Рішення

від 14.09.2017 по справі 906/655/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "14" вересня 2017 р. Справа № 906/655/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - свідоцтво від 30.03.2017;

від відповідача: ОСОБА_2 - довіреність №2 від 05.01.2017;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БС Глобал Україна" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (м. Бердичів Житомирська область)

про стягнення 25920,98 грн.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 04.09.2017 до 14.09.2017.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 25920,98грн., з яких: 13179,00грн. - основний борг, 3399,18грн. - інфляційні, 747,41грн. - 3% річних, 8595,39грн. - відсотки за неправомірне користування чужими коштами. Також просить стягнути з відповідача 1600,00грн. судового збору та 5000,00грн. оплати послуг адвоката.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві. Додатково пояснила, що сума в розмірі 8595,39грн., що заявлялась до стягнення як відсотки за неправомірне користування чужими коштами, є штрафними санкціями (пенею) за неналежне виконання зобов'язань в частині оплати товару, а тому, з посиланням на норми ст.ст. 231, 232 ГК України, просить стягнути з відповідача 8595,39грн. пені. Решту позовних вимог підтримала в повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги в частині стягнення основної суми боргу визнав з підстав, викладених у відзиві від 29.08.2017 (а.с.49-51). Щодо стягнення пені в сумі 8595,39грн. заперечив. Зокрема зазначає, що поставка товару здійснювалась на підставі видаткової накладної, в якій відсутнє посилання на договір купівлі-продажу №04082014, на який вказує позивач. В зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені є безпідставними.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БС Глобал Україна" (продавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (покупець/відповідач) укладеного договір купівлі-продажу №04082014 (а.с.9-10), за умовами якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцю спеції та харчові добавки для м'ясних виробів (товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити за нього певну грошову суму (п.1.1 договору).

Товар відпускається згідно з асортиментом та цінами, зазначеними у специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору. Номенклатура та кількість товару, а також бажані строки відвантаження зазначаються покупцем у замовленнях, що подаються продавцю в будь-який сторонами спосіб не менш як за 3 дні до дати відвантаження.

Відповідно до п.2.1 вартість товару за цим договором визначаться за цінами, погодженими сторонами у специфікації, що є невід'ємною частиною договору. У вартість товару включається податок на додану вартість, вартість тари (упаковки), нанесеного маркування, доставку товару до м. Бердичів.

Оплата вартості товару, що відвантажується покупцю за цим договором, здійснюється в національній валюті України на підставі виставленого продавцем рахунку на кожну партію товару, що свідчить про акцепт замовлення покупця (п.2.2 договору).

Оплата здійснюється на поточний рахунок продавця, вказаний у рахунку шляхом перерахування 100 (сто) % вартості замовленої партії товару протягом 15 (п'ятнадцяти) календарних днів після одержання товару. Сторони погоджуються, що моментом отримання товару покупцем є дата, вказана у підписаній сторонами видатковій накладній (п.2.3 договору).

За умовами п.3.1 договору, товар поставляється на умовах СРТ (Інкотермс 2010) - поставка в пункті: склад ТзОВ "Деливери", що знаходиться за адресою: м. Бердичів, вул.Привокзальна,3 або склад TOB "Нова Пошта" за адресою: м. Бердичів, вул.Залізнична, 14. Умови відвантаження конкретної партії товару можуть бути змінені сторонами за взаємною згодою, про що укладається додаткова угода.

Згідно п.3.3 договору товар відпускається партіями. Приймання - передача товару оформляється видатковими накладними із вказівкою загального обсягу і вартості товару, що постачається на підставі замовлення покупця. Товар має бути поставлений продавцем покупцеві в строк до 5 календарних днів з моменту надання замовлення покупцем, якщо інший строк в письмовому вигляді не обумовлено сторонами на кожне окреме замовлення, партію поставки.

Товар вважається належно переданим постачальником і прийнятим покупцем у повному обсязі та без видимих недоліків з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладних (п.3.6 договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором, але не довше ніж до 31.12.2014. Якщо до 31.12.2014 не буде підписано іншого договору, термін дії договору автоматично продовжується на один рік (п.7.1 договору).

За даними позивача, на виконання умов договору ТОВ "БС "Глобал Україна" здійснив поставку відповідачу товар за видатковою накладною №180 від 13.08.2015 на суму 13179,00грн.

Проте відповідач взяті на себе зобов'язання по оплаті товару згідно договору купівлі-продажу №04082014 від 04.08.2014 не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 13179,00грн.

