Постанова

від 12.09.2017 по справі 910/22772/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2017 р. Справа№ 910/22772/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін

від позивача : не прибув;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп"

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року

у справі № 910/22772/16 (суддя: Якименко М.М.)

за позовом Приватного Підприємства "ГРАНАТ-С"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп"

про стягнення 60 717,09 грн

ВСТАНОВИВ:

Приватне Підприємство "ГРАНАТ-С" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 45 125,45 грн - заборгованості за договором, 5 126,25 грн - інфляційних втрат, 1 264,75 грн - процентів за користування коштами (3% річних), 9 200,64 грн - пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, 1 378,00 грн - судового збору.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманих послуг від позивача згідно умов Договору №27/01-11 про охорону об'єкта від 27.01.2011 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року у справі №910/22772/16 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" на користь Приватного Підприємства "ГРАНАТ-С" 45 125,45 грн - заборгованості за договором, 5125, 90 грн інфляційних втрат, 1 264,75 грн процентів за користування коштами (3% річних), 8 731,65 грн пені, 1367,35 грн судового збору. В решті задоволення позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" направило до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Так, скаржник вказав, що позивач не міг належним чином виконувати цілодобову охорону об'єкта відповідача силами семи працівників.

Крім того, скаржник зазначив, що факт ненадання позивачем послуг у грудні 2015 року також підтверджується і тим, що вже в грудні 2015 року відповідач уклав договір охорони на вказані об'єкти (комплекс будівель та споруд за адресою 08300, м. Бориспіль, вул. Запорізька 2 та комплекс будівель та споруд за адресою 79056. м. Львів, вул.. Пластова, 4) із іншою охоронною компанією - Товариством з обмеженою відповідальністю Еліт Гард .

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2017 року № 910/22772/16 порушено апеляційне провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп".

Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів та неодноразово відкладався на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Представники сторін у судове засідання 12.09.2017 року не з'явились. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 08.08.2017 року на відповідні адреси, участь представників що не з'явились, у судовому засіданні 12.09.2017 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про витребування додаткових доказів та про відкладення розгляду справи не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Також колегія суддів апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у відповідності до ч.1 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Такої ж правової позиції дотримується й Вищий господарський суд України, зокрема, у своїй постанові від 07.07.2016 року по справі 910/21819/15.

Застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Разом з тим, відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

27.01.2011 року між Приватним Підприємством "ГРАНАТ-С" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" (замовник) було укладено договір №27/01-11 про охорону об'єкта (далі - договір), відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання:

- організувати та забезпечити охорону підприємств "Замовника", які знаходиться за адресою:

1. комплекс будівель та споруд за адресою 08300, м. Бориспіль, вул. Запорізька 2;

2. комплекс будівель та споруд за адресою 79056, м. Львів, вул. Пластова, 4 (далі - об'єкт) та товарно-матеріальних цінностей замовника, не допустити розкрадання цінностей та проникнення сторонніх осіб на об'єкт, що охороняється;

- здійснювати перепускний режим на об'єкті відповідно до інструкції, яка узгоджується із замовником.

Відповідно до п. 4.1. договору вартість надання послуг охорони за цим договором є договірною і визначається сторонами в протоколі узгодження договірної ціни (додаток №1). Плата замовником послуг з охорони, виконаних виконавцем, здійснюється до п'ятого числа місяця наступного за розрахунковим, шляхом перерахування на поточний рахунок виконавця суми, зазначеної в рахунку-фактурі та акті виконаних робіт, підписаних керівниками замовника та виконавця, але не пізніше 05 числа місяця наступного за розрахунковим.

Згідно п. 4.5. договору в разі не повернення замовником підписаного акту приймання наданих послуг чи ненадання обґрунтованих заперечень щодо обсягу послуг, вважається, що послуги у такому місяці надані виконавцем в повному обсязі і прийняті замовником без зауважень.

Договірна вартість за здійснення заходів охорони становить 50 000,00 грн (додаток №1).

25.12.2011 року сторони уклали додаткову угоду №2 до договору, згідно якої сторони прийшли до згоди та домовились, що з 01.01.2012 року, оплата наданих послуг здійснюється в сумі, яка зазначена в рахунку-фактурі та акті виконаних робіт, підписаних керівниками сторін, з розрахунку 55000,00 грн за період надання послуг з охорони об'єктів у відповідності до дислокації (додаток №4 до договору).

25.05.2012 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору, згідно якої в зв'язку з необхідністю посилення охорони, сторони прийшли до згоди та домовились: з 01.06.2012 року ввести додатковий цілодобовий пост охорони. Вартість додаткового цілодобового поста охорони складає 6000,00 грн. Оплата наданих послуг здійснюється в сумі, яка зазначена в рахунку-фактурі та акті виконаних робіт, підписаних керівниками Сторін за період надання послуг з охорони об'єктів у відповідності до дислокації (додаток №4 до договору).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року позивачем були надані, а відповідачем прийняті послуги за договором на суму 45104,54 грн (з ПДВ 54125,45 грн), що підтверджується підписаним між сторонами Актом ОУ-0000093 здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с. 45).

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що матеріали справи не містять, а відповідачем не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, що позивач не міг належним чином виконувати цілодобову охорону об'єкта відповідача силами семи працівників.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що факт ненадання позивачем послуг у грудні 2015 року підтверджується тим, що вже в грудні 2015 року відповідач уклав договір охорони на вказані об'єкти (комплекс будівель та споруд за адресою 08300, м. Бориспіль, вул. Запорізька 2 та комплекс будівель та споруд за адресою 79056. м. Львів, вул. Пластова, 4) з іншою охоронною компанією - Товариством з обмеженою відповідальністю Еліт Гард , оскільки, як було встановлено вище відповідачем був підписаний акт виконаних робіт за грудень (01.12.2015 року - 31.12.2015 року) місяць, який в свою чергу був підписаний без зауважень.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що 14.12.2015 року відповідачем на адресу позивача було направлено повідомлення про розірвання спірного договору охорони об'єкта, саме з 31.12.2015 року у зв'язку з його розірванням на підставі п. 7.3 договору.

22.01.2016 року на адресу відповідача було направлено лист претензію за №22/01 про сплату грошових коштів, що підтверджується описом вкладення та фіскальним чеком пошти.

22.03.2016 року позивач повторно направив відповідачу лист претензію про сплату заборгованості, що підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції відповідач дану заборгованість не погасив.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надав відповідачу послуги за відповідну плату згідно умов договору, а відповідач в порушення умов договору сплатив на користь позивача вартість отриманих послуг, та має перед позивачем заборгованість з їх повної оплати в розмірі 45125,45 грн (за період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року).

Згідно частини першої ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 45125,45 грн заборгованості за договором.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 8731,654 грн пені.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 1 ст. 546, ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України).

Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань пеня, за визначенням ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Відповідно до п. 4.6. договору у випадку несвоєчасної сплати послуг, наданих виконавцем за охорону об'єкта нараховується пеня в розмірі 3-х відсотків від суми простроченої плати за кожен день прострочення, але не менше подвійної облікової ставки НБУ.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок пені дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені за уточненим розрахунком суду першої інстанції становить 8731,65 грн, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 5126,25 грн - інфляційних втрат та 1264,75 грн - процентів за користування коштами (3% річних).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року у справі №910/22772/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" - задоволенню не підлягає.

Судовий збір за розгляд апеляційних скарг у зв'язку з відмовою в їх задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянтів.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2017 року у справі №910/222772/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/22772/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

А.І. Тищенко