Рішення

від 18.09.2017 по справі 904/7533/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.09.2017 Справа № 904/7533/17

За позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Харків)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" (м. Кам'янське, Дніпропетровської області)

про стягнення заборгованості за договором суборенди № 04 від 29.07.2016 у загальному розмірі 29 722 грн. 58 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 01.09.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_3 - представник (довіреність № 2273 від 02.08.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" (далі - відповідач) заборгованість за договором суборенди № 04 від 29.07.2016 у загальному розмірі 33 162 грн. 19 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 25 257 грн. 33 коп. - основний борг;

- 4 065 грн. 14 коп. - пеня;

- 3 466 грн. 72 коп. - інфляційні втрати;

- 373 грн. 00 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором суборенди № 04 від 29.07.2016 в частині повного та своєчасного повернення суми залишку гарантійного платежу за послуги з суборенди та, відповідно, наявністю боргу у сумі 25 257 грн. 33 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.03.2017 по 19.07.2017 в сумі 4 065 грн. 14 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 11.03.2017 по 19.07.2017 у сумі 3 466 грн. 72 коп. та 3% річних за період прострочення з 11.03.2017 по 19.07.2017 у сумі 373 грн. 00 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 14.08.2017.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 43427/17 від 03.08.2017), в якій він надав витребувану судом інформацію.

Від позивача надійшла заява (вх.суду 43428/17 від 03.08.2017), в якій він просив суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судове засідання 14.08.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 14.08.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, витребуваних судом документів не надав.

При цьому, судом було зауважено, що в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення відповідача про день, час та місце розгляду справи (а.с.106-107), у зв'язку з чим суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача у судовому засіданні 14.08.2017 виклав та обґрунтував позовні вимоги, просив суд задовольнити їх у повному обсязі.

Також судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, є необхідність у витребуванні додаткових доказів.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 14.08.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.09.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень .

Від позивача надійшла заява (вх.суду 447968/17 від 01.09.2017), в якій він зазначив, що умовами договору сторони не визначили строк повернення гарантійного платежу, у зв'язку з чим позивач, в прядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, звертався до відповідача із вимогою про їх повернення, яка була отримана відповідачем 28.02.2017; строк на повернення складав по 10.03.2017 включно. Отже, позивач вказує про те, що правомірно звернувся із позовом щодо стягнення залишку гарантійного платежу, а також нарахованих за прострочення вказаного повернення з 11.03.2017 пені, інфляційних втрат та 3% річних. У заяві позивач навів розрахунки заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних. З урахуванням здійснених розрахунків, позивач вказував про зменшення розміру заявлених позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором суборенди № 04 від 29.07.2016 у загальному розмірі 29 722 грн. 58 коп., яка складається з наступних сум:

- 25 257 грн. 33 коп. - основний борг;

- 2 672 грн. 26 коп. - пеня;

- 1 487 грн. 62 коп. - інфляційні втрати;

- 305 грн. 37 коп. - 3% річних.

У вказаній заяві позивач зазначає, що зменшення розміру позовних вимог обумовлено здійсненими позивачем уточненими розрахунками пені, інфляційних втрат та 3% річних, за наслідками проведення яких позивачем були розраховані менші суми.

Отже, фактично, відповідач зменшив заявлені до стягнення пеню, інфляційні втрати та 3% річних. При цьому, ціна позову, фактично, зменшилася.

Відповідно до пункту 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що позивачем вказану заяву подано з дотриманням норм Господарського процесуального кодексу України (щодо направлення заяви відповідачу), суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 29 722 грн. 58 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

У судове засідання 18.09.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 18.09.2017 вдруге не з'явився , причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає наступне.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.07.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, Заводський район, вулиця Криворізька, будинок 14-Б, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.73-75).

При цьому, відповідач 22.08.2017 отримав ухвалу суду від 14.08.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4903809519842 (№ 5192700442882), яке повернулося до господарського суду з відповідною відміткою. Більше того, ухвала суду від 26.07.2017 була отримана відповідачем ще 11.08.2017 (а.с.103).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 26.07.2017 та від 14.08.2017 були надіслані позивачу та відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду відповідачу, підтверджена витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 26.07.2017; ухвали суду надсилалися відповідачу та отримані ним завчасно, а отже, відповідач був обізнаний про розгляд даної справи судом.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень протягом майже двох місяців розгляду справи судом відповідач не подав .