Не проведення відповідачем розрахунків за поставлений товар стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У долученій до матеріалів справи видатковій накладній №180 від 13.08.2015, на підставі якої позивачем здійснювалась поставка продукції відповідачу, відсутнє посилання на договір поставки №04082014 від 04.08.2014, укладений між сторонами. Інші документи, зокрема, рахунок на оплату, також не містять посилання на цей договір. Договір №033/2014 від 04.08.2014, на який є посилання в зазначеній видатковій накладній, позивачем не надано.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що між сторонами існує договір поставки в усній формі, наявність якого підтверджується прийняттям зобов'язання шляхом його виконання.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить іст.173 Господарського кодексу України.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 ЦК України).

Згідно ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно абз. 3 п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Видаткова накладна, що долучена до матеріалів справи, відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку. Дана накладна є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 3399,18грн. - інфляційних, 747,41грн. - 3% річних за період з 29.08.2015 до 18.07.2017, та 8595,39грн. - відсотки за неправомірне користування чужими коштами, які представник відповідача вважає пенею.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіркою розрахунку 3% річних судом виявлено помилку в частині періоду їх нарахувань, в зв'язку з чим правильним є розмір 3% річних в сумі 762,58грн. за період з 14.08.2015 по 18.07.2017 на суму заборгованості 13179,00грн.

Враховуючи те, що позивачем заявлено до стягнення 3% річних в розмірі 747,41грн., заява про збільшення суми позову в цій частині не подавалась, то стягненню підлягають 3% річних в заявленій сумі.

Суд, перевіривши розрахунок позивача (а.с.5), прийшов до висновку, що інфляційні в сумі 3399,18грн. нараховані позивачем вірно та обґрунтовано.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 8595,39грн. відсотків за неправомірне користування чужими коштами, які позивач вважає пенею, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Розрахунок відсотків за неправомірне користування чужими грошовими коштами позивач здійснив на підставі п.3 ст.692 ЦК України, ч.3 ст.198, ч.6 ст.231, ч.4 ст.232 ГК України.

Пунктом 3 ст.692 ЦК України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 6.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 №14 підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Позивач при здійсненні розрахунку посилається на розмір процентів, визначений ч.6 ст.231 ГК України. Згідно з положенням названої норми штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Проте таке посилання є помилковим з урахуванням наступного.

Відповідно до положень статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Із положень частини шостої статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що вона регулює відносини щодо нарахування штрафних санкції за порушення грошових зобов'язань.

Крім того, поняття процентів за користування чужими коштами не тотожне штрафним санкціям (пеня, штраф, неустойка).

Оскільки позивачем нараховані проценти за користування чужими грошовими коштами, то застосування положень ч.6 ст. 231 ГК України є безпідставним.

Умовами Договору, укладеного між сторонами, розмір процентів за користування продавцем чужими грошовими коштами не встановлено. Тому відсутні правові підстави для стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами.

Також, враховуючи відсутність між сторонами укладеного правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчиненого у письмовій формі, вимога позивача про стягнення з відповідача пені також є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 8595,39грн.

Як визначає ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.34 ГПК України oбставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Oбов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 13179,00грн. - основного боргу, 747,41грн. - 3% річних, 3399,18грн. - інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову суд відмовляє.

Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених судових витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 5000,00грн., суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 44 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (ч.3 ст.48 ГПК України).

Як зазначив Пленум ВГС України в п. 6.3. постанови від 21.02.2013р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Факт понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 5000,00грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи договором про надання правової допомоги від 18.07.2017, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, видане ОСОБА_1 №5880 від 30.03.2017, банківською випискою від 19.07.2017, рахунком на оплату №19/07-01 від 19.07.2017, платіжним дорученням №2318 від 19.07.2017 на суму 5000,00грн. та ордером на надання правової допомоги №371010 від 04.09.2017 (а.с.39-43, 45).

Відповідно до положень п. 6.5. згаданої постанови Пленуму ВГС України № 7 від 21.02.2013р., вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумного необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Враховуючи, що предметом даного позову є стягнення заборгованості, беручи до уваги, що спір не належить до особливо складних, адвокат ОСОБА_1 приймала участь у двох судових засіданнях 04.09.2017 і 14.09.2017, позов задоволено частково, суд прийшов до висновку, що витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 2500,00грн.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (13307, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Білопільська, 131, код ЄДРПОУ 38284164)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БС Глобал Україна" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 21, оф.531, код ЄДРПОУ 38323234):

-13179,00грн. - основного боргу;

- 3399,18грн. - інфляційних;

- 747,41грн. - 3% річних;

- 1069,44грн. - судового збору;

- 2500,00грн. - оплата послуг адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 19 вересня 2017 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2, 3 - сторонам (за заявами)