, що право на судовий захист, гарантоване в тому числі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, пов'язується із наявністю факту порушення прав, в той час як відсутність порушеного права особи унеможливлює його судовий захист.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 18 ЗУ Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні Сертифікат суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання (далі - сертифікат) є документом, що засвідчує право суб'єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності , які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб'єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені.

Сертифікат видається в порядку, встановленому цим Законом, Фондом державного майна України. Форма сертифіката встановлюється зазначеним органом

У сертифікаті зазначаються найменування органу державної влади, що його видав, найменування суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, його юридичні реквізити, код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), дата видачі та строк дії, напрями оцінки майна, щодо яких дозволена практична діяльність. Сертифікат підписується керівником Фонду державного майна України та засвідчується печаткою. Сертифікат видається строком на три роки та може бути анульований з підстав, зазначених у статті 20 цього Закону.

За видачу сертифіката справляється плата у розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, яка спрямовується до Державного бюджету України.

Оцінка майна, яка проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання без чинного сертифіката, є недійсною.

Суд зазначає, що на момент вчинення правочину сертифікат оціночної діяльності Дочірнього підприємства Експрес-Консалтинг було анульовано Наказом Фонду державного майна України №44 від 13.01.2017р., дані відомості знаходяться у публічному доступі, а тому взявши на себе договірні зобов'язання відповідач не мав законних підстав для проведення оцінки.

Отже, судом встановлено, що введення в оману Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС зі сторони Дочірнього підприємства Експрес-Консалтинг є прямим порушенням ст. 203 Цивільного кодексу України, оскільки в момент укладення спірного правочину, Дочірнє підприємство Експрес-Консалтинг передбачало, що даний правочин суперечить вимогам чинного законодавства та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2.5.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 29 травня 2013 року за № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Отже, для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 05 листопада 2015 року у справі№ 910/2472/15-г

Під час розгляду справи, Товариством з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС належним чином обґрунтовано та доведено за допомогою належних та допустимих доказів, в чому полягає шкода, завдана укладеним договором, оскільки відповідно до п. 3.2. договору №01/02 Замовник перерахував авансовий платіж на розрахунковий рахунок експерта у розмірі 50% від вартості робіт у сумі 105000,00грн. без ПДВ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 05 листопада 2015 року у справі № 922/986/15

Отже, судом встановлено, що спірний договір №01/02 має бути визнаний недійсним у зв'язку з порушенням ст. 203 Цивільного кодексу України, а тому задля належного захисту охоронюваних законом прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС , слід застосувати наслідки недійсності правочину.

Перерахований авансовий платіж у розмірі 105000,00грн. має бути стягнений на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС .

Що стосується моральної шкоди, господарський суд Одеської області зазначає, що послання позивача на неможливість виконати інші договірні зобов'язання з іноземними контрагентами відноситься до господарської діяльності позивача а тому не можуть розцінюватись як намагання Дочірнього підприємства Експрес-Консалтинг принизити репутацією юридичної особи.

Поняття гідності, честі чи ділової репутації, є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Матеріали справи не містять будь яких належних та допустимих доказів поширення неправдивої інформації щодо діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС , а тому позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди є безпідставним.

Суд звертає увагу, що неможливість виконати інші договірні зобов'язання у зв'язку порушенням первинного договору, відносяться до інституту стягнення упущеної вигоди, однак дане питання виходить за рамки предмету спору по справі №916/1607/17 а тому судом не досліджується.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, оцінюючи надані документальні докази та доводи сторін, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 33,34,43,44,49,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір про проведення експертної оцінки об'єктів терміналу від 21.02.2017р. №01/02.

3. Застосувати наслідки недійсності правочину, шляхом стягнення з Дочірнього підприємства Експрес-Консалтинг (АДРЕСА_1, Одеса, Одеська область, 65012, код ЄДРПОУ: 33072590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДІПІЕС-МАРІНЕКС (Італійський бульвар, 2, оф.1, Одеса, Одеська область, 65012 код ЄДРПОУ: 26456074) 105000,00грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3175,00грн.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 18 вересня 2017р.

Суддя О.Ю. Оборотова