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення .

Представником позивача у судовому засіданні 18.09.2017 було викладено зміст позовних вимог, з урахуванням їх зменшення. Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також, представником позивача у судовому засіданні 18.09.2017 повідомлено, що після порушення провадження у справі відповідачем погашення спірної заборгованості не проводилося. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 29.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" (далі - орендар, відповідач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - суборендар, позивач) було укладено договір суборенди № 04 (далі - договір, а.с.13-24), відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, що розташоване на 1 поверсі будівлі № 106-108 за адресою: м. Кам'янське (Дніпродзержинськ), АДРЕСА_1, загальною площею 72,32 кв. м., яке складається з основної торгової площі - 63,9 кв.м. та допоміжної площі 8,42 кв.м., позначеної на поповерховому плані у додатку № 1 "План розміщення приміщення", з метою використання - розміщення магазину з продажу зоотоварів. Сторони погодили, що додаткова площа обчислюється відповідно до порядку, визначеному у додатку № 6 "Порядок розрахунку частини допоміжної площі будинку" (пункт 1.1 договору).

У пунктах 1.3. та 1.4. договору сторони визначили, що балансова вартість приміщення становить 311 496 грн. 70 коп.; технічний стан орендованого приміщення зазначається в акті прийому-передачі. Кількість рухомого майна (обладнання та інвентар), у разі його наявності в приміщенні, зазначається в акті прийому-передачі.

До договору сторонами були підписані такі додатки:

- додаток № 1 "План розміщення приміщення" (а.с.25);

- додаток № 2 "Акт приймання-передачі приміщення" (а.с.34);

- додаток № 3 " Орендна плата" (а.с.31);

- додаток № 4 "Порядок розрахунку надання відповідної площі для розміщення суборендарем власних вивісок, логотипів торгових марок та інших рекламних матеріалів на зовнішніх стінах та в середині будівлі орендаря" (а.с.26);

- додаток № 5 "Калькуляція на відшкодування витрат на утримання нерухомого майна" (а.с.27);

- додаток № 6 "Порядок розрахунку частини допоміжної площі будинку" (а.с.28);

- додаток № 7 "Технічне завдання для виконання ремонтно-обробних робіт (перегородок) в "Об'єкті суборенди" (а.с.29).

У розділі 2 договору сторонами були погоджені умови передачі та повернення приміщень, зокрема:

- орендар не пізніше 30.12.2016 передає, а суборендар приймає у строкове платне користування орендоване майно - приміщення, визначене у пункті 1.1 договору. Факт передачі приміщення в суборенду підтверджується актом прийому-передачі приміщення в суборенду встановленої форми (додаток № 2 до договору суборенди № 04 від 29.07.2016), що буде становити невід'ємну частину договору після його підписання сторонами (пункт 2.1 договору);

- приміщення, що орендується, вважається фактично переданим орендарю з моменту підписання акта прийому - передачі приміщення. (пункт 2.3 договору).

У відповідності до вказаних умов, між сторонами було підписано акт прийому-передачі приміщення в суборенду від 29.07.2016 , в якому сторони вказали, що у відповідності до умов договору суборенди № 04 від 01.07.2016 орендар передав, а суборендар прийняв для використання за цільовим призначенням нежитлове приміщення № 103, що розташоване на третьому поверсі будівлі за адресою м. Кам'янське (Дніпродзержинськ), АДРЕСА_1, загальною площею 72,32 кв. м. у відповідності до плану розташування згідно з додатком № 1 до договору (пункт 1 додатку до договору) (а.с.34).

