Рішення

від 14.09.2017 по справі 909/688/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2017 р. Справа № 909/688/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76004,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фемелі СВ", вул. Тролейбусна, 13, м. Івано-Франківськ, 76008,

про стягнення коштів в сумі 40 851,51 грн.

за участю:

від позивача: ОСОБА_1 - головний спеціаліст відділу представництва Департаменту правової політики Івано-Франківської міської ради, (довіреність № 2315/01-20/14в від 30.12.2016 року)

від відповідача: ОСОБА_2 - повірений, (довіреність б/н від 07.08.2017 року; паспорт серія СС № 894571 від 08.02.2000 року)

встановив: Івано-Франківська міська рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фемелі СВ" (далі - відповідач) про стягнення коштів в сумі 40 851,51 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані використання відповідачем спірної земельної ділянки територіальної громади без правовстановлюючих документів, що призвело до ненадходження до міського бюджету грошових коштів в сумі 40 851 грн.51 коп.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві (вх.№7663/17 від 20.07.17) та додаткових поясненнях (вх.№14366/17 від 14.09.17), та просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх.№ вх№12463/17 від 08.08.17) та письмових пояснення (вх.№14358/17 від 14.09.17), та просить суд в позові відмовити. Свої заперечення обгрунтовує безпідставністю заявленого позову, мотивуючи відсутністю протиправної поведінки відповідача стосовно ухилення від укладання договору оренди земельної ділянки чи сплати коштів за користування спірною земельною ділянкою. Разом з тим, відповідач вказує на те, що позивач пред"явив вимоги про сплату грошових коштів за межами позовної давності, зокрема зазначає, що позов подано в липні 2017 року, а кошти бажає стягнути з 29.01.14 року.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, вислухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Рішенням ХХІХ сесії Івано-Франківської міської ради від 08.12.2005 року дано дозвіл на складання проекту землеустрою ПП "Міф" (правонаступником якого є ТЗОВ "Фемелі СВ") щодо відведення спірної земельної ділянки.

Листом №435/34.3-02/18 від 19.07.2016 року позивач звернувся до відповідача про проведення обстеження земельної ділянки.

10 серпня 2016 року інспекторами з самоврядного контролю управління земельних відносин виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради проведено обстеження спірної земельної ділянки за адресою Тролейбусна, 13 в м. Івано-Франківську площею 0, 0694 га на предмет дотримання вимог земельного законодавства - наявності правоустановчих документів на земельну ділянку.

За результатами проведення обстеження складено акт №37 від 10.08.2016 року, згідно якого вбачається, що на земельній ділянці знаходиться двоповерхова будівля, другий поверх якого належить ТзОВ "Фемелі СВ", що підтверджується також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно публічно-кадастрової карти України спірна земельна ділянка не сформована, кадастровий номер відсутній.

Листом №792/34/3-02/18в від 30.08.16 Департамент комунальних ресурсів Івано-Франківської міської ради звернувся до відповідача із вимогою укласти договір оренди земельної ділянки та здійснити плату за користування земельними ділянками за минулий період.

29 листопада 2016 року Комісією з визначення збитків власнику землі складено Акт про визначення збитків власнику землі на суму 40 851 грн. 51 коп.

Листом ДПІ в місті Івано-Франківську №11537/9/09-15-12-03-23/2220 від 06.10.2016 року підтверджується невиконання відповідачем вказаних вище вимог.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради №17 від 12.01.2017 року затверджено Акт про визначення збитків власнику землі від 29.11.2016 року, згідно якого сума неодержаного територіальною громадою м. Івано-Франківська доходу визначається збитками в розмірі 40 851 грн. 51 коп. за період з 29.01.14 по 29.11.16, зокрема; з 29.01.2014 року до 01.01.2015 року - 11 607 грн. 43 коп., з 01.01.2015 року по 25.10.2015 року - 12 774 грн. 91 коп., з 01.01.2016 року по 29.11. 2016 року - 16 469 грн.17 коп.

Однак, відповідач вказану суму заборгованості не сплатив.

Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Аналогічні визначення містить норма статті 373 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

В силу ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 123 Земельного кодексу України визначений порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та, зокрема, встановлено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав є відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна (позадоговірна) відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди необхідно встановити наявність в обставинах справи одночасно чотирьох умов, якими є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором та порушення такого правила поведінки винною особою (протиправність поведінки); наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони, вина особи, що завдала шкоду. Наявність всіх чотирьох складових правопорушення є необхідною вимогою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків.

Предметом позову у даній справі є збитки у вигляді упущеної вигоди внаслідок користування відповідачем земельною ділянкою без законних підстав (правовстановлюючих документів).

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (ч. 2 ст. 22 ЦК України).