У розділі 4 договору сторони визначили строк суборенди, а саме:

- строк суборенди розпочинається з моменту підписання акта прийому-передачі приміщення та триває до 31.12.2016 включно (пункт 4.1 договору);

- строк дії договору може бути продовжений за взаємною згодою сторін, що оформляється відповідним додатковим договором. У випадку наявності наміру суборендаря продовжити суборенду приміщення, суборендар зобов'язується письмово повідомити орендаря про свій намір продовження строку дії договору за 30 календарних днів до моменту закінчення строку даного договору (пункт 4.3 договору);

- сторони погодили, що строк дії даного договору у будь якому випадку не може перевищувати строк дії договору оренди нежитлових приміщень № 20160415-Г від 15.04.2016, укладеного до 30.06.2018 включно (пункт 4.5 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було підписано акт прийому-передачі (повернення) приміщення з суборендного користування від 31.12.2016 , в якому сторони вказали, що у відповідності до умов договору суборенди № 04 від 01.07.2016 орендар передав, а суборендар повернув з тимчасового користування нежитлове приміщення № 103, що розташоване на третьому поверсі будівлі за адресою м. Кам'янське (Дніпродзержинськ), АДРЕСА_1, загальною площею 72,32 кв.м. у відповідності до плану розташування згідно з додатком № 1 до договору (пункт 1 додатку до договору) (а.с.35).

Отже, матеріалами справи підтверджується факт користування позивачем орендованим приміщенням на підставі договору суборенди № 04 від 29.07.2016 з 29.07.2016 до 31.12.2016.

Так, позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором суборенди № 04 від 29.07.2016 в частині повного та своєчасного повернення суми залишку гарантійного платежу за послуги з суборенди та, відповідно, наявністю боргу у сумі 25 257 грн. 33 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.03.2017 по 19.07.2017 в сумі 4 065 грн. 14 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з 11.03.2017 по 19.07.2017 у сумі 3 466 грн. 72 коп. та 3% річних за період прострочення з 11.03.2017 по 19.07.2017 у сумі 373 грн. 00 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору суборенди № 04 від 29.07.2016 виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір суборенди є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (частина 1 статті 760 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1, частини 4 статті 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом частини 3 статті 285 Господарського кодексу України орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі вплачувати орендну плату.

Так, у розділі 3 договору сторонами були визначені умови щодо орендної плати та розрахунків за договором, а саме:

- орендна плата за договором починає нараховуватись з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення в суборенду та припиняється з моменту фактичного звільнення суборендарем приміщення, що підтверджується підписанням сторонами акту прийому-передачі (повернення) приміщення з суборенди орендарю (пункт 3.1 договору);

- розмір орендної плати, порядок та строки її внесення визначаються сторонами у додатку № 3 "Орендна плата", що є невід'ємною частиною договору (пункт 3.2 договору).

У відповідності до вказаних умов, у додатку № 3 до договору сторонами були деталізовані умови щодо орендної плати наступним чином:

- за користування приміщенням суборендар щомісячно сплачує орендарю орендну плату орендна плата сплачується в національній валюті Україні - гривні та складає:

ПриміщенняЗагальна площа, кв.м.Ціна 1 кв.м., грн.Сума щомісячного орендного платежу грн. № 106-108 Основна площа 63,9 500 31 950 № 106-108 Допоміжна площа 8,42 40 337 Взагалі: 77,25 32 287

в т.ч. ПДВ, за один повний календарний місяць оренди (пункт 1 додатку до договору суборенди);

- сторони погоджують, що розмір орендної плати, визначений у пункті 1 договору, у перші 6 календарних місяців дії договору є змінним та змінюється у відсотковому значенні наступним чином: з дня підписання договору перші 4 календарні місяці - 0 % від ціни оренди, визначеної у пункті 1 додатку до договору суборенди нежитлових приміщень, та відповідно сума орендної плати складатиме: 0 грн.; п'ятий календарний місяць з дня підписання цього договору - 50% від ціни оренди, визначеної у пункті 1 додатку до договору суборенди нежитлових приміщень, та відповідно сума орендної плати складатиме: 16 143 грн. 05 коп.; шостий календарний місяць з дня підписання цього договору - 75 % від ціни оренди, визначеної у пункті 1 додатку до договору суборенди нежитлових приміщень, та відповідно сума орендної плати складатиме: 24 215 грн. 03 коп.; з сьомого календарного місяця з дня підписання договору до закінчення строку суборенди - 100% від ціни оренди, визначеної у пункті 1 додатку № 3 до договору суборенди нежитлових приміщень (пункт 2 додатку до договору суборенди);

- орендна плата, незалежно від результатів господарської діяльності, сплачується суборендарем не пізніше 5-го числа поточного місяця наперед за місяць, згідно рахунку, наданого орендарем в строк до 25-го числа поточного місяця, в безготівковому порядку на поточний рахунок орендаря (пункт 3 додатку до договору суборенди);

- орендна плата сплачується у безготівковій формі в національній грошовій одиниці України - гривні, шляхом перерахування коштів на рахунок орендаря (пункт 5 додатку до договору суборенди);

- розмір орендної плати визначається з урахуванням офіційного індексу інфляції за попередній місяць (пункт 6 додатку до договору суборенди) (а.с.31-32).

Крім того, у пункті 10 вказаного додатку № 3 до договору сторони погодили, що при укладенні договору суборендар, з метою забезпечення належного виконання своїх обов'язків сплачує орендареві гарантійний платіж у розмірі двомісячної орендної плати. визначеної пунктом 1 додатку, що складає 64 574 грн., шляхом безготівкового переказу коштів на рахунок орендаря протягом 3 банківських днів з дна початку строку суборенди. Сторони погодили, що за вибором орендаря сума гарантійного платежу зараховується у рахунок орендної плати за останній місяць оренди чи повертається (повністю або в частині, що не була зарахована як орендна плата) суборендарю по закінченню строку оренди або при достроковому розірванні договору за умови, що у орендаря відсутні підтверджені матеріальні претензії до суборендаря.

На оплату вказаного гарантійного платежу відповідачем було виставлено рахунок № 29/07-3 від 29.07.2016 на суму 54 144 грн. 30 коп. (а.с.36).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, на виконання вказаних вище умов договору, здійснив сплату гарантійного платежу в загальній сумі 54 144 грн. 30 коп., що підтверджується:

- платіжним дорученням № 9 від 08.08.2016 на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с.37);

- квитанцією від 08.08.2016 на суму 34 144 грн. 30 коп. (а.с.38).

Як було вказано вище, матеріалами справи підтверджується факт користування позивачем орендованим приміщенням на підставі договору суборенди № 04 від 29.07.2016 з 29.07.2016 до 31.12.2016.

Щодо факту користування приміщенням сторонами складалися акти виконаних послуг, а саме:

- акт виконаних послуг № 30/11 від 30.11.2016 на суму 1 076 грн. 20 коп. (а.с.39);

- акт виконаних послуг № 31/12 від 31.12.2016 на суму 17 410 грн. 77 коп. (а.с.40).

Також, в матеріалах справи наявний лист Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, в якому він вказав відповідачу слідуюче:

- на виконання вимог пункту 10 додатку № 3 до договору суборенди № 04 від 29.07.2016, позивачем було оплачено гарантійний платіж у розмірі 2-х місячної орендної ставки у розмірі 54 144 грн. 00 коп., шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок орендаря. Це підтверджується квитанцією № 32843 від 08.08.2016 на суму 34 144 грн. 00 коп. та платіжним дорученням № 9 від 08.08.2016 на суму 20 000 грн. 00 коп. Зважаючи на наявність гарантійного платежу та відсутності правових підстав для його використання за цільовим призначенням. Прошу Вас частину гарантійного платежу в розмірі 18 486 грн. 97 коп. зарахувати в якості орендної плати за листопад 2016 року та грудень 2016 року , а залишок гарантійного платежу в розмірі 35 657 грн. 03 коп. - повернути до 10.03.2017 шляхом безготівкового переказу коштів на розрахунковий рахунок суборендаря: № р/р 26004052213815 в ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", м. Харків, код банку 351533 (а.с.41).

На вказаний лист позивача Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" було надано відповідь - гарантійний лист № 1603/154 від 16.03.2017, в якому відповідач повідомив наступне:

- визнаємо та підтверджуємо, що станом на 16.03.2017 маємо заборгованість перед ФОП ОСОБА_1 у розмірі: 35 657 грн. 03 коп. з урахуванням ПДВ, яка виникла внаслідок не повернення нами частини гарантійного платежу за договором суборенди № 04 від 29.07.2016;

- строк дій договору закінчився 31.12.2016, приміщення було передано (повернено) за актом прийому-передачі в останній день строку дії договору. Орендна плата за весь строк дії договору нарахована в наступному розмірі: 18 486 грн. 97 коп. і складається з орендної плати за листопад 2016 року у розмірі 1 076 грн. 20 коп. та грудень 2016 року у розмірі 17 410 грн. 77 коп., що нарахована відповідно додатку № 3 до договору;

- зважаючи на наявність гарантійного платежу та відсутності у нас правових підстав для його використання за цільовим призначенням, нами було зараховано частину гарантійного платежу в розмірі 18 486 грн. 97 коп. в якості орендної плати за листопад 2016 року та грудень 2016 року, а залишок гарантійного платежу в розмірі 35 657 грн. 03 коп. зобов'язуємось повернути в наступні строки:

- 28.03.2017 в сумі 5 657 грн. 03 коп.;

- 05.04.2017 в сумі 10 000 грн. 00 коп.;

- 25.04.2017 в сумі 20 000 грн. 00 коп.

- зазначена сума заборгованості буде повністю погашена до 25.04.2017 шляхом безготівкового переказу коштів на Ваш розрахунковий рахунок: № р/р 26004052213815 в ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", м. Харків, код банку 351533;

- в разі не виконання взятих на себе зобов'язань цим гарантійним листом даємо безумовну згоду про застосування відповідальності, визначеної умовами договору суборенди № 04 від 29.07.2016 та нормами чинного законодавства України (а.с.46).

Аналогічні гарантії надані відповідачем також і в гарантійному листі №1206/184 від 12.06.2017, але з кінцевим строком повернення - 25.08.207 (а.с.47).

В той же час, в порушення умов договору, відповідачем залишок гарантійного платежу в сумі 35 657 грн. 33 коп. було повернуто лише частково - в сумі 10 400 грн. 00 коп.наступним чином:

- 29.03.2017 в сумі 1 400 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.98);

- 04.04.2017 в сумі 1 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.99);

- 06.04.2017 в сумі 1 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.99);

- 14.04.2017 в сумі 4 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.99);

- 26.04.2017 в сумі 2 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.99);

- 06.06.2017 в сумі 1 000 грн. 00 коп., що підтверджується банківською випискою (а.с.99).

Отже, матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 25 257 грн. 33 коп. (54 144,30 (сума гарантійного платежу) - 18 486,97 (орендна плата) - 10 400,00 (часткове повернення)).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив також з наступного.

В силу положень статей 525 та 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки строк повернення гарантійного платежу у спірному договору та додатках до нього сторонами визначено не було, позивач у порядку, передбаченому частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, звернувся до відповідача із вимогою повернути залишок гарантійного внеску до 10.03.2017.

Вказане зобов'язання відповідачем у повному обсязі виконано не було; доказів протилежного сторонами суду не надано.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується, що всупереч умовам договору суборенди, а також порушуючи норми діючого законодавства, відповідач свої зобов'язання у повному обсязі не виконав: залишок гарантійного внеску в сумі 25 257 грн. 33 коп. у встановлений позивачем строк не повернув, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 25 257 грн. 33 коп. (54 144,30 (сума гарантійного платежу) - 18 486,97 (орендна плата) - 10 400,00 (часткове повернення)).

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору суборенди № 04 від 29.07.2016, положення статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 25 257 грн. 33 коп. визнаються судом обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 10.3. договору сторони встановили, що суборендар за прострочення сплати орендної плати приміщення, визначеної в пункті 3.2 договору та інших платежів по договору, зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 5% від розміру місячної орендної плати чи інших платежів по договору за кожний день прострочення платежу.

За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.3. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 11.03.2017 по 19.07.2017 в сумі 2 672 грн. 26 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені періоди прострочення, але у періоді з 26.04.2017 по 05.06.2017 було невірно вказано суму заборгованості, що мало наслідком невірність розрахунку в цій частині.

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи (наведений в заяві про зменшення розміру позовних вимог), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, судом встановлено наступне:

- в період з 11.03.2017 по 28.03.2017 заборгованість становила 35 657 грн. 33 коп., а отже, пеня у вказаному періоді складає 492 грн. 36 коп. ;

- в період з 29.03.2017 по 03.04.2017 заборгованість становила 34 257 грн. 33 коп., а отже, пеня у вказаному періоді складає 157 грн. 68 коп. ;

- в період з 04.04.2017 по 05.04.2017 заборгованість становила 33 257 грн. 33 коп., а отже, пеня у вказаному періоді складає 51 грн. 02 коп. ;

- в період з 06.04.2017 по 13.04.2017 заборгованість становила 32 257 грн. 33 коп., а отже, пеня у вказаному періоді складає 197 грн. 96 коп. ;

- в період з 14.04.2017 по 25.04.2017 заборгованість становила 28 257 грн. 33 коп., а отже, пеня у вказаному періоді складає 241 грн. 54 коп. ;

- в період з 26.04.2017 по 05.06.2017 заборгованість становила 26 257 грн. 33 коп., а отже, пеня у вказаному періоді складає 758 грн. 94 коп. ;

- в період з 06.06.2017 по 19.07.2017 заборгованість становила 25 257 грн. 33 коп., а отже, пеня у вказаному періоді складає 761 грн. 18 коп., а всього 2 660 грн. 68 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 2 660 грн. 68 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повернення залишку гарантійного платежу у визначений позивачем строк, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати за період з березня по липень 2017 року у сумі 1 487 грн. 62 коп. та 3% річних за загальний період прострочення з 11.03.2017 по 19.07.2017 у сумі 305 грн. 37 коп.

За змістом частини 3 пункту 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція.

Крім того, слід врахувати, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013).

Вказана правова позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 12.04.2017 у справі № 904/11360/16.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані вказані вимоги, крім того в одному з періодів було невірно вказано розмір заборгованості.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем в заяві про зменшення розміру позовних вимог, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено, що інфляційні втрати підлягають нарахуванню наступним чином:

- в період з квітня по травень 2017 року на заборгованість в сумі 26 257 грн. 33 коп., отже, інфляційні втрати складають 580 грн. 73 коп. ;

- в період з червня по липень 2017 року на заборгованість в сумі 25 257 грн. 33 коп., отже, інфляційні втрати складають 761 грн. 18 коп., а всього 1 036 грн. 17 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 1 036 грн. 17 коп.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, судом встановлено, що під час його проведення позивачем були вірно визначені періоди прострочення, але у періоді з 26.04.2017 по 05.06.2017 було невірно вказано суму заборгованості, що мало наслідком невірність розрахунку в цій частині.

Враховуючи вказане, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи (наведений в заяві про зменшення розміру позовних вимог), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, судом встановлено наступне:

- в період з 11.03.2017 по 28.03.2017 заборгованість становила 35 657 грн. 33 коп., а отже, 3% річних у вказаному періоді складають 52 грн. 75 коп. ;

- в період з 29.03.2017 по 03.04.2017 заборгованість становила 34 257 грн. 33 коп., а отже, 3% річних у вказаному періоді складають 16 грн. 89 коп. ;

- в період з 04.04.2017 по 05.04.2017 заборгованість становила 33 257 грн. 33 коп., а отже, 3% річних у вказаному періоді складають 5 грн. 47 коп. ;

- в період з 06.04.2017 по 13.04.2017 заборгованість становила 32 257 грн. 33 коп., а отже, 3% річних у вказаному періоді складають 21 грн. 21 коп. ;

- в період з 14.04.2017 по 25.04.2017 заборгованість становила 28 257 грн. 33 коп., а отже, 3% річних у вказаному періоді складають 27 грн. 87 коп. ;

- в період з 26.04.2017 по 05.06.2017 заборгованість становила 26 257 грн. 33 коп., а отже, 3% річних у вказаному періоді складають 88 грн. 48 коп. ;

- в період з 06.06.2017 по 19.07.2017 заборгованість становила 25 257 грн. 33 коп., а отже, 3% річних у вказаному періоді складають 91 грн. 34 коп., а всього 304 грн. 01 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 304 грн. 01 коп.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро Девелопмент Консалтінг Компані" (51925, Дніпропетровська область, м. Кам'янське, Заводський район, вулиця Криворізька, будинок 14-Б; ідентифікаційний код 39758841) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61124, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_1; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1) - 25 257 грн. 33 коп. - основного боргу, 2 660 грн. 68 коп. - пені, 1 036 грн. 17 коп. - інфляційних втрат, 304 грн. 01 коп. - 3% річних, 1 575 грн. 00 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.09.2017.

Суддя Ю.В. Фещенко