Оскільки одним із обов'язків землекористувачів є своєчасне внесення плати за користування земельною ділянкою, а одним із прав власника земельної ділянки - отримання цієї плати, то невиконання цього обов'язку відповідачем спричинило порушення права Івано-Франківської міської ради щодо отримання такої плати (упущена вигода).

Згідно із ст. 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У статті 156 ЗК України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Статтею 157 ЗК України встановлено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 р. № 284 затверджено Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, згідно п. 3 якого відшкодуванню підлягають, зокрема, збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

При цьому, неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до п. 3.8. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають з земельних відносин" вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України. Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав (благ) і законних інтересів іншої особи.

Під збитками розуміють зменшення або втрату певного особистого чи майнового блага.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Щодо наявності у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини), то суд зазначає наступне.

Відповідачем не надано суду доказів, що ним з поважних причин не здійснено оформлення землекористування за період безпідставного користування землею.

Окрім того слід звернути увагу на те, що правовий механізм переходу прав на землю, пов"язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу, зі змісту якої вбачається, що перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебувала у власності або користуванні колишнього власника будівлі.

Вказане вище спростовує твердження відповідача про автоматичне виникнення у нього права власності чи укладення договору оренди на спірну земельну ділянку, яка знаходиться під будівлею право власності якого перейшло до відповідача внаслідок правонаступництва.

При цьому слід зазначити, що у відповідності до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Зважаючи на ці положення, новий власник земельної ділянки не звільняється від обов"язку оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства, який і не був реалізований відповідачем по справі.

Протиправна поведінка відповідача виражається у користуванні земельною ділянкою без внесення плати за таке використання, збитки - це неотриманий міською радою дохід за використання відповідачем земельної ділянки. Причинний зв'язок виражається в тому, що невнесення плати за користування земельною ділянкою відповідачем, має наслідком неотримання цієї плати міською радою. Вина проявляється у ставленні відповідача до своєї бездіяльності, виражена у формі прямого умислу, оскільки відповідач усвідомлював протиправний характер своєї бездіяльності по оформленню документів на користування, та невнесення плати за користування земельною ділянкою, передбачав, що така бездіяльність призведе до неотримання міською радою доходу, та бажав спричиненню збитків міському бюджету.

Згідно статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Крім того, згідно пунктів 3.7, 3.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 17.05.2011 року "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин", власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 № 284 (надалі - Порядок).

З урахуванням наведеного вище та обставин справи, суд приходить до висновку про наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

Щодо стягнення самої суми збитків, то слід зазначити наступне.

Як вбачається із письмових пояснень та відзиву на позовну заяву відповідач заперечує позовні вимоги, посилаючись на пропуск строку позовної давності.

Поняття строків та термінів, а також поняття позовної давності, врегульовано главами 18,19, розділу V Цивільного кодексу України.

Так, в силу ч.1 ст. 251, ст.252, ст.253, ч.1 ст. 254 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов"язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов"язаний його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 Цивільного кодексу України, та у господарських відносинах, обумовлених статтею 3 Господарського кодексу України.

Приписами ст. 257 Цивільного кодексу України, встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.261 Цивільного кодексу України, унормовано, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В спірному випадку позивач звернувся до суду із позовними вимогами у липні місяці 2017 року двадцятого числа та просить стягнути кошти за період з 29.01.2014 року по 29.11.2016 року.

Частина 3 ст. ст.267 Цивільного кодексу України, передбачає можливість застосування судом правового інституту позовної давності лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 ст. ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови в позові.

З наведено слідує, що стягнення збитків за період з 29.01.14 року по 19.07.2014 року в сумі 5 889 грн. 82 коп. є безпідставним, у зв"язку із пропуском строку позовної давності щодо їх стягнення . Таким чином, в цій частині позову слід відмовити.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, зокрема про стягнення з відповідача на користь позивача збитків в сумі 34 961 грн.69 коп. В решті позову слід відмовити.

З урахуванням статті 49 ГПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідача, внаслідок його неправильних дій.

Керуючись ст. 14 Конституції України, ст. 78, 116, 120, 123, 125, 152, 156, 157 Земельного кодексу, ст.ст. 16, 22, 251-254, 257, 261, 267, 373, 614, 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, ст. ст. ст. 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

в и р і ш и в :

частково задовольнити позов Івано-Франківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фемелі СВ" про стягнення коштів в сумі 40 851 грн.51 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фемелі СВ" (вул. Тролейбусна, 13, м. Івано-Франківськ, код 39069033) на користь Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, код 33644700) - 34 961 грн.69 коп. (тридцять чотири тисячі дев"ятсот шістдесят одну гривню шістдесят дев"ять копійок) коштів та 1 600 грн. 00 коп. (одну тисячу шістсот гривень) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.09.17

Суддя Фанда О.